Херем - Соколян Марина - Страница 22

– Про подальші злочинні діяння… – впевнено починає Сеной.

– Так-так, певна річ, – уриває його старий. – А потім? Ці дивні напади буйства, що збігалися з часом молебнів?

Сеной та Сенгелаф отетеріло перезираються.

– Маззакін же наче пояснив. – невпевнено мовить Сенгелаф. – Не будучи більше пов'язаним з Херемом, вигнанець не міг дати раду…

– Дати раду – чому? – нетерпляче підхоплюється Сенсеной. – Ви двоє хоч раз мали з цим до діла? Чи мені вам пояснювати, до кого надходять благання та славоспіви?

– До Дев'ятки, – впевнено мовить Сенгелаф і тут-таки побожно уточнює, – до Священної Дев'ятки Володарів Хе…

І вражено нишкне.

– До Десятки, – пошепки виправляє його Сенсеной.

Западає мовчанка – мовби короткий передих перед боєм.

– Тобто, – прочищає горло Сенгелаф, – ти хочеш сказати, що Асата не служив Малхі, а що він… і є – Малхі?

Сенсеной тяжко зітхає.

– Он, злодій і той здогадався швидше за нас.

Знизую плечима.

– Ніби на Херемі є ще якась сім'я, окрім Де… Дев'ятки.

Трійця перезирається.

– Справді, – ніяково каже Сенсеной, – відразу можна було збагнути.

– Так, – повертає нас із Херему на землю Сеной, – і що нам з того? Чи значить це, що нинішнім закриттям Брами теж завдячуємо Проклятому?

Сенсеной невідь чому звертає запитальний погляд до мене. І звідколи це я, питається, перетворився на речника світового зла? Ну, начувайтеся, панове мої!

– В усьому винуватити Проклятого було би зручно, чи не так? – кажу, дозволяючи просочитися в голос зневазі. – А чи спадало вам на гадку, шановні, що зміни в Ір-Оламі, які призвели до скособочення молитов, в жодній мірі не були спричинені діями Асати?

Сенгелаф мерзлякувато щулиться.

– Так… якщо вважати, що він став навіть не демоном, а простою людиною… рабом, – підводить очі на Сенсеноя. – Зробити з ним таке і при тому залишити пам'ять… Хіба це не занадто?

Сенсеной огладжує бороду, мовби ховаючи ніяковість.

– Не нам судити про доречність найвищої кари. Можу хіба сказати, що ця кара, безумовно, відповідає істотності провини.

– Та що ж він таке наробив? – не вгаває Сенгелаф.

– Спитаємо при нагоді, – войовниче мовить Сеной. – А тим часом що?

– Та що ж, – підбирається Сенгелаф, – слід іти до 1р-Оламу, аби там з'ясувати, що спричинило останні події.

– Оце слушна думка, – погоджуюсь, – а коли не зневажите порадою волоцюги, то підете не абикуди, а просто до Шатра, до Раві, якщо він і досі ним опікується. Той напевне знатиме все, що має значення для гаразду Нижньої Землі.

Сенсеной киває. Бачу – не зневажать порадою. Поважати стали, еге ж? Всього і треба для того – ніч, збавлена на теревені.

А ніч і правда минула. Вмить і незворотно – вже підноситься над крайнебом червона повіка, здіймаючи млисту зі сну золоту зіницю. Кривава зоря… не для добрих починань.

Трійця підводиться. Нарешті чи на жаль, але я вичерпав, здається, свою для них корисність.

– Нема чого чекати, – мовить Сенгелаф, – ходімо.

– Доброї дороги, – кажу.

Сенгелаф озирається.

– Чого розсівся? Ти ідеш з нами!

Оце несподіваний хід!

– Навіщо?

– Ну, аби… вказати на Асату, коли той нам трапиться, – пояснює Сенгелаф.

– Аби повторити для Раві усі подробиці, – поважно мовить Сенсеной.

– Аби не лишати тебе без нагляду, – значуще додає Сеной.

Так… це вони щойно вигадали?

– Мені не можна до Ір-Оламу! – повідомляю я, і це, між іншим, цілковита правда.

Трійця перезирається. Сеной здогадується перший.

– Ну, звісно ж – розбійник боїться викриття та кари!

– Але ти не бійся, – Сенсеной кладе долоню мені на плече.

– Ми тебе охоронятимемо, – додає Сенгелаф.

– Матимеш найкращу варту Херему, – регоче Сеной, – ввійдеш до Ір-Оламу з божеськими почестями!

