Ги-ги-и - Винничук Юрій Павлович - Страница 17

Політбюро захланними очима жерло скривавлену жінку. Правиця Сталіна ритмічно ворушилася в кишені галіфе.

– У-у-у! – застогнала Мать Революція. – Мужика! Мужика!

Берія, важко дихаючи, кинув сокиру на підлогу. Секретарка стріпнула персами та, прихопивши безголового півня, який не переставав тріпатися, покинула добірне товариство з гордо піднятою головою. Малєнков розчахнув вікно і став жадібно ковтати повітря.

Провівши секретарку масними очима, Сталін сказав:

– Да-а, Лаврентій, істинний з тебе джигіт. Тобі б у цирку працювати.

– А чим ваше ЦК не цирк? – спитав я.

Комуністи засміялися, мов і не про них говорилося. Ворошилов крутнув вуса:

– Це ще нічого. А от раніше, дак наш Лаврентій відрубував голову і півневі, і секретарці. Щодня по три секретарки пускав у расход. Ніяк йому не вдавалося, щоб не зачепити бабу. Дак ми вже розпорядилися, щоб набирали самих контрреволюціонерок, шпигунок і жінок-вредителів… А потім, дивись, навчився. Справжній тобі джигіт.

– Мужика! – проревіла знов Мать Революція.

Поки вони були зайняті собою, я вийняв з кишені маленьку темну пляшечку, зовсім малесеньку пляшечку, яку вдалося мені поцупити у медичному ізоляторі. Я покрутив її у пальцях, наче коштовний камінь, любуючись грою світла на її поверхні, а потім тихцем перехилив і зручніше вмостився у кріслі. Ті, що живуть в моїй уяві, зникнуть разом зі мною. П'янлива хвиля стала поволі затоплювати мій мозок, я побачив, як вони почали розчинятися у повітрі один за одним, наче клуби диму, ледь-ледь усвідомлюючи своє зникання. Якась тривога, звичайно, опанувала їх, невловимий страх стиснув їхні серця, вони знервовано закрутили головами, шукаючи пояснення то в очах Сталіна, то в моїх, і врешті-решт, коли збагнули, що це все має означати, то закричали, вирячивши очі, замахали руками, забігали, наче щурі у пошуках шпарки, але мої очі уже гаснули і вкривалися пеленою, забираючи їх усіх у темну невідь.

– Нє-е-е-ет! – верещала Мать Революція, вона зникала останньою і її зникання було найболючішим.

– 1 що ви на це, пане доктор?

– Гадаю, їх усіх слід розселити по різних палатах. Де він взяв отруту?

– Слава Богу, не в нас. Він її поцупив у в'язниці, в медичному