Одіссея - Гомер - Страница 7

7

ПІСНЯ ВОСЬМА

ЗМІСТ ВОСЬМОЇ ПІСНІ

ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТІЙ

Алкіной, запропонувавши усім громадянам, що зібрались на площі, допомогти вирядити Одіссея на його батьківщину, запрошує вельмож і корабельників до себе на обід. Спів Демодока під час обіду. Потім розваги: біг, кидання диска, боротьба, бій навкулачки. Одіссей, ображений Евріалом, кидає камінь і всіх вражає своєю силою. Танок, під час якого Демодок співає про Арея й Афродіту. Всі повертаються до господи. Одіссея щедро обдаровано. За вечерею Демодок співає про дерев'яного коня і подвиги вождів ахейських. Його пісня викликає в очах Одіссея сльози; Алкіной розпитує про причини його скорботи і просить розповісти про свої пригоди.

ОДІССЕЄВЕ ПЕРЕБУВАННЯ У ФЕАКІВЛедве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,З ложа свого підвелась Алкіноєва сила священна,Встав уже й городоборець тоді, Одіссей богорідний.Гостя тоді повела Алкіноєва сила священна5] Прямо на площу феаків, од їх кораблів недалеко.Разом дійшовши, вони на камінні обтесанім сілиПоруч. Паллада ж Афіна, окличника вигляд прибравши,Що у розумного був Алкіноя, пішла через місто,Щоб Одіссеєві мужньому швидше від'їзд влаштувати,10] І, перед кожним мужем спиняючись, так говорила:«Ну-бо, всі люду вожді і правителі всі феакійські, :Швидше на площу збирайтесь чужинця послухати, котрийДо Алкіноя розумного в дім прибув ось недавно,В морі зазнавши біди, – на безсмертних він виглядом схожий».15] Мовлячи так, вона в кожнім бажання й цікавість будила:Швидко усі позбиралися люди й заповнили площуЙ лави на ній. Розумного з подивом всі розглядалиСина Лаерта, – в той час-бо Афіна йому ясноокаДивну на голову й плечі красу пролила божественну,20] Вищим зробила на зріст і на вигляд багато ставнішим,Щоб феакійським мужам і любий він став, і приємний,Подив у них викликав і пошану, здобув би звитягуВ іграх, якщо Одіссея схотять перевірить феаки.А як посходились всі і велика зібралась громада,25] З словом звернувся до них Алкіной, і так він промовив:«Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!Висловлю те я, до чого у грудях мій дух спонукає:Цей от чужинець, а хто він – не знаю, в блуканнях у дім мійЗ заходу сонця прибув чи, може, зі сходу недавно,30] Просить відправить додому й запевнення в тому благає.Ми, як звичайно, від'їзд той готові йому влаштувати,Бо ані він, ані інший, хто в дім завітає до мене,Тут не благатиме довго свого повороту додому.Отже, чорний спустім корабель, що на море священне35] Плине уперше. Два й п'ятдесят юнаків йому в помічВиберіть ви щонайкращих, які у нас є у народі.До кочетів хай прив'яжуть вони свої весла й на берегВийдуть; у дім наш прийшовши по тому, нехай приготуютьШвидше обід, – всього я удосталь до нього постачу.40] Це я наказую хлопцям. А ви, берлоносні державці,Разом усі до мого приходьте прегарного домуГостя в покоях моїх у щирості дружній приймати.Не відмовляйтесь ніхто. Запросіть і співця ДемодокаБогонатхненного – має-бо дар од богів він піснями45] Радувать нас, якої б не кликало серце співати».Мовивши це, він пішов уперед, а за ним поспішилиВсі берловладці; пішов і окличник – співця запросити.А п'ятдесят два гребці молоді, що звелів їх обрати,Вийшли, як він наказав, на берег невтомного моря,50] До корабля підійшли уздовж узбережжя морського,Зсунули чорний вони корабель на воду глибоку,Потім і щоглу, й вітрила на ньому як слід приладнали,Стропками весла усі в кочетах закріпили рядами,Все як належить, і білі вітрила вгорі розпустили;55] Свій корабель на котві закріпивши, на берег всі вийшлиЙ до Алкіноя розумного в дім подалися високий.