Загибель Уранії - Дашкиев-Шульга Николай Олександрович - Страница 24

Великий вертоліт з прозорої пластмаси швидко знизився. Назустріч йому кинулись і вишикувались двома рядами служники. Повільно наблизився і Айт.

Власне, тут його присутність була тільки формальною, елементом складного ритуалу. Кожен служник, як маленька деталь автомата, виконував свою простеньку функцію. Камердинер містера Кейз-Ола був тут довіреною особою наймогутнішої людини.

Айт вклонився королю хімії та його товстелезній дружині і відступив убік.

Ось воно, праве колесо. До нього лише три кроки. Але подолати цю відстань не може навіть камердинер містера Кейз-Ола: вся площадка залита сліпучим світлом, автоматичні кіноапарати безперервно фотографують її.

Головний розпорядник махнув прапорцем. Вертоліт зараз підніметься, щоб звільнити місце для наступної машини… А коробочка з магнітофонною ниткою лишиться в Айта.

Тихо загуркотів мотор. Зрушили з місця і враз перетворилися на срібний диск пружні лопаті головного гвинта.

— Прокляття! — прошепотів Айт. Він уже пожалкував, що не зважився на риск, та було пізно: до машини тепер не підступиш.

Але вертоліт не піднімався. Його мотор почав кашляти, чмихати, а потім і зовсім заглух.

— Що трапилось? — гукнув розпорядник. — Негайно злітайте! Машина містера Плайв-Ау йде на посадку.

«Так ось воно що! — радісно застукало серце в Айта. — Ви передбачили навіть таку можливість, любий професоре!»

Він швидко підійшов до вертольота, сердитим рухом голови вказав головному розпорядникові на протилежний бік площадки: приймайте, мовляв, там, і зазирнув у кабіну пілота.

— В чому справа?

Літня худорлява людина, що гарячково копирсалася в плутанині дротів на пульті керування, розгублено знизала плечима.

— Не можу збагнути, пане Псойс… Може, щось трапилось з генератором?

«Спільник!.. Так, це спільник, бо навряд чи назвав би Псойса на ім'я хтось інший».

Але Айт не хотів звірятись на випадковий збіг сприятливих обставин. Йому були потрібні хоч якісь докази, що ця людина — справді зв'язковий.

— Ще одну хвилиночку, пане Псойс. Я мушу глянути на перемикачі… — пілот вистрибнув з кабіни і засунув голову під закрилок.

Його ліва рука, немов шукаючи опори, посунулася назад і лягла на колесо. На праве колесо! Пальці випростались. Під ними забілів клаптик паперу.

— Знайшли пошкодження?

— Здається, так… — пілот обернувся до Айта і пильно подивився на нього.

Прожектори вже освітлювали протилежний куток майданчика, куди ось-ось мав сісти вертоліт короля харчової промисловості.

Айт закашлявся, схопився однією рукою за груди, а другою, немов ненароком, зіперся на колесо. Ще один рух — і металева коробочка ковзнула під долоню пілота, а в Айтовій руці опинився згорнений в кілька разів аркушик паперу.

— Пане Псойс, пошкодження усунено.

— Зараз вам дадуть дозвіл на старт. Але за затримку вас покарають.

Айт більш нічого не сказав цьому мужньому чоловікові, навіть не глянув у його бік. Пробач, любий друже! Так потрібно! Може, доведеться ще зустрітися з тобою в інший час, в іншому місці. Тоді вже не Псойс, а інженер Айт щиро потисне тобі руку, промовить ті слова глибокої вдячності, які зараз доводиться ховати в тайниках свідомості!

Збігла ще хвилина, і за знаком прапорця головного розпорядника зринув у синяву передранкового неба вертоліт короля хімії, перетворився на три червоні зірочки, які швидко подаленіли й зникли.

Знижувались і підносилися машини. Айт кланявся наймудрішим, а думкою був далеко звідси, разом з людиною, якій довірив таємницю надзвичайної ваги.

Хто він, отой пілот?.. То не член Братства, бо не подав умовного знаку. З обличчя — людина високого інтелекту.

Клаптик паперу в кишені проти серця збуджував Айта. Хотілося прочитати його негайно.

Але Псойс не мав права покинути свій пост. Ще один, останній вертоліт, і аж тоді випаде кілька вільних хвилин.

Вже з того, як прореагували служники і насамперед Свайн, Айт зрозумів, що останніми прилетіли якісь незвичайні гості.

Їх було двоє: стара жінка з гачкуватим носом, одягнена претензійно, не на свої літа, і довготелесий чоловік середнього віку, вислогубий, незграбний, з мутними очима п'яниці та старанно замаскованою рештками волосся лисиною гульвіси.

