Херем - Соколян Марина - Страница 28

У новому світі не буде місця для рангів… У новому світі ти й Агарі зможете бути разом.

Гірко зітхаю, тамуючи гіркий корч у горлі. Алука багато чого навчилася з часу останньої нашої зустрічі.

– Добре, сестро, давай спробуємо.

Я переступаю тріщину, і Нічна Наречена простягає мені руку з затисненим у ній ножем.

Якусь мить я вагаюсь, і вона зустрічає мій погляд з теплою усмішкою. Щирою, вперше за весь цей час… І тоді я міцно хапаю її за зап'ясток і смикаю до себе. Де вже мені змагатися з демоницею, але раптовість на моєму боці. Притиснувши її до себе, я швидко зриваю з шиї лаванчину «троянду» і щільно притуляю її до потилиці Агарі-Алуки. Ось і побачимо, що то за оберіг… З того, що мені відомо, єдине його призначення – боронити від демонів, і пустельних упирів зокрема. Якщо він не подіє, то все… єдиний шанс буде змарновано.

Але він діє. Не знаю, чи сама собою «троянда пустелі», чи вкладена в неї надія дочки Ейсава, але її сила пропікає потилицю упириці, змушуючи битися в моїх руках, наче рибину, вихоплену з води. Вона ледь не зіштовхує мене до провалля, та я не розмикаю рук, а коли вона нарешті затихає, в руках моїх лишається тільки Агарі. Темною тінню упириця сахається від свого недавнього вбрання.

– Це нічого не змінить! – розгнівано волає вона. – Шеол уже відімкнено, і його не спинити!

Вона каже правду. Поки ми розмовляємо, святилище наповнюється димом і шепотом, і дрож землі обіцяє подальшу руйнацію, яка ще ширше розімкне жерло Мовчазної Ями, випускаючи її мешканців на землю.

Алука, регочучи, схиляється над вчаділим, очевидячки, дитям. І не знаю, що могла б вона зробити, а упириця має свій спосіб дістатися до жертовної крові, але поряд виникають три знайомі постаті. Моя світла трійця! Обдерта, але своєчасна!

– Не підіймай руки твоєї на це дитя! – каже Сенсеной, кладучи долоню на її плече.

– І не роби над ним нічого! – мовить Сеной. хапаючи за лікоть.

– Бо немає твоєї влади над ним! – додає Сенгелаф, беручи за друге плече.

Алука не може й ворухнутися. Трійця давно вже полює за нею і добре вивчила, як давати раду упириці. Вони не змогли би приборкати її, коли б вона далі була в тілі Агарі, але тепер її скуто цілком надійно.

А проте я і далі не знаю, що робити супроти повені, яка прибуває з Шеолу Коли вже трійця не змогла її затримати, то кепські наші справи. Занадто пізно ми втрутилися, аби завадити Беларі, чи вже варто кликати його – Беліар?

Якось я й забув про нього, і цілком даремно. Поки ми вирішуємо, що робити з Алукою, дорадник, який нібито зомлів був від натуги, струшує заціпеніння, робить стрімкий крок і підхоплює Іцху на руки. Ще мить – і ніж торкається горла малого.

– Тобі, Єдиний і Давній, віддаємо шану та покору, віддаємо тінь і подих, віддаємо плоть і кров душі своєї…

Навряд чи дорадник тямить, що відбувається. Ним тепер керує жага Шеолу, і ніхто йому вже не зможе завадити, хіба лише випередити, втамувавши спрагу Мовчазної Ями швидше за нього. В цьому немає жодного сенсу, але дивитись, як син Лавані – моєї Лавані! – гине, наче жертовна худоба, безневинно віддаючи душу Шеолу… Я нічого не встигаю зробити, тільки – безтямно і безглуздо – вихопити свого різака і, перш ніж Беларі завершує молитву, розітнути лезом власну долоню і піднести її над чадним проваллям.

В'язкі чорні краплі сягають хвиль і з тихим сичанням розчиняються в мороці. Я робив це колись у храмі Вакіля, коли сподівався іще почути прихильний присуд Херему. Відгук надійшов відразу ж, а отже, моя кров насправді засвідчує право відповіді.

