Одіссея - Гомер - Страница 6

6

ПІСНЯ СЬОМА

ЗМІСТ СЬОМОЇ ПІСНІ

ВЕЧІР ТРИДЦЯТЬ ДРУГОГО ДНЯ

Одіссей входить до міста; біля воріт з ним зустрічається Афіна у вигляді феакійської діви; вона огортає його млою, і він, ніким не помічений, наближається до Алкіноєвого дому. Опис владаревого дому й саду. Увійшовши до господи, де в той час володар бенкетував з гостями, Одіссей підходить до владаревої дружини Арети, і мла, що його оточувала, зникає. Він благає Арету дарувати йому засіб повернутися на батьківщину. Алкіной запрошує його до столу. Після бенкету гості розходяться. Одіссей, залишившись один з Алкіноєм і Аретою, розповідає їм, як він відплив з острове Огігії, як буря викинула його на береги Схерії і як він одержав одяг Від владарівни Навсікаї. Алкіной дає обіцянку вирядити його на фсакійському кораблі до Ітаки.

ОДІССЕЇВ ПРИХІД ДО АЛКІНОЯТак богосвітлий моливсь Одіссей, у нещастях незламний,Дівчину ж мули міцні тим часом доставили в місто.Дому славетного батька свого Алкіноя дійшовши,В брамі вона залишилась. Навколо її оточили5] Богоподібні брати і, з повозу випрягши мулів,Випрану чисто білизну усю занесли до покоїв.В спальню свою Навсікая пройшла, де вогонь розвела їйЕврімедуса стара, покоївка її з Апіреї.На кораблі її звідти колись привезли крутобокім,10] Для Алкіноя дарунок обравши із здобичі, був-боВін у феаків вождем, і як бога його шанували.В домі цім білораменну зростила вона НавсікаюЙ зараз для неї вогонь розвела і вечерю внесла їй.Встав Одіссей тим часом і в місто подався. Афіна ж,15] Дбаючи про Одіссея, в густій його хмарі сховала,Щоб із феаків зухвалець якийсь, його перестрівши,Словом глумливим не скривдив і щоб не запитував, хто він.Тільки-но до чарівного вже мав уступити він міста,Як перестріла його сама ясноока Афіна20] В вигляді юної діви, що з глеком ішла поуз нього.Стала вона перед ним, і спитав Одіссей богосвітлий:«Чи не могла б ти, доню, дорогу мені показатиДо Алкіноя, що в краї оцім над людьми владарює?Я-бо чужинець, що горя багато зазнав, і сюди я25] З дальнього краю прибув, і нікого з людей я не знаюТих, що в вашому місті й країні оцій проживають».В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:«Зараз той дім, якого ти, батьку-чужинче, питаєш,Я покажу, – поблизу там мій батько живе бездоганний.Йди собі мовчки, а я тобі стежку показувать буду,Не оглядайсь на людей і нічого у них не розпитуй, –Люди тутешні не дуже-то люблять чужинців захожих,Гостем не приймуть того, хто з іншого краю прибуде.На кораблі свої бистрі цілком покладаючись, завжди35] Плавають в морі вони, – їм дав це землі потрясатель.Бистрі у них кораблі, мов крила, мов думка в людини».Мовивши це, уперед виступає Паллада АфінаКроком швидким, а за нею і він по слідах божественних.І не помітив ніхто із феаків, у плаванні славних,40] Як він по місту ішов поуз них, – пишнокоса Афіна,Діва-богиня могутня, піклуючись в серці своємуПро Одіссея, сховала його у хмарині чудесній.З гавані там Одіссей дивувався – з однакових суден,З площ, де звичайно збирались мужі, із високих та довгих45] Стін, частоколом обведених, – любо було й подивитись.Як підійшли вони до владаревого славного дому,Так говорить почала ясноока богиня Афіна:«Ось він, батьку-чужинче, той дім, що його тобі малаЯ показать: владарів ти там знайдеш, годованців Зевса;зо уЧТу справляють вони. Заходь до середини й серцемТи не тривожся, – відважній людині щастить якнайкращеВ справі усякій, хоча й із чужої прибуде країни.Спершу знайди господиню, коли до покоїв ти зайдеш.Зветься Арета вона на ім'я; від батьків тих же самих55] Родом вона, що від них і владар Алкіной народився.