Ковчег Всесвіту - Руденко Микола Данилович "Микола Руденко" - Страница 26

Тобто, отримав так звану сонячну сталу — кількість енергії, котру випромінює Сонце протягом секунди. Це було неймовірно! А проте помилки бути не могло: Прокіп пам’ятав відстань від Сонця до Галактичної Монади — вона становила десь близько 2 1022 см. Інші величини, що беруть участь у відкритій ним формулі, також були відомі: маса Сонця — 2 • 1033 г, гравітаційний потенціал на його поверхні — 2 • 1015 см2/с2, швидкість руху Сонця довкола Галактичної Монади — близько 2,5 • 107 см/с.

Щоправда, сонячна стала має попереду не п’ятірку, а четвірку. Але ж, у принципі, деяка приблизність тут неминуча, навіть обов’язкова. Коли ми оперуємо галактичними масштабами, різниця стає переконливою, якщо величина не збігається на порядок. Це ж бо не мікрокосм, а мегакосм. А тут майже не існувало різниці: навіть п’ятірка не була повною, вона виникла із заокруглення. Але ж сюди вписані такі астрономічні величини, як швидкість руху Сонця та його відстань від Галактичної Монади, — ось що подиву гідне!

Прокопові було цілком зрозуміло, що він отримав сонячну сталу — отримав за допомогою галактичних величин. Що ж звідси випливало? Насамперед засадничий висновок: в такий спосіб можна перевірити справедливість теорії монад взагалі: фізична наука не визнає жодних теорій без експериментальної перевірки. Але ж на галактичному рівні експерименти неможливі — слід вишукувати у самій природі явищ, котрі в той чи той спосіб підтверджують теорію. Відкриття Прокопа й демонструвало одне із таких явищ.

А може, це було не його відкриття — можливо, згадане рівняння підказане Галактичною Монадою? Та якщо прийняти цей погляд, тоді доведеться приймати його стосовно всіх природознавчих відкриттів загалом. Не сама людина здійснює відкриття — людський мозок є лише інструментом у розпорядженні вищих сил. Думка не нова і, правду кажучи, не позбавлена ймовірності.

Щасливий Прокіп, набравшись витримки й статечності, вирушив зі своїм відкриттям до Лі Чуня. Той слухав його з доброзичливою посмішкою, що проступала у звужених очах та у виразі обличчя з трьома підборіддями.

Коли Прокіп закінчив говорити, Лі Чунь мовчки дістав із металевого сейфа, що ховається у стіні, товстого зошита в дерматиновій обкладинці:

— Я обіцяв розповісти про Мирона Гриву. Та краще вам спершу переглянути його записи. Ось вони, познайомтеся. До речі, там ви зустрінете протокол обшуку, підписаний офіцерами КДБ…

— КДБ? Що це таке?

— Політична поліція тих часів, коли жив Мирон Грива. Зошити були конфісковані й збереглися в архівах КДБ.

— Стривайте! — здивувався Прокіп. — Теорія монад — хіба це політика? До чого ж тут політична поліція?

— Теорія Гриви суперечила марксизмові. Цього було досить, щоб вона була знищена… Але на цей раз поталанило. Рукописи Гриви наприкінці двадцятого століття… Коли марксистське вчення зазнало поразки… Словом, рукописи Гриви із архівів КДБ потрапили дО бібліотеки Сибірської Академії наук. Там я з ними й познайомився. У мене, звичайно, копія. Я виготовив її в академічній бібліотеці.

Прокіп, повернувшись до свого мешкання, одразу ж занурився у вивчення рукописів. Цікаво, чи оте КДБ вішало людям на вуха пластмасові сережки? Грива у своїх нотатках обминав ці деталі. Але ж, мабуть, установу Герда можна вважати недоброю дитиною КДБ. Спори, як відомо, перелітають через космос і несуть не лише біологічні ознаки — несуть також ознаки духовні. Світло й темрява всюди ті ж самі.

Виявляється, Лі Чунь доволі сумлінно виклав теорію Гриви — він був запопадливим послідовником. І все ж Прокопові було цікаво брати знання з перших рук — хвилювала сама можливість спілкування через велетенські часові й просторові відстані.