Повно людей тоді в двір, передсінок і в самий будинокПонабивалось; було молодих і старих там багато.Разом дванадцять овець Алкіной для учти зарізав,Вісім свиней білоіклих і пару волів круторогих,Шкуру із них поздирали й обід спорядили жаданий.Любого всім співомовця привів тим часом окличник, –Муза любила його, але злом і добром наділила:Світло очей погасила, та спів дарувала солодкий.65] Крісло окличник йому Понтоной срібнокуте поставив,Спиною серед гостей до колони його притуливши;Потім формінгу дзвінку на кілку дерев'янім повісивНад головою його й показав, як дістати рукоюСтруни; кошика з хлібом на гарнім столі він поставив,70] Тут же і келих з вином, щоб пив, коли серце запрагне.Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,Муза співця надихнула мужів оспівати славетнихСпівом, що слава його до широкого неба сягала,75] Про Одіссеєву сварку з Ахіллом, Пелеєвим сином,Як на розкішній учті богів вони злими словамиЛаялись несамовито й мужів володар АгамемнонНишком радів, що знатні ахеї отак посварились.Бо як ознаку добра провістив йому в храмі Піфійськім80] Феб-Аполлон, коли в бога спитати поради ступив вінЧерез поріг кам'яний, – то з волі великого ЗевсаБув лиш початок нещасть, що найшли на троян і данаїв.Отже, про це і співав славетний співець. Одіссей же,Довгу керею пурпурну міцними піднявши руками,^ Голову нею закрив і обличчя прекрасне сховав в ній, –Сором-бо перед феаками сльози було проливати.А як кінчав свою пісню співець божественний, то, сльозиВитерши, стягував знов Одіссей з голови ту керею,Й, келих дводонний узявши, богам узливання творив він.90] А як ізнову співати аед починав на проханняЗнатних феаків, що мали від співу його насолоду,Знову тоді Одіссей, з головою укрившися, плакав.Так удавалось од інших йому свої сльози ховати,Тільки один Алкіной догадався й таки їх помітив,9– Бо біля нього сидів і чув його тяжкі зітхання.До веслолюбних феаків одразу ж тоді він озвався:«Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!Вдосталь ми наші серця вдовольнили як ситним обідом,Так і формінги звучанням, що з учтою завжди супутня.100] Вийдімо звідси тепер, щоб участь узяти в змаганняхРізних, – нехай, до своєї рідні повернувшись, розкажеГість наш удома, наскільки отут переважимо іншихМи у бою навкулачки, в стрибанні, борні й перегонах».Так він сказав і пішов уперед, а за ним і всі інші.105] Зразу й окличник формінгу дзвінку на кілок дерев'янийЗверху повісив, узяв Демодока за руку й з покоївВивів на стежку ту саму, якою усі подалисяЗнатні феаки, що ігри й змагання хотіли дивитись.Вийшли на площу вони, а за ними слідом величезний''» Сунувся натовп. Спинилися там юнаки благородні.Першими вийшли тоді Акроней, Окіал з Елатреєм,Потім Навтей і Прімней, а тоді Еретмей з Анхіалом,Далі Понтей і Прорей і Анабесіней із ФтоономТа Амфіал, Полінея шановного син Тектоніда;''¦ Вийшов іще Евріал, Навболід, на Арея подібний,Людоубивцю, – на зріст і на вроду був самий найкращийВін із усіх юнаків феакійських по Лаодаманті.Вийшли нарешті і троє синів Алкіноя самого –Лаодамант, і Галій, і з ним Клітоней богорівний.Дух мені в грудях укоханих ти схвилював надзвичайно,Мовлячи так непристойно. Не неук-бо я і в змаганнях,180] Як говорив ти, а завжди, здається мені, серед першихБув я на них, поки юність в руках моїх дужих буяла.