Сина колись народив Навсітоя землі потрясательВід Перібої, найкращої виглядом поміж жінкамиІ наймолодшої з дочок відважного Еврімедонта,Що володарив колись над плем'ям гігантів зухвалих,60] Та погубив і себе він, і плем'я оте нечестиве.З нею з'єднавсь Посейдон і сина родив Навсітоя,Мужнього духом, що став вождем над народом феаків.У Навсітоя ж сини Рексенор з Алкіноєм вродились.Першого молодожоном убив Аполлон срібнолукий,65] 1 залишив після себе єдину він доньку АретуВ домі своїм. її Алкіной собі взяв за дружинуІ шанував, як ніхто в цілім світі жінок не шанує,Що господарство провадять в домах у своїх чоловіків.Мала і зараз таку ж вона має пошану сердечну70] І від дітей своїх любих, і від Алкіноя самого,І від людей, що на неї всі дивляться, наче на бога,Й щиро вітають її, коли вона вийде на місто.Не бракувало-бо їй ясного ума й благородства,Вміла й порадить вона, й суперечки мужів розв'язати.75] Як і до тебе вона сердечну проявить прихильність,Буде надія тобі побачити рідних, вернувшисьВ дім, побудований гарно, на милу свою батьківщину».Мовивши це, відійшла ясноока Афіна від ньогоМоря пустинним шляхом і, покинувши Схерію гожу,80] У Марафон прибула й на широкі дороги афінські,В дім Ерехтея міцний увійшла; Одіссей же тим часомДо Алкіноя пішов у славетні покої і серцемЗатрепетав, перед мідним порогом його зупинившись.Все-бо, як сонце яскраве, як місячне сяйво, блищалоВ високоверхім стрункім Алкіноя відважного домі.Стіни, міддю оббиті, тягнулися вправо і вліво,Вглиб від порога, з карнизом вгорі з темно-синьої сталі.З золота двері зсередини в домі міцнім зачинялись,Срібні одвірки над мідним порогом підносились струнко,90] Срібний одвірок – вгорі й золотеє на дверях окільце.З золота й срібла обабіч при вході собаки стояли,Виробив їх надзвичайно майстерно Гефест кривоногий,Щоб Алкіноєві, серцем відважному, дім пильнували, –Пси ті безсмертні були і ніколи й не старіли навіть.95] А від порога в глиб дому при стінах і справа, і зліваКрісла рядами стрункими стояли; на них тонкотканіСкрізь покривала м'які позастелено – витвір жіночий.Знатні феаків вожді у тих кріслах звичайно сиділи,їли й пили – удосталь всього цілий рік тут бувало.100] Ще й золоті юнаки там стояли на гарних підставках,Факелів пломінь яскравий в руках вони дужих тримали,Щоб для гостей у покоях освітлювать темряву ночі.Аж п'ятдесят служебних жінок було в домі у нього;Зерно на жорнах ручних мололи одні золотаве,105] Інші ткали на кроснах ретельно чи прядиво пряли,Сидячи тісно гуртом, мов листя тополі стрункої;Ткались так густо полотна, що з них і олива збігала.Як перевищують всіх мужі феакійські уміннямБистрі на морі водить кораблі, так само й жінки їх –110] Ткацькою вмілістю, хист дарувала їм щедра АфінаДо рукоділля прекрасного й розум ясний та розважний.А за подвір'ям – од брами вхідної – був сад плодоносний,В оранку денну завбільшки, обведений тином навколо.Віттям розкішним великі дерева там скрізь зеленіли –115] Груші дорідні, гранати і яблунь ряди рясноплідні,В фігах солодких смоковниці й пишно-зелені оливи.Та без плодів ніколи гілля тих дерев не лишалось –Влітку то будь чи взимі – цілорічно. Віє там завждиТеплий Зефір, і одні лиш зав'яжуться – другі вже спіють.і» Яблуко стигне за яблуком там, за грушею – груша,Гроно там зріє за фоном, за смоквою – смоква солодка.Далі – в розкішних плодах виноградник розкинувся рясно, –Тут ось, під вільним осонням, на зрівняній гладко площадціГрона сушились на сонці, а там виноград ще збирали;125] Тут же й давили його; цвітіння скінчивши, отут вінЩойно лише наливався, а там починав червоніти.За виноградника рядом останнім оброблені грядки,Повні городини всякої, очі весь рік веселили.Два джерела там було – одне ручаєм кучерявим130] Сад орошало, а з другого струмінь двором до порогаДому високого біг, – городяни там воду черпали.