Перед ними не схилялися в поклоні, зате обличчя лакеїв ясніли найдогідливішими посмішками. А Свайн аж зі шкури пнувся: його маленькі очиці блищали, губи ворушились…

«Хто це?.. Як поводитися з ними?» — в Айта спітніло чоло. Той зловтішний переможний погляд, який кинув на нього Свайн, коли знизився вертоліт, не віщував добра.

Чоловік і жінка порівнялися з Айтом — він мовчки схилив голову.

— О, наш любий Псойс! Тільки ти пам'ятаєш бідолашну мадам Кетті! — вона витягла мереживну хустинку і обережно, щоб не обсипалася фарба зі щік, витерла сльози, яких насправді не було. — Проведи мене, прошу, бо я вже все позабувала в цьому палаці.

Знову блиснули очі Свайна. І Айт збагнув: та це ж, мабуть, і є коханка Псойса, а отой губатий остолоп — його син! Який жах! Невже Цариця краси перетворилася на оцю носату відьму?!

Мадам Кетті даремно скаржилася на пам'ять. Вона не тільки знала всі переходи в палаці, а й умить відшукала такий закуточок на сходах, де можна було і заховатись від стороннього ока, і говорити все що завгодно, не боячись підслухування.

Мадам Кетті потягла Айта за рукав у нішу. А коли вони лишилися вдвох, схлипнула:

— Сой, мій любий, чому ти такий жорстокий?! Ти став зовсім байдужий до нашого хлопчика, навіть не надіслав йому нічого за ці три місяці…

— Надішлю… — промимрив Айт. — Я просто ще не очухався після операції.

— Але то дрібниця, мій любий… Сой!

— Га?

— Чому ти не погоджуєшся з пропозицією Свайна? Це дуже просто, мій любий… і цілком безпечно!.. — мадам пошарила в сумочці, витягла невеличку металеву трубочку, сунула Айтові в руку. Зашепотіла гаряче: — У воду!.. Дія — через дві години! Абсолютно надійно і не виявляється жодними аналізами! Наш хлопчик — єдиний спадкоємець. Це можна буде легко довести!.. Кейз його ненавидить. Він, мабуть, підозрює, тому треба поспішати!.. Сой, мій любий, нам скоро помирати, але ж наш хлопчик мусить жити!

— Гаразд. Іди! — Айтові хотілось швидше здихатися цієї осатанілої жінки. — Зроблю.

Аж тепер він збагнув усе: мадам Кетті пнеться до ласого шматочка, щоб віддати його синові. А втім, вона — тільки дурна самиця, знаряддя в руках далеко розумніших і хитріших за неї. Кому ж Кейз-Ол став кісткою поперек горла? Може, комусь із наймудріших, найімовірніше, Хейл-Уфу або Плайв-Ау.

В Айта тепер були нові спільники у боротьбі проти Кейз-Ола, спільники могутні, які могли допомогти йому помститись ворогові якою завгодно помстою. Але сам Айт уже був не той, що раніше. Для нього тепер і Кейз-Ол, і Хейл-Уф, і решта наймудріших були однаковими мерзотниками, яких чекає один кінець.

До початку нового року лишилося вісім хвилин. Містер — пунктуальний: він вийде з ліфта точно в ту мить, коли Зоря Кейз-Ола стане в зеніті. Отже, ще є час.

Айт озирнувся навколо і витяг з кишені записку.

Дивно, чому це Лайн-Еу пише на рожевому папері і чому раптом війнуло ніжним ароматом, таким знайомим, що аж подих перехопило?

Айт розгорнув аркушик… і відсахнувся. Обертом пішли широкі мармурові сходи. Потьмяніло м'яке світло люмінесцентних ламп. І тільки пахощі ніжного парфуму «Весна кохання» поширювалися, наповзали, здавлювали груди, не давали можливості дихнути.

— Навіщо? Навіщо це?.. — прошепотів Айт. — Пізно…

На аркушику було написано квапливим дрібним почерком, який Айт знав краще за свій:

«Айт, мій любий, мій коханий! Тільки вчора я довідалась, що ти на каторзі. Отже, всі мої попередні листи загинули. Серце моє, любов моя — тримайся! Я зроблю все, щоб тебе звільнити. І вір тому, що я сказала тобі в нашу останню зустріч. Вір, що б ти не почув про мене! Вір, коли навіть я сама при сторонніх верзтиму тобі найжахливіші речі! Настане час, і я розповім тобі усе».