Нині ж я в горі й нещасті, – багато-бо я перетерпівВід ворогів на війні і від лютої хвилі на морі.Все ж я і так, стільки лиха зазнавши, вступаю в змагання.185] В'їдливе слово твоє, роз'ятрив мене ним ти до краю!»Так він промовив і прямо в одежі за диск, набагатоБільший, вхопився, товстіший і тяжчий, ніж той, що феакиНим між собою звичайно змагалися в дискометанні,І, розмахнувшись, його він дужою кинув рукою, –190] Камінь той аж задзвенів. До землі мимоволі присіли,Лет його вчувши дзвонистий, славетні мужі мореплавці,Довговеслі феаки. Могутньою пущений п'ястю,Перелетів він усі їх познаки. У вигляді мужаМісце падіння Афіна сама позначила й сказала:195] «Навіть сліпий одрізнив би напомацки знак твій, чужинче,Не замішався, не впав з усіма-бо він іншими вкупі,А від усіх попереду. Пишайся, ти виграв змагання!Далі чи врівень з тобою ніхто із феаків не кине».Мовила так, і незламний зрадів Одіссей богосвітлий,200] Рад, що на зборах знайшовся товариш, до нього прихильний,З легшим він серцем тоді до феаків озвався й промовив:«Киньте до знаку мого, юнаки! І зразу ж за вамиКину я знов – чи так само, чи навіть, надіюся, й далі.Спробуйте, вийдіть і в інших ви іграх зі мною змагатись,205] В чому хто серцем бажає, бо надто ж мене роздражнили.В гонах, в борні чи в бою навкулачки – ні з ким із феаківЯ не відмовлюсь боротися, крім лише Лаодаманта.Гість-бо я в нього, а хто ж із господарем б'ється гостинним?Дурень хіба чи нікчема якийсь викликав би змагатись210] Саме того, хто виявив щиру до нього гостинністьПоміж чужими людьми, – собі лише цим він пошкодить.Інших же я не відкину й змагатися не відмовляюсь, –Виступить я проти кожного згоден і сили помірять.Тож на змаганнях, відомих мужам, я не зле почуваюсь, –215] Вмію поводитись я і з добре обточеним луком,Перший улучу стрілою у постать намічену навітьСеред загону ворожого, хоч би і ближче до ньогоТовариші націлялись численні і влучно стріляли.Перемагав мене лиш Філоктет, коли біля Трої220] Всі ми, ахейські мужі, у стрілянні із лука змагались.Що ж до всіх інших, то, певен я, кращих від мене немаєНині між смертних, що тут, на землі оцій, хліб споживають.Проти колишніх мужів не посмів би, проте, я змагатись, –Проти Геракла чи проти Евріта, вождя Ехалії;225] Навіть з богами на луках вони свої міряли сили.Тим-то й загинув великий Евріт, не діждавши своєїСтарості вдома, – убив Аполлон його в гніві страшному.Він-бо його викликав у стрілянні із лука змагатись.Далі я списа метну, ніж інший із лука устрелить,210] Тільки боюся, щоб часом у гонах мене не здолав биХтось із феаків, – занадто свої я виснажив силиВ хвилях морських, не всю-бо дорогу сюди я проїхавНа кораблі, і любі ослабли у мене коліна».Так говорив він, і всі у глибокім сиділи мовчанні.Тільки один Алкіной у відповідь мовив до нього:«Гостю, нічого для нас неприємного ти не говориш,Ти захотів лише доблесть, властиву тобі, показатиВ гніві на мужа цього, що образив тебе у зібранні,Як не посмів би ніхто із людей зневажать твою доблесть,240] В кого є розум, хто здатний доречне промовити слово.Тільки й моєї мови послухай, щоб іншим героямМіг ти усе розказати в той час, як у власному доміУчту справлятимеш разом з своєю дружиною й дітьми,Щоб спогадав тоді й доблесті наші, в яких відзначитись245] Зевс дарував нам не раз ще із батьківських днів стародавніх.В нас ні борців нема видатних, ні бійців навкулачки,В гонах ми спритні зате й мореплавці найкращі у світі.