Щедро був так од богів обдарований дім Алкіноя.З подиву світлий спинивсь Одіссей, у нещастях незламний.Надивувавшись доволі на все в глибині свого серця,135] Швидко ступив на поріг і ввійшов він всередину дому.Радників зібраних там і вождів він застав феакійських,Що осяйному дозорцеві там узливання творили, –Тож наостанку, про ложе згадавши, вони узливали.Світлий пройшов через дім Одіссей, у нещастях незламний,140] Хмаркою вкритий, що в неї Афіна його заховала,І навпростець до Арети й державця дійшов Алкіноя.Зразу ж руками обняв Одіссей коліна Арети –І божественна розвіялась мла, що його окривала.Всі оніміли, мужа побачивши перед собою,Тільки зорили із подивом, як він благає уклінно:«Гідна пошани жоно Алкіноя, відважного серцем!Горя зазнавши й біди, до колін я твоїх припадаю,До чоловіка й гостей. Хай щасливе життя їм даруютьВічні боги, хай кожен у спадщину дітям залишить150] В домі майно і пошану, даровану їм від народу.Допоможіть мені виїхать звідси й до рідного краюШвидше вернутись, – черпнув-бо я лиха далеко від рідних».Мовивши це, край вогнища хатнього сів він на попіл,Близько вогню. Всі навкруг зберігали глибоке мовчання.155] Та обізвався нарешті старий Ехеней благородний, –Серед мужів феакійських він був найстаріший літамиЙ гарним порадником був, багато-бо здавна він бачив;З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:«Ні, Алкіною, недобре й негоже, щоб гість перед нами160] Впрост на землі тут сідав біля вогнища в попіл гарячий.Тож зволікають вони, лиш твого дожидаючи слова.Ну-бо, підводь свого гостя і в срібноцвяховане кріслоПоруч себе посади, а окличники хай приготуютьВоду з вином – узливання обряд учинить громовержцю165] Зевсові, що сподорожує тим, хто щиро благає.Ключниця хай із запасів чужинцеві дасть повечерять».Мову почувши оцю, Алкіноєва сила священнаРуку бере Одіссея розумного й хитрого дуже.З попелу гостя підводить і в крісло садовить блискуче,170] Синові встати звелівши, хороброму Лаодаманту,Що біля нього сидів, улюбленець батьків коханий.Воду служниця внесла в золотому чудовому глеку –Руки вмивати – й поволі над срібним цеберком зливала,Потім поставила стіл перед ними, обструганий рівно.і» Хліба і страв розмаїтих їм ключниця вносить поважна,Радо і щедро черпнувши з домашніх запасів численних.їв тут і пив Одіссей богосвітлий, в нещастях незламний.Тож до окличника мовить тоді Алкіноєва сила:«Влий у кратеру води до вина, Понтоною, й навколо11ІО Всім піднеси – узливання обряд учинить громовержцюЗевсові, що сподорожує тим, хто щиро благає».Мовив він так, і вино розмішав Понтоной медоплинне,Порозливав і роздав його всім, що сиділи на учті.По узливанні й самі вони випили, скільки схотіли.185] З словом звернувся до них Алкіной, і так він промовив:«Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!Висловлю те я, до чого у грудях мій дух спонукає.Учту скінчивши, спокійно тепер по домах розійдіться.Завтра ж уранці, ще більше старійшин сюди наскликавши,190] Гостя в покоях отут пригостімо й богам принесемоЖертви прекрасні, а потім пора й про виправу подумать,Щоб без турбот цей чужинець, без зайвого клопоту й горяЗ нашою поміччю міг до рідного краю дістатисьРадісно й швидко, хоч як не було б ще до нього далеко,195] Лиха й недолі щоб він не зазнав уже більше в дорозі,Поки не стане на землю він рідну. Хай там уже терпитьВсе він, що доля і прялі суворі для нього напрялиЗ ниттю життя відтоді, як мати його породила.А як з безсмертних це хтось із неба високого злинув,То, очевидно, могутні боги щось замислили інше.Завжди-бо людям вони відкрито свій вигляд являютьВ час той, коли ми преславні приносимо їм гекатомби,Тут же до учти сідають і з нами частуються разом.