Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Ги-ги-и - Винничук Юрій Павлович - Страница 16
– Але він сказав: кров! А подивіться на мої руки – там кров! Кров! Кров!
– Заспокойте його, – скривилась Мать Революція, – знайшов чого бідкатися!.. Ну, кров!.. Так шо – вішатися тепер? Тоже мені вождь! Крові злякався. А чия це кров, ти знаєш? Це кров моїх ворогів! Це ті, хто хотів мене знищити! Це вони тепер вихлюпнули на твої руки! Струси їх, Пупсик!
Малєнков затріпав руками, все ще не перестаючи скиглити, і Каганович відвів його убік та посадив на канапу.
– Коротше так, – сказав Берія. – Мусимо вияснити, що нам робити далі. Якщо він бреше, то діло ясне – к стєнкє.
– А якщо не бреше? – колупнулася в носі Мать Революція.
– Тоді діло швах, – зітхнув Лаврентій. – Мусимо танцювати під його дудку.
– Щоб це я – вождь усіх народів, – наїжився Сталін, – і танцював під дудку якогось хахла?
– Проблема в тому, – проказав Каганович, – що я навіть не уявляю собі, як ми це можемо вияснити.
– А не можна, приміром, розтягнути його на дибі і врізать шомполами, щоб аж цвиркало? – запропонував Ворошилов, підводячись з підлоги. – Помню, я в гражданську дуже це діло уважав. Не дає мужик хліба, а ти його шомполами, шомполами! Гляди й дав. Да ще й у ноги кланяється.
– Ну, тут цей номер не пройде, – сказав Берія. – Тут треба тонкого підходу.
– А можна я його вкушу?! – раптом вихопився Малєнков.
– Не по-о-оняв! – затрусив головою Берія.
– Потому шо, може, це йому сниться, а не нам! Я його вкушу – і він прокинеться. Прокинеться, глядь – а він в тюрмі! Га? Сила я придумав?!
Політбюро зі смутком подивилося на свого члена.
– Мовчав би ти, Пупсик, – сказала Мать Революція. – Он, Калінін мовчав, так ціле місто його іменем назвали. І ти мовчи.
– Да я вже стільки мовчу! А ви як обіцяли Київ на Малєнков перейменувати, так і досі одна похвальба, – заскиглив Пупсик.
– Скромнішим надо будь, – сказав Берія. – Он я – бачиш, який я могутній, а й то на города не претендую.
– Смерть твоя буде страшна, – промовив я. – Ти плазуватимеш, ридаючи і молячи, щоб тебе не вбивали. А тобі зірвуть з носа пенсне і розтопчуть чоботами. Ти будеш скидатися на гидку жабу.
– Що? Це ти мені пророчиш? – обурився Берія. – Та я вмру на лаврах! Не дарма мене звати Лаврентієм! Мені збудують окремий мавзолей. Праворуч від Сталіна.
– Це шо значить? Я умру раніше? – спалахнув великий вождь і заїхав Берії по писку.
– От падлюка! – скипів Каганович. – Я вже домовився! Мій мавзолей буде праворуч!
– І всьо це єрунда, – вдарив по столу кулаком Ворошилов. – Я знаю точно, що мій мавзолей буде праворуч від Сталіна. Я завжди був його вірним другом і соратником!
– Братці! Да шо ж це таке! – аж за серце схопився Молотов. – Да я усьо вже вищитав.
Він витяг якийсь папір і почав усім показувати:
– Бачите? Отут Сталін, отут Берія, а отут – я! Я вже всьо обдумав!
– Ах, падлюки! – гаркнув Сталін і, вирвавши у нього з рук папір, пошматував на дрібні клапті. – Я не вмру ніколи!
– Вам поможуть умерти, – втрутився я. На мене щось найшло і я тепер дуже ясно бачив, що їх чекає. Кожному я міг напророчити його долю. Я дивився на їхні пещені настрашені обличчя і читав, мов у книзі, їхню смерть. – Вам поможуть умерти ваші ж соратники.
– Хто? Конкретно! По іменах!
– Вони всі тут.
Сталін обвів присутніх налитими кров'ю очима: – Ага! Убивці! Гадюки! Пригрілися?
– Йосип! Схаменися! – пробував заспокоїти Лаврентій. – Хіба ти не бачиш, що це він розважається за наш кошт?! Він навмисне нас стравлює. Щоб ми перегризлися і видали якомога більше секретів.
– Точно! – пропищав Малєнков. – Це він всьо підстроїв! Петлюра!
– З-за гробу мстить! – похитав головою Ворошилов.
– А все-таки серед вас є мої вбивці, – сопів Сталін. – Я це нюхом чую.
– Вони накриють вам лице подушкою, сядуть зверху і ви задихнетесь, – говорив я.
– А-а! Вже знаю! – зрадів Сталін. – Пізнаю методу! Це зробить Берія! Напрольот бачу! Ах ти ж гидка ропуха!