Любимо завжди ми учти з кіфарою, співи і танці,Теплі купелі, і ложе м'яке, й свіжозмінені шати.250] Та підійдіть-но, уміння своє покажіть нам, найкращіТанцівники феакійські, щоб гість наш, додому вернувшись,Друзям своїм розповів, наскільки за інших ми вищіІ в мореплавстві, і в гонах швидких, і в співах, і в танці.Та побіжіть-но хто-будь принесіть дзвінкострунну формінгу255] Для Демодока, – вона десь у нашому домі лишилась».Так Алкіной боговидий промовив, і зараз окличникВстав, щоб формінгу дзвінку принести сюди з дому державця.Дев'ять тоді розпорядників, обраних з-поміж народу,Теж підвелися, щоб все влаштувать, до змагання належне.260] Ґрунт урівняли вони і розширили площу навколо.Швидко окличник вернувся й приніс дзвінкострунну формінгуДля Демодока. І той на середину вийшов, довкола жЮні зібралися хлопці, досвідчені в танцях добірних,І почали тупотіти на рівній площадці; мелькання265] Ніг споглядаючи їхніх, в душі Одіссей дивувався.От під формінгу почав Демодок пречудової пісніПро Афродіту заквітчану, що із Ареєм кохалась,Як вони в домі Гефеста уперше з'єднались таємноВ любощах, як їй дарунки приносив Арей, як збезчестив270] Ложе Гефеста-державця. Цю звістку приніс йому зразуГелій: побачив він їх у обіймах палкого кохання.Щойно Гефестових вух доторкнулась ця звістка болюча,В кузню свою він пішов, злу думку плекаючи в серці.І на колоді ковадло поставивши, викував пута275] Він нерозривні й незламні, щоб кожного міцно тримали.Хитро зробивши цю вигадку й дуже лихий на Арея,В спальню свою він пішов, де любе їх ложе стояло,Путами ніжки його він навколо обвинув старанно.Потім зі стелі ще сіті тонкі він із сволока звісив,280] Мов павутиння легке, ніхто їх побачить не міг би,Навіть безсмертні боги, – так майстерно усе те скував він.А заснувавши підступно круг ложа усі свої сіті,Вдав, ніби в Лемнос іде, у прегарно збудоване місто,Що із усіх йому міст на землі цій було найлюбіше.285] Був не сліпий, того ждавши, й Арей з золотавим повіддям, –Щойно із дому Гефест одлучився, митець славнозвісний,Зразу ж пішов до Гефеста славетного він у домівку,Спраглий жагою в коханні обнять Кітерею квітчану.Та ж, вщ Кроніона, батька могутнього, щойно вернувшись,290] Дома сиділа сама. А він, увійшовши в господу,Взяв Афродіту за руку, назвав на ім'я і промовив:«Ляжмо спочить, моя люба, зажиймо розкошів кохання!Дома ж Гефеста нема, десь, видно, давно він в дорозі,До сінтіян дикомовних, на Лемнос, напевно, подався».295] Так він сказав, і радо лягла вона з ним спочивати.Скоро й заснули на ложі вони. І раптом над нимиСіті підступні Гефеста премудрого зверху спустились,Так що ні встати ніяк не могли вони, ні повернутись,І зрозуміли тоді, що нема уже як їм тікати.300] Зовсім до них тоді близько кульгавець надходить славетний, –Перше ніж в Лемнос прибути, назад він з дороги вернувся.Гелій-бо сам чатував і звістку подав йому вчасно,То й поспішив він, зажурений серцем, до милого дому.Вбігши, спинивсь на порозі він, лютим охоплений гнівом,305] І заволав на весь голос, богів закликаючи в свідки:«Зевсе, наш батьку, і всі ви, одвічні боги всеблаженні!Ну-бо, гляньте на вчинок оцей – і смішний, і нестерпний.Як тут мене, кривоногого, тяжко ганьбить Афродіта,Зевсова донька, Арея безстидного люблячи потай.310] Ноги-бо в нього міцні, і на вроду він гарний, тоді якЯ народився калікою. Та не моя то провина,Тільки батьків моїх, – краще бодай би мене й не родили!