Намагаюся переконати їх лишити мене в спокої, але трійця невблаганна. І чого вони за мене вчепилися, не збагну.

– Ви про це пошкодуєте! – провіщаю я.

– Ти певен? – не вірить Сенсеной.

– Я вам це обіцяю!

Від мого сховку до Ір-Оламу день дороги, і на ніч ми спиняємось неподалік від Ган-Авіву. Можна було би заночувати і у Весняному Саду, тим паче, що зараз і є весна, й вечірнє повітря духмяніє солодким квітом мигдалю та фанату. Навесні ця земля вибухає швидкоплинною красою, спиняючи подих подорожнього побожним зачудуванням, проте нема чого мені робити в нічному Ган-Авіві, куди навряд чи приходять милуватися весняним пишнобарв'ям. А надто нині, коли нові порядки царського дому витиснули звідти вільну комерцію та невимушене спілкування. З того, що мені відомо, там чатує тепер невсипуща варта, вистежуючи кожне поривання заподіяти якусь нечистоту. Отож не слід туди потикатися, нехай як знадливо не пахтить мигдаль.

Я розстеляю подертий плащ, що править водночас і за ковдру, а трійця всідається неподалік, мовби й не потребуючи сну. Може, так і є, але для мене закриті джерела їхньої снаги, і я засинаю під янгольський гомін, неначе під колисанку. Через це, либонь, і сниться мені всіляка чортівня. Найсправжнісінька причім: пустельні упирі, демони спеки і труиних криниць, машкхіти-згуб-ники і козлоногі сегірім – воїнство, що зібралося не для битви, а для свята, і відомо мені, що вони обирають царя. Вже й корона чекає па обранця, вже бачена колись корона… із тим я підкидаюся зі сну, і серце мені ледь не вискакує, наче навіженець з вікна. Отак-то, поговориш з доброчесними на ніч глядючи, ще й не таке приверзеться!

А проте, і з них часом буває користь. Зраночку, коли ми намагаємось ввійти до міста, стража відразу ж намацує поглядом мене, злиденного, ще й виваляного в глиці та поросі опісля незатишної ночівлі. Тут уже, подумалося, і все, кінець мандрівці, однак Сенсеной поважно повідомляє, що вони троє супроводжують злочинця – в моїй особі – до міської управи, Сеной промовисто кладе долоню на руків'я різака, а Сенгелаф підкидає в долоні срібного сікля. Отак би й мандрував – з усіма вигодами! Хоч, правда, із божеськими почестями ніхто так і не нагодився.

А в Ір-Оламі, виявляється, нині правлять торг. Від самого царського весілля не пригадую тут такої тисняви, але відомо, в чому річ – весняний караван з Кіннахі, котрого так і не вполювали мої давнішні братчики. Сам караван такого велелюддя, звісно, не спричинить – але іроламські крамарі вкупі з купцями з найближчих околиць не могли не скористатися нагодою. От і маєш нині – не пройти, не пропхатися. Хіба справді, як Сеной, виставити вперед потужне плече та скорчити неприязну пику – так і найзатятіші розступляться, бо куди вже їм супроти небесного воїнства.

Іти таким чином за доброчесною трійцею, дуже навіть зручно, і вже можна роззиратися довкіл і дослухатися до пліток. А тут є, що послухати, от, приміром, галасливі міркування про якесь ніби заворушення на кордоні із Зам-Арі та притишені розмови про здоров'я царя, котре ніби ще більше підупало за останній час. Що кдеша того замучила і далі говорять, і це мене не дивує, однак нинішній наголос трохи несподіваний – уже стиха кличуть її упирицею, кличуть і тут-таки бентежно роззираються, ніби та може раптом виринути з повітря, аби скарати огудників. От не вірю я, що Агарі могла нагнати такого страху… Але хто ж – в такому разі?

За своєю невтішною задумою я й не помічаю, що ми з трійцею втрапляємо в дорожній затор: натовп не ворушиться, горлають купці, з яток та візків сиплеться крам, здіймаючи в повітря дорожній пил та ядучий запах прянощів. Навіть варта роззирається розгублено, не знаючи, за що хапатися.

– Тут не пройдемо, – кажу.

– Як? – не чує мене Сеной.

– Треба обійти! – вирішує Сенсеной.

Обхід тут і правда є. Один. Але він мене не влаштовує.

– Через площу? – питає Сенгелаф.

– Не треба! – протестую.

– Це праворуч, – керує Сенсеной, – ідемо!

– Ні! – зриваюся я.

– Що? – не може зрозуміти Сеной.

– Я не піду через площу! – репетую щодуху.