– Йося! – стис кулаки Лаврентій. – Не піддавайся на провокацію! Петлюра хоче внести розкол в ЦК! А тоді захватати власть!
– Во-во! – згодився Ворошилов. – Я як глянув на цього, дак зразу собі сказав: «Да це ж Петлюра!» А ви – кіношник, писатель…
– Канчай, Климентій, бздіти! – урвав його Каганович. – Петлюру ми давно вже убрали. Просто та хочеш нам баки забити, щоб ми й тебе не запідозрили.
– В чому? – стривожився Климентій.
– А в тому, що ти з Беріком отця народів закатрупиш.
– Шо? Я? Подушкою? Да нікагда в жизні! Кавалєріст орудує тільки шаблею.
– Тільки твоя біда, шо з шаблею у Кремль не зайдеш, – сказав Каганович.
– А чо іменно в Кремлі? – стенув плечима Климентій. – А на параді шо – ніззя рубануть?
– О! Бачите? – стрепенувся Берія. – А я давно казав, що треба всі шаблі замінити на дерев'яні.
– А ето… – втрутився Малєнков. – На параді ше всякої зброї ого-го скільки! Танки, бронітранспортери, ракети, автомати…
– Все! Все замінити на дерево! – гаркнув Сталін. – Танки з фанери! Бронітранспортери з картону! Ракети з пап'є-маше! Автомати іграшкові! Всьо негайно замінить і до вечора доложить!
– Поняв – не дурак! – віддав честь, сидячи, Ворошилов. – Так і здєлаєм. А куда дівать настоящу зброю?
– А настоящу зброю продамо Мао Дзедуну. Купимо за неї червоного шовку, пошиємо флаги і стройними рядами підемо до остаточної перемоги комунізму.
– А вот нащот самольотов, – нагадав Климентій, – нащот самольотов розпорядіться.
– АсамольотипродамовМонголію. Купимо за них красіві мундири, всю країну вдягнемо в однакове обмундірованіє і стройними рядами підемо до остаточної перемоги комунізму на мєстах. Ура товаріщі!
– Да, але на парадах нам самольоти тоже нужні, – сказав Берія.
– І самольоти з фанери! – знайшов вихід Сталін.
– Я тут підрахував і вийшло, що фанери нам на самольоти ніяк не вистачить, – промовив Каганович.
Але Сталіна ще ніхто в сліпу вулицю не заганяв.
– Тоді так: продамо червоні прапори, які ми пошиємо з червоного шовку за продану зброю, а на ці прапори купимо фанеру. А до остаточної перемоги комунізму підемо й без прапорів.
Хвильку тривала мовчанка, але Каганович її порушив:
– Я тут підрахував і вийшло, що фанери нам на самольоти все одно не вистачить. Бо вона вся на танки піде. А робити танки з паперу небезпечно. Дощ піде – розмокнуть. Народ побачить і зробить ще одну Жовтневу революцію.
Тільки Сталін ще й не такі горішки лузав.
– Тоді продамо китайцям і прапори, і мундири. Як сказав товариш Мао, кожен народ довжен відрізнятися від іншого оригінальним обмундірованієм.
– Ет, та це що ж виходить? – втрутилася Мать Революція. – Що ми до останньої перемоги прийдемо без флагів і мундирів?
– Ну да! – блиснув Сталін радісними очима. – Зовсім голі! Це ж даже інтересно! Усі голі, босі – як Мать родила!
Берія аж застрибав на кріслі:
– Ой як інтересно! Аж жить хочеться!
В цю мить з'явилася секретарка, така ж гола, як і раніше, але цього разу тримала в руках червоного півня.
– Лаврентій Палич! На процедури!
– Одну минутку, – провуркотів Берія. – Мені тут доктор приписав. Сокира зблиснула і змусила всіх здригнутися, бо це була не
проста собі сокира, а така, яку ми бачили хіба в кіно, коли її тримає в могутніх своїх руках майстер кат. Берія витяг її з-під канапи і витер хустинкою.
Секретарка взяла одною рукою півника за шию, другою за ноги і закинула собі за голову так, що півняча горлянка опинилася в неї на карку. Вклякнувши, вона завмерла і затамувала подих.
Берія театрально замахнувся сокирою і, вигукнувши: «Аллах Акбар!» – опустив її стрімко на жертву. Сокира відрубала півневі голову, навіть не зачепивши ніжної секретарчиної шийки. Кров забила струменем і розтеклася по жіночому тілу. Секретарка вмліваючи від розкоші, розмазувала кров по грудях і животу, кров побігла двома струмками по стегнах. Півень бився у корчах в її руках, вихлюпуючи своє червоне тепло і, здавалося, складався він з самої лише крові, бо так багато її вицідилося.
- Предыдущая
- 16/49
- Следующая