Ви подивіться, як оці двоє в обіймах коханняСплять на постелі моїй, а я лиш дивлюся й катуюсь.315] Та сподіваюся, більше не схочеться так їм лежати,Хоч би й кохалися дуже, – не скоро їм прийде бажанняРазом поспати. І доти триматимуть хитрі їх сіті,Доки усіх її батько дарунків мені не поверне,Тих, що за дівку оцю безсоромну йому надавав я.320] Гарна у нього дочка, та занадто уже легковажна».Так говорив він, боги ж позбиралися в дім міднокутий:Сам Посейдон-земледержець прийшов, і Гермес, що розноситьБлага для нас, і владар Аполлон, що сягає далеко.Через стидливість жіночу богині удома лишились.325] Благоподавці боги зупинились юрбою при вході:Сміхом лунким почали всеблаженні боги реготатись,Глянувши, що змайструвать умудрився Гефест хитромудрий.Перезираючись, так говорили вони між собою:«Злом не дійти до пуття – швидкого повільний обгонить.330] Так от кульгавий Гефест Арея впіймав, що на швидкістьВсіх подолає богів, які на Олімпі домують, –Вмілістю взяв і його він, хай платить пеню за блудливість».Так один одному вічні боги у гурті говорили.Зевсів же син, Аполлон-володар, до Гермеса озвався:335] «Сину й провіснику Зевсів, Гермесе благоподавче!Чи не хотів би і ти, міцною обплутаний сіттю,Із золотою лягти Афродітою в постіль принадну?»В відповідь мовив до нього провісник, гонець світлосяйний:«Тільки б мені це вдалось, володарю мій далекосяжний,Хай би оплутаний був я і втроє міцнішою сіттюЙ ви всі, боги і богині, отак би дивились на мене,Із золотою лягти Афродітою був би я радий!»Так він сказав, і безсмертні від реготу знов аж лягали.Сміх той лише Посейдона не брав. Благав він Гефеста,Майстра славетного, з пут нерозривних звільнити Арея, –Він обізвався до нього і слово промовив крилате:«О, відпусти його! Я поручусь тобі, чим побажаєш. –Сплатить усю він пеню, – безсмертні хай свідками будуть».Відповідаючи, так славетний промовив кульгавець:350] «Ні, Посейдоне, про це й не проси ти мене, земледержцю.Лихо, коли за лихого поруку дає поручитель.Як же тебе та до чогось я перед богами примушу,В разі умкнув би Арей і боргу, і сіті моєї?»Знову на це відповів Посейдон, землі потрясатель:355] «В разі Арей, умкнувши і боргу, і сіті твоєї,Зникне від тебе, сам тобі все заплачу я, Гефесте».Відповідаючи, мовив до нього славетний кульгавець:«Не випадає і ніяк це слово твоє відкидати».Мовивши так, зняла із них сіті Гефестова сила.збо з пут нерозривних звільнившись, обоє схопилися з ложаІ повтікали – Арей у Фракію подався негайно,А Афродіта, на усміхи щедра, на Кіпр полетіла,В Пафос, де гай вона має й вівтар із курінням пахучим.Там покупали харити її і всю намастили365] Маслом нетлінним, яким натираються тільки безсмертні,І одягли її в шати розкішні, очей дивування.Так їм виспівував славний співець. Одіссей його слухав іЗ радістю в серці, так само як інші навколо феакиСлухали, довговесельні мужі, мореплавці славетні.370] Лаодаманту звелів Алкіной і Галію в танецьВийти окремо, ніхто-бо змагатися з ними не міг би.Зараз же в руки прегарний взяли вони м'яч пурпуровий –Той, що колись так майстерно зробив їм Поліб тямовитий, –Кидав один його високо, майже до темної хмари,375] Перегинаючись весь, а другий, плигаючи вгору,Спритно ловив його, ще й до землі не торкнувшись ногами.Потім, коли у м'яча, стрибаючи вгору, награлись,Стали обидва вони на землі танцювать многоплідній,Часто міняючи крок, а всі юнаки їм навколо380] в такт у долоні плескали, і гомін зчинявся чималий.