Але що це? Ну, безперечно, Грива знав формулу, що на підставі галактичних величин дозволяє обчислити сонячну сталу! Просто вона у Гриви записана іншими літерами — та й годі.

Спершу це породило в душі Прокопа щось гірке, болісне — відкриття належало знов-таки Миронові Гриві, а не йому, Прокопові. Відтак астрономові здалося, що в космосі, у кожній його точці живуть своїм власним життям (життям Бога-Слова!) великі знання про Всесвіт. Взяти їх звідти здатна кожна людська душа, якщо вона доросла до цих знань. Отже, немає причин для смутку — навпаки, треба радіти, що ти також зумів прилучитись до Всесвітньої Істини.

ЖОРСТОКІСТЬ

Минув тиждень. Прокіп працював у башті, що вільно відривалася від приміщення обсерваторії, — обстежував небесне довкілля. Це заняття стало для нього звичним. Часом підкрадався спомин про Гелену — тоді серце робилося важчим, стискалося й обростало болем, ніби колючками акації. Відтак він зумисне уявно викликав Мотрю, відчував її ніжні пальченята на своєму чолі, і серце звільнялося від колючок, робилося легким, майже невідчутним.

Прокіп так вивчив небо у тій частині Галактики, де перебувала Космічна Академія, що будь-які зміни в розташуванні зірок — хай навіть найменші! — одразу ж мусили привернути його увагу. Саме це й сталося тієї хвилини, коли він уже хотів було завершити свій робочий день. Трохи лівіше від золотавого сяйва Галактичної Монади несподівано з’явилися дві зірки, яких раніше там не було.

Проте за хвилину астроном помітив, що зірки автономно пересувалися по небу — отже, зрозуміла річ, то були не зірки, а…

І тут Прокіп згадав про кораблі загадкових істот, яких Іван Кривошеєв так упевнено називав друзями. Згадалося все, що йому розповідав Ендрю. Передчуття чогось величного й незбагненного витіснило все особисте — він весь перетворився на увагу. Згодом він уже знав відстань до кораблів і швидкість їхнього зближення з Космічною Академією. Виходило, що простим оком їх можна буде побачити днів через п’ять, а за тиждень вони засяють на небосхилі всіма своїми ілюмінаторами.

Він розгубився: кому належало доповісти раніше — Лі Чуню чи Кривошеєву? За службовим обов’язком, безумовно, він мусив негайно відрапортувати Лі Чуню, а той відрапортує Президентові. Так велить Статут Космічної Академії. Але Прокіп уже почав усвідомлювати закони таємного братства. Зрештою, він пообіцяв Ендрю і Кривошеєву оповістити їх раніше, ніж дізнається Президент.

Всі ці борсання у протиріччях могли б набрати болісної форми (таки ж Прокіп був неофітом і в науці, і в задумах братства), якби не сталася незвичайна подія, котра зняла конфлікт молодого вченого із самим собою. У сяйві прожекторів, що освітлювали кулясту поверхню астероїда, вельми контрастно випливла людська постать у скафандрі. Реактивні мінідвигуни спершу підняли її високо над планетою, а відтак помчали в напрямі телескопічної вежі.

Невдовзі Ендрю вилуплювався із скафандра, ніби метелик із кокона. Щоправда, на метелика він не схожий — більше скидався на ведмедя. Ось він уже сидить у робочому кріслі астронома, усміхнений і буцімто безтурботний. Складалося враження, що він видерся із катакомбів заради прогулянки в космосі — й тільки. Потягнувшись по-ведмежому, недбало кинув:

— А у тебе тут мешкання — люкс. Може, й вино знайдеться?

— Ні, немає, — знічено відповів Прокіп.

— Даремно. Міг би запозичити досвід у шефа. — Закінчивши оглядати внутрішнє обладнання телескопічної башти, сказав поважно, по-діловому: — Ми можемо розмовляти цілком вільно. Президентська мережа зовнішнього стеження тимчасово вийшла з ладу.

Його очі лукаво зблиснули, обличчя осяялося беззвучним сміхом. Лише зараз Прокіп помітив, що друг його дитинства володів тією чоловічою вродою, в яку закохуються не лише жінки.

— Хіба це можливо? — не без подиву запитав Прокіп.