Навіть як стрінеться нам хтось із них, як мандрівець самотній,205] То не ховається він перед нами, бо ми для них кревні,Так як кіклопи або як те дике плем'я гігантів».Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:«Геть ці думки, Алкіною! Ні постаттю, ані красоюВсе ж на безсмертних богів, що простором небес володіють,210] Я анітрохи не схожий, – звичайна я смертна людина.Серед людей ви нікого не знали, хто б витерпів горяСтільки, як я, і з ким би недолею мав я рівнятись.Міг би багато я більше про лихо своє розказати,Скільки всього, призволенням богів, перетерпів я досі.215] Та хоч в якій я журбі, а дозвольте мені повечерять, –Гіршого, мабуть, нічого нема за ненавидний шлунок,Що нас гризе, як той пес, і про себе велить пам'ятати,Хоч би й не знати як мучився хто і болів своїм серцем.Як же я серцем болію! А він все одно спонукає220] їсти і пити і те, що я витерпів досі, забутиСилує, лиш одного – наповнить його вимагає.Ви ж бо, як тільки світанок настане, мене, нещасливця,Вирядить все ж постарайтесь у рідну мою батьківщину,Хай ще й багато зазнаю і навіть загину, аби лиш225] Дім свій високий побачить, і челядь свою, і маєтки».Так говорив він, вони ж ту мову схвалили й поклалиВирядить гостя додому, сказав-бо таки до ладу він.По узливанні й самі вони випили, скільки схотіли,І по домівках своїх спочивати усі розійшлися.23(1 Сам у господі тим часом зоставсь Одіссей богосвітлий,З ним і Арета, іще й Алкіной боговидий сиділиПоряд, тим часом служниці вже посуд по учті прибрали.Словом до нього озвалася білораменна Арета, –Зразу-бо глянувши, плащ упізнала, й хітон, і прегарні23' Шати, що виткала їх із своїми служницями разом, –Отже, озвалась до нього і мовила слово крилате:«Передусім я, чужинче, тебе запитати хотіла б:Хто ти і звідки є родом? І хто тобі дав це одіння?Чи не казав-бо ти сам, що, блукаючи морем, приїхав?»240] Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:«Важко тобі, володарко, докладно про всі розказатиЛиха, що стільки богове небесні мені їх послали;Та розкажу тобі те, що спитала і хочеш ти знати.В морі, далеко відсіль, лежить десь Огігія-острів.245] Там проживає Каліпсо, Атлантова донька підступна,Пишноволоса, дивна богиня, – із нею в єднанняАні з богів, ані з смертних людей ніхто не вступає.Тільки мене із богів хтось на вогнище це, бідолаху,Вивів тоді, як, на мій корабель блискавицю сліпучу250] Кинувши, Зевс розтрощив його геть в винно-темному морі.Товариші мої славні усі там загинули марно,Я ж, за кіль корабля крутобокого міцно вхопившись,Дев'ять днів так тримався, у пітьмі нічній на десятийКинутий був на Огігію-острів богами. Каліпсо*» Там пишнокоса живе, ця дивна богиня. Прийнявши,Гойно мене годувала, й кохала вона, і безсмертнимПообіцяла зробить, щоб не старів уже я ніколи.Духа ж у грудях моїх не здолала вона прихилити.Сім безперервних я років у неї лишався, сльозамиКроплячи одіж нетлінну, даровану тою ж Каліпсо.А як, наблизившись, рік надійшов уже й восьмий до мене,Раптом додому пливти вона пильно мені наказала –Зевса велінням чи, може, й сама свою думку змінила.Швидко на збитому міцно плоту відпустила, багато265] Хліба й солодкого давши вина, ще й одіж нетлінну.Німфа теплий услід мені вітер попутний послала;Плив уже днів я сімнадцять, широким прямуючи морем.На вісімнадцятий день показалися гори тінистіВашого краю, і в грудях у мене, нещасного, любе270] Серце раділо. Та лиха усякого мав ще багатоСтерпіти я, що наслав Посейдон, землі потрясатель.Буйні вітри розбудивши, мені заступив він дорогу,Море безкрає розбурхав; і голосно, тяжко стогнав я,Та на плотові триматися хвиля мені не давала.275] Зрештою вщент його буря розбила, і вплав я, пустившись,Моря глибінь перерізав, аж поки до вашого краюВітер і хвилі, з собою мене несучи, не пригнали.