До Алкіноя озвався тоді Одіссей богосвітлий:«О Алкіною, владарю, у всіх племенах найславніший!Слушно хваливсь ти мені, що у вас танцюристи найкращі.Справді це так, і з великим я подивом сам усе бачу».385] Мовив – і втіхи додав Алкіноєвій силі священній.Зараз же той до феаків озвавсь веслолюбних і мовив:«Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!Дуже розумним мені оцей видається чужинець.Треба за звичаєм нашим гостинці йому дарувати.390] В нашій країні керують народом дванадцять преславнихВолодарів і державців, – тринадцятий я поміж ними.Гостеві кожен хітона, і випрану чисто керею,Й золота хай принесе по таланту в дарунок почесний.Зараз же разом усе те знесімо, щоб, в руки узявши,і радістю в серці наш псть до нас завітав на вечерю.А Евріал, що словом таким прохопивсь недоречним,Хай уже сам і словами, й дарунком усе відшкодує».Так він сказав, і усі підтримали те і схвалили.Кожен гінця вмить додому послав принести подарунки.А Евріал, озвавшись, тоді Алкіноєві мовив:«О Алкіною, владарю, в усіх племенах найславніший!Відшкодувати готов я чужинцеві все, як сказав ти.Меч цільномідний я подарую йому з рукояттюСрібною, в піхвах з слонової кості, різьбленої гарно,405] свіжого розпилу, – це подарунок для нього достойний».Мовивши так, він меч йому в руки подав срібнокутийІ, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:«Щастен будь, батьку-чужинче! Якщо прохопивсь я зухвалимСловом образи, – хай вітер його понесе і розвіє!410] Хай тобі стріти дружину богове дадуть і в вітчизнуШвидко вернутись, давно-бо страждаєш від рідних далеко».Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:«Щастен і ти будь, мій друже, боги хай пошлють тобі благо!Хай же ніколи і жалю у тебе не буде на меч цей,415] Що дарував ти мені з зичливим замирення словом».Мовивши так, через плечі він меч підв'язав срібнокутий.Сонце зайшло, і славетні йому принесли подарунки.Гідні окличники все позносили в дім Алкіноїв.Там прийняли їх сини Алкіноя, достойного шани,420] Й матері вельмиповажній чудовий дали подарунок.Всіх за собою вела Алкіноєва сила священна.В дім увійшовши, на кріслах високих вони посідали,І до Арети озвалась тоді Алкіноєва сила:«Ну-бо, дружино, найкращу неси сюди скриню добірну425] В неї хітон поклади і випрану чисто керею;Потім вогонь під котлом розпаліть і воду нагрійте,Щоб, покупавшися, гість, і розглянувши добре дарункиТі, шо феаки йому понаносили, шани достойні,Учтою втішитись міг і аеда славетного співом.430] Я ж золотий йому келих чудовий дарую від себе,Щоб, повернувшись додому, мене він спогадував завжди,Творячи Зевсові й іншим богам узливання священні».Мовив він так, і Арета служницям своїм наказалаМідний великий триніг на вогонь поставити швидше.435] Ті встановили триногий котел над палаючим жаром,Вливши до нього води й розпаливши принесені дрова.Пломінь утробу котла охопив, і вода нагрівалась.Скриню прегарну тим часом Арета з комори своєїВинесла гостю і в неї усі повкладала дарунки –440] Шати і золото – все, що феаки йому дарували.Гарну керею й хітон від себе, крім того, поклала,Потім озвалась до гостя і мовила слово крилате:«Сам тепер віко оглянь і швидше до скрині прив'язуй,Щоб не украли чого у дорозі, як знову солодким445] Сном спочиватимеш ти, пливучи кораблем чорнобоким».Щойно почув це незламний в біді Одіссей богосвітлий,Віко він вмить приладнав, прив'язав його швидко до скриніХитрим вузлом, як колись його вчила Кіркея-владарка.