Вінні-Пух та його друзі - Милн Алан Александр - Страница 50

ПРИГОДА ВІСІМНАДЦЯТА,

У якій Паць стає героєм

На півдорозі від Пухової хатки до Пацевої хатки було Задумливе Місце, де Пух та Паць іноді зустрічалися, коли йшли один до одного в гості. І в тому місці було так затишно й тепло, що друзям було дуже приємно трішки там посидіти й подумати, – що б його таке зробити, коли вони вже зустрілися.

І якось, коли вони з Пацем вирішили нічого не робити, Пух навіть склав про це місце віршика, щоб усі знали, для чого воно існує:

– А також мій друг Паць,– додав Пух, згадавши, що це не тільки його, а й Пацеве місце.

І от одного осіннього ранку, коли вітер вночі зірвав із дерев усе листя і намагався зірвати гілки, Пух із Пацем сиділи в Задумливому Місці й думали, що б їм таке зробити.

– Я думаю,– сказав Пух,– що я думаю ось що: непогано б зараз піти на Пухову Галявку провідати Іа, бо, мабуть, його хатку здуло вітром і, мабуть, він дуже зрадіє, коли ми її знову збудуємо.

– А я думаю,– сказав Паць,– що я думаю ось що: непогано було б зараз піти провідати Крістофера Робіна, але ми не застанемо його вдома, тому нема чого йти.

– А ходімо провідаємо всіх-всіх,– сказав Пух,– бо коли ти довго ходиш на вітрі, а тоді раптом зайдеш когось провідати, і він тобі скаже: "Привіт, Пуше! От доречно ти завітав! Зараз саме час трохи підкріпитися!" – це завжди дуже-дуже приємно!

Паць сказав, що для того, аби провідати всіхвсіх, потрібна серйозна причина – скажімо, така, як розшуки Кузьки чи підготовка Ех-спотикції, і нехай Пух щось придумає, коли він може.

Пух, звичайно, міг.

– Ми підемо тому, що сьогодні четвер,– сказав він,– і ми всіх привітаємо та побажаємо їм Дуже Щасливого Четверга. Пішли, Пацику!

Вони підвелися, але Паць одразу ж сів знову: віяв страшенний вітер. І коли Пух допоміг йому стати на ноги, вони рушили.

По дорозі першою трапилася їм хатка Вінні-Пуха, і, можете собі уявити, що коли вони зайшли до неї, господар – сам ведмедик Вінні-Пух – був удома і запросив їх трохи підкріпитися. Далі вони подалися до Кенги, тримаючись один за одного та перегукуючись: "Ну, що скажеш?" – "Що-що?" – "Я нічого не чую!.."

Отож доки вони дісталися до Кенжиної хатки, обидва так змучилися, що довелося їм затриматися й там, аби ще раз гарненько підкріпитися. Коли друзі вийшли знову надвір, їм здалося, що дуже холодно, і вони щодуху помчали до Кролика.

– Ми прийшли побажати тобі Дуже Щасливого Четверга,– сказав Пух після того, як кілька разів зайшов і вийшов із хатки, щоб остаточно упевнитися, що двері в ній не схудли.

– А що, власне, має трапитися в Четвер? – спитав Кролик, і коли Пух пояснив що , а Кролик, чиє життя складалося з Дуже Важливих Справ, сказав: "А-а! А я гадав, ви справді прийшли у справі",– Пух із Пацем хвилинку посиділи і за хвилинку... почвалали далі.

Тепер вітер дув їм у спину, і вже не треба було так кричати.

– Кролик – він розумний! – глибокодумно сказав Вінні-Пух.

– Еге,– сказав Паць,– у нього справжній мозок, а не тирса.

Запала довга мовчанка.

– Мабуть, тому,– сказав Пух,– мабуть, тому він ніколи нічого й не розуміє!

Крістофер Робін у цей передобідній час був уже вдома, і він так зрадів друзям, що вони засиділися майже до обіду, а тоді ще майже підобідали (бо це був такий обід, про який можна потім забути) і поспішили на Пухову Галявку, щоб провідати Іа й не запізнитися на Справжній Обід у Сови.

– Привіт, Іа,– радісно привітали вони ослика.

– А! – сказав Іа.– Заблукали?

– Та що ти! Ми просто прийшли тебе провідати,– сказав Паць,– і подивитися, як поживає твоя хатка. Диви, Пуше, вона й досі стоїть!

– Розумію,– сказав Іа-Іа.– Справді дуже дивно: час би вже комусь прийти та розваляти її.

– Ми думали, чи не розваляв її часом вітер,– сказав Вінні-Пух.

– Ага, он воно що! – сказав Іа. – Мабуть, через те ніхто й не став морочитися з нею. А я гадав, що про неї просто забули.

– Ну, нам було дуже приємно побачити тебе, Іа, а тепер ми підемо провідати Сову.

– Чудово. Сова дуже люб'язна. Кілька днів тому вона тут пролітала і навіть мене помітила. Звісно, вона не озвалася до мене ані словом, але, ясна річ, вона мене впізнала. Дуже люб'язно з її боку. Справді. Душа радіє.

Пух із Пацем чемно позадкували від ослика й сказали:

– Іа, бувай здоровий!..

Вони щосили намагалися не квапитись, але перед ними була ще далека дорога, і вони хотіли прийти вчасно.

– На все добре,– сказав Іа-Іа.– Дивись, щоб тебе не занесло вітром, маленький Пацику. Це буде велика втрата. Знайдеться чимало таких, хто зі щирою цікавістю питатиме: "Куди ж це занесло Пацика?" Ну, бувайте здорові. Дуже вам вдячний за те, що ви випадково тут проходили.

– Бувай здоровий,– востаннє попрощалися Пух із Пацем і рушили до Совиної хатки.

Тепер вітер дув їм в обличчя, і Пацеві вуха лопотіли, мов прапорці, намагаючись кудись полетіти від свого маленького господаря, що з величезними зусиллями пробивався вперед. Йому здавалося, що минуло багато-багато годин, перш ніж він нарешті доніс свої вуха під захисток Дрімучого Пралісу, де вони знову нагострилися і не без тремтіння прислухалися до завивання бурі у верховітті дерев.

– А припустімо, Пуше, що дерево раптом упаде, коли ми будемо саме під ним,– що тоді буде? – спитав Паць.

– Краще припустімо, що воно не впаде,– відповів Пух після глибокого роздуму.

Це припущення заспокоїло Паця, і незабаром друзі вже весело стукали й дзвонили у двері Сови.

– Добридень, Сово,– сказав Пух,– сподіваюся, ми не запізнилися до... Я хочу сказати, як ти ся маєш, Сово?.. Ми з Пацем вирішили провідати тебе. А знаєш чому? Тому що сьогодні Четвер.

– Сідай, Пуше, сідай, Пацю,– люб'язно сказала Сова.– Влаштовуйтесь, як вам зручніше.

Друзі подякували Сові і влаштувалися, якнайзручніше.

– Розумієш, Сово,– сказав Пух,– ми дуже поспішали, щоб вчасно встигнути до... ну, щоб вчасно встигнути побачити тебе до того, як ми знову від тебе підемо.