Мав я вже вийти на берег, та хвиля б мене подолала,Кинувши мною об скелі страшні на безрадіснім місці.280] Знову одплинув я вбік, аж поки у гирлі річномуЯ опинився, – те місце здалося мені найзручнішим:Вільне від скель, воно й захист од вітру давало надійний.Сили зібравши останні, я там і упав. НасуваласьНіч божественна. Убік од ріки, що з неба спадає,285] Я відійшов і заліг у кущах, загорнувшись в опалеЛистя, а бог тоді сон навіяв мені безтурботний.Так серед листя того з журбою у милому серціСпав я цілісіньку ніч до світанку і аж до полудня.Сонце до заходу йшло, й від солодкого сну я прокинувсь.290] На узбережжі в забавах побачив служниць я твоєїДоньки й між ними й саму її – наче богиню. До неїЯ із благанням звернувсь. Благородний не звів її розум, –Так мене стріла, що я й сподіватись не міг від такоїЮної дівчини, бо найчастіш нерозсудлива молодь.2'5] їжі дала мені щедро й вина променистого вдосталь,В річці помила мене і одіж оцю дарувала.Хоч і засмучений тяжко, всю правду тобі розповів я».Знову тоді Алкіной до нього у відповідь мовив:«Не до ладу учинила з тобою дочка моя, гостю,300] Що із служницями разом тебе до нашого домуНе запросила, – до неї до першої ти-бо звернувся».Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:«Дівчину ти безневинну не лай через мене, герою.Пропонувала мені вона йти із служницями разом,305] Та не схотів уже сам я, бо сором було і боявсь я,Щоб не розгнівав ти серця свого, нас побачивши вкупі.Надто-бо всі запальні на землі ми цій, плем'я людськеє».Знову тоді Алкіной до нього у відповідь мовив:«В грудях, чужинче, моїх не таке уже серце, щоб мало310] Гніватись марно, – краще в усьому дотримувать міри.Свідки – батько наш Зевс, Аполлон і Паллада Афіна,Що отакий, як ти є, та ще й думки зі мною одної,Мав би дочку мою, тут залишившись, і звався б жаданимЗятем моїм! Якби хтів ти лишитись, то дав би тобі я315] Дім і маєтки свої. Проти волі ж ніхто із феаківТут не затримає, – Зевсові-батьку було б це нелюбо.Твій же від'їзд відціля, щоб знав ти це добре, на завтраЯ призначаю. Лежатимеш ти, оповитий глибокимСном, а інші гребтимуть у тиші спокійного моря,320] Поки в вітчизну і в дім свій, чи де тобі любо, прибудеш,Навіть коли б це й далі було ще за острів Евбею;Він же край світу лежить, як розказують це очевидціЗ наших людей, що возили русявого раз РадамантаВ краї тім Тітія, Геї могутнього сина, провідать.325] Наші тоді без труда дістались туди мореплавці,Й дня того ж самого легко вони повернулись додому.Скоро побачиш ти сам, що мої кораблі найбистріші, –Веслами наші гребці уміють по хвилі вдаряти».Так він сказав, і незламний зрадів Одіссей богосвітлий,330] І молитовно звернувся, й назвав на імення, й промовив:«Зевсе, наш батьку, якби ж то слова Алкіноя збулисяСправді! Мав би навік він тоді на землі хлібодатнійСлаву невгасну. А я б до вітчизни своєї вернувся!»Так між собою удвох про все це вони розмовляли.335] Білораменна Арета служницям звеліла тим часомЛіжко йому в передсінок внести й подушками заслати,З пурпуру гарного зверху покрити його килимамиЙ ковдру покласти пухку, щоб було йому чим укриватись.Зараз же вийшли з світцем у руках із покоїв служниці.340] А як м'яке вони ложе старанно йому постелили,До Одіссея тоді підійшли і його запросили:«Йди спочивати, чужинче, – постеля тобі вже готова».Так говорили вони, і з радістю ліг він заснути.Так незламний в біді спочивав Одіссей богосвітлий,345] В ліжко різьблене поринувши зразу в лункім передсінку.Ліг Алкіной у середніх покоях високого дому,Де господиня дружина з ним ложе й постелю ділила.