Ключниця тут же його запросила піти до купелі450] Та й іскупатись у ній, і з радістю в серці побачивВоду він теплу, не часто-бо так турбувались про ньогоЗ дня, коли він залишив пишнокосої німфи оселю, –Так, наче богом, вона піклувалася ним безустанно.А як помили його і маслом натерли служниці,455] Гарний накинули плащ і хітон надягнули на нього,Вийшов з купелі й подавсь до мужів, що уже частувалисьВинами. Біля одвірка, що міцно підтримував стелю,Там, оповита красою богів, Навсікая стояла.З подивом прямо дивилась вона Одіссеєві в очіІ, обізвавшись, із словом до нього звернулась крилатим:«Щастен будь, гостю, і згадуй мене, коли в рідну країнуВернешся, – першій мені зобов'язаний ти порятунком».Відповідаючи їй, Одіссей велемудрий промовив:«О Навсікає, дитя Алкіноя, відважного серцем!чльки дозволив би Зевс мені, Гери муж громоносний,День повороту узріти й щасливо додому вернутись,Як до богині, до тебе я там би щоденно довікуЩиро б молився, життя-бо мені зберегла ти, дівчино».Мовив і сів він у крісло уряд з Алкіноєм державним.470] М'ясо на пайки тоді поділили й вино розмішали.Любого всім окличник тим часом привів співомовця,Гідного шани людей Демодока. Його посадив вінСеред бесідників, де той обперсь об колону високу.От до окличника тут звернувсь Одіссей велемудрий,475] Зрізавши м'яса шматок з хребта білоіклого вепра,Вкритого жиром, та більшу частину собі залишивши:«На ось печеню, окличнику, і віднеси Демодоку,Хай покуштує, – й зажурений рад я його вшанувати.Шану й повагу людей, що живуть на землі цій, усюди480] Мають аеди, сама-бо їх муза безсмертна навчилаДивних співати пісень, співуче їх люблячи плем'я».Так він сказав, і той до героя-співця ДемодокаВ руки те м'ясо відніс, – і взяв цей, радіючи духом.Зразу ж до страв приготованих руки усі простягнули.485] А після того, як голод і спрагу вони вдовольнили,До Демодока звернувшись, сказав Одіссей велемудрий:«Вище над смертних усіх я тебе, Демодоку, шаную, –Чи Аполлон тебе вчив, чи Муза то, Зевсова донька,Надто-бо все до ладу ти про долю ахеїв співаєш,49» Що учинили, й зазнали чого, й як було їм сутужно,Наче ти сам з ними був чи із уст очевидця почув це.Отже, про те заспівай, як Еней із Афіною разомПід Іліоном коня дерев'яного постать зробили,Як його хитро в акрополь увів Одіссей богосвітлий,495] Воїв сховавши в коневі, що Трою після зруйнували.Врешті коли і про це ти докладно мені проспіваєш,Зараз же перед всіма я людьми розповім, що напевноДоброзичливий дає тобі бог це натхнення співоче».Так він сказав, а співець заспівав уже, богом натхнений,5оо з того почавши, як враз на свої добропалубні суднаСіли ахеї і геть попливли, свої шатра спаливши,Як з Одіссеєм славетним у Трої вже, посеред міста,Інші тим часом сиділи, заховані в кінській утробі, –Потім троянці самі в акрополь коня затягнули.505] Так і стояв він, вони ж без кінця гомоніли безладно,Сидячи там навкруги, і натроє думки їх ділились:Міддю безжальною цю черевину проткнути порожню,Чи, затягнувши на верх, з високої скинути скелі,Чи залишити це диво як жертву богам милостивну.310] Саме останнє оце і було те, що статися мало,Місту-бо доля судила загинуть тому, яке приймеПостать велику коня дерев'яного, де заховалисьКращі з аргів'ян, готуючи смерть і загибель троянцям.Далі співав, як ахеїв сини Іліон руйнували,515] Зі схованки ринувши враз і порожнім коня залишивши.Як – хто куди – плюндрувати розбіглися місто високе,Як Одіссей, наче грізний Арей, в Деїфоба домівкуКинувся вдвох з Менелаєм, до мстивого бога подібним.