І Шеол відповідає. Нас знову підкидає над проваллям; Беларі відпускає дитину і падає навколішки, обхопивши долонями голову. Мацаки чорного диму, звиваючись, вислизають з прірви, зміїними язиками торкаються моїх ніг, і мені починає здаватися, що шепіт і стугін укупі з чадом просочуються мені під шкіру. Сеной, Сенсеной та Сенгелаф з жахом спостерігають за поступом Шеолу, і лише Алука сяє переможним усміхом – вона мріяла випустити Шеол, і їй було байдуже, через кого він прийде на землю. І навіть добре, коли через мене… І що ж це я, питається, наробив?

Мені забиває подих, в очах смеркає. Новий світ, без рангів… Та який там новий світ! Шеол зруйнує його до бісової трясці – бо просто не вміє нічого іншого, – повертаючи всесвіт до того безладу, з якого він починався…

І втіленням його стане нещадний Ель Ехар, – казав Иоханана, – Чужий Бог.

Ель Ехар? Я?

Глянувши на трійцю, читаю приречене розуміння в їхніх очах. І навіть Агарі, яка нічого не розуміє, але зрозуміє згодом, – теж дивиться на мене з жахом. Агарі, котру я обіцяв берегти від лиха… Ну ні.

Коли Шеол прийняв мою кров, то нехай тепер бере й решту. Нехай лусне, нехай вдавиться цією жертвою!

Це просто. Всього один крок. І завіси диму змикаються над головою, поглинаючи останній відблиск світла.

…вітер його – батіг, земля його – гній, вогонь його – жала, вода його – кров…

…гнівом скривджених кличуть його і болем страдників… всяк бере з нього в борг, повертаючи з надлишком…

…в ньому витоки болі та розпачу, в ньому зріє супротив і прагнення…

…в ньому – все, що лякає і зваблює…

…в ньому – все…

ТИ ЧУЄШ МЕНЕ, СИНУ?

…його двері – у кожному…

ХИМЕРНУ Ж ТИ ВИБРАВ СОБІ СМЕРТЬ

…серці…

було б з чого вибирати, тату

ТИ ВИБРАВ. НЕ Я

бодай би щось – я, а не ти

ТАКТОВІ ПОТРІБЕН БУВ ВИБІР?

ти знаєш, раб може стати володарем, повія – царицею, вони можуть змінитись, ми – не можемо

МИ ЗМІНЮЄМОСЬ РАЗОМ ЗІ СВІТОМ

вони змінюють світ

Так їм належить. Наше втручання небезпечне саме тому ви замкнулися на Херемі?

ПОЧАСТИ. ВОНИ ПОРУШИЛИ РІВНОВАГУ

бо так їм належить, авжеж? і що тепер? Шеол поглине землю?

НІ. ЯКЩО ХЕРЕМ БУДЕ ВІДКРИТО

то на шо ви чекаєте?

НА ТЕБЕ

починайте без мене

ТАК НЕ ВИЙДЕ. НЕ НАХАБНІЙ

є… гаразд, так що я мушу робити?

ВІДКРИТИ бРАМУ

яким чином?

Відділити чисте від нечистого, світло від темряви як це?

САМ ВИРІШУЙ. ТИ ХОТІВ МАТИ ВИБІР. МАЄШ

але звідки ж мені знати? поняття не маю, як це робиться… Тату! чуєш? агов?

ну, як знаєш, зараз я вам відділю – назад не зберете… Але чекайно, а хіба вони й так не розділені? Адже Херем – це і є відчуження, куди ж далі…

…бо на споді сумління – відтиск злочину, а на денці любові – тінь спустошення…

…бо джерела чесноти – у звабленні, бо початок надії у сумніві…

…його корені в кожному…

не буду я нічого розділяти!

…серці…

ТИ ВИРІШИВ?

так! тут не розділяти годиться, а поновити втрачений зв'язок!

ТИ ПЕВЕН?

так!

ДОБРЕ. ТЕПЕР ТИ ЗНАЄШ. МОЖЕШ ЗАЙТИ

зараз…

я лише… ой!

браму шкода… тепер потрібна буде нова

ПУСТЕ. ТИ ВСЕ ЗРОБИВ ПРАВИЛЬНО.

чекай, так ти для цього виставив мене з Херему?

ЦЕ БУВ ЄДИНИЙ СПОСІБ

то Корона була лише підставою? але чому я?

НЕМАЄ НІКОГО. КРІМ ТЕБЕ

а як же Старші?

ВОНИ – ЧАСТИНА МЕНЕ. ТИ – НІ. УЖЕ НІ

значить, ти і є… Ель Ехад? Єдиний?

ТЕПЕР НАС ДВОЄ

Початок

5767 р.