Там він, – співав той, – наважився стати до бою страшного520] І переміг при сприянні великої духом Афіни.Так той виспівував славний співець, Одіссей же від жалюТанув слізьми, шо з повік струмками спливали на лиця,Наче ридає дружина, припавши до любого мужа,Що за людей і вітчизну свою наложив головою,525] Щоб від дітей і від міста загибелі день одвернути;Бачачи, як він конає і в смертних здригається муках,Тужно голосить над ним і ридає, а ззаду жорстокіРатиш удари на спину вже падають їй і на плечі,Гонять в полон на роботу тяжку, на поталу й наругу;530] В'януть їй лиця від горя, що жалем до неї проймає, –Жалісно так в Одіссея з-під брів його сльози лилися.Все ж удавалось від інших йому свої сльози ховати,Тільки один Алкіной догадався й таки їх помітив,Бо біля нього сидів і чув його тяжкі зітхання.535] До веслолюбних феаків одразу ж тоді він озвався:«Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!Хай Демодок на формінзі дзвінкій вигравать перестане,Співами й грою не всім-бо він радість дає і утіху.З того часу, як на учті співець заспівав нам божистий,340] Не припиняє невтішно гіркими слізьми умліватиГість наш, – великий-бо смуток всю душу йому обіймає.Хай перестане співець, щоб однакову мали ми втіху –Гість і господар, – усі, набагато-бо краще так буде.Все із повагою ми для шановного робимо гостя:545] В путь виряджаєм його і дарунки даємо з любов'ю.Гість і чужинець, що просить притулку, за рідного братаКожному стане, у кого хоч трохи є чулості в серці.Тим-то від нас не ховай своїм розумом ти обережнимТе, що питатиму я, розказати усе – то найкраще.з50] Ймення скажи, яким батько і мати тебе називалиЙ інші, хто в вашому місті живе і наоколо нього.Бо взагалі без імення ніхто між людей не буває,Хто б не родився на світ – родовита людина чи проста,Кожного з них, породивши, іменням батьки наділяють.535] Землю свою ти назви, і місто, й народ, щоб свідомоШлях спрямувати могли кораблі, які плинуть з тобою.На феакійських-бо суднах у нас не буває стерничих,Навіть немає стерна, як на інших то суднах буває, –Наміри й мислі людей вони-бо й самі розуміють,360] Знають усякого люду міста і поля плодоносні,Швидше від інших усіх безодню морську пропливають,Млою й туманом густим оповиті. І не боятьсяШкоди якої зазнати чи й зовсім загинути в морі.Тільки чував я колись од батька мого Навсітоя365] Ось що: розгніваний дуже, мовляв, Посейдон-земледержець,Що перевозимо всіх морською ми хланню безпечно.А як збудований добре, мовляв, корабель феакіянБуде з виправи вертатись, його у туманному моріВщент він розіб'є й горою високою місто закриє.Так говорив мені батько старий. Чи то справджено буде,Чи не справдиться, – від волі могутнього бога залежить.Отже, всю правду мені розкажи і повідай одверто:Як і куди заблукав ти, в яких опинявся країнах,Серед яких був людей та в місцях чи бував велелюдних,575] Чи непривітні і дикі там люди, що правди не знають,Чи доброзичливі серцем, гостинні і богобоязні?Та розкажи нам, чого ти душею сумуєш і плачеш,Спів про недолю аргеїв почувши, про Трою й данаїв.Все це боги учинили і виткали людям загибель,580] Щоб гомоніли піснями вони між нащадків майбутніх.Може, когось із твоєї рідні родовитої вбитоПід Іліоном – зятя чи тестя? Вони найдорожчіНам після рідних по крові і роду нерідко бувають.Може, загинув там друг родовитий, хоробрий товариш585] Твій найлюбіший? Не менше від рідного брата буваєНам дорогий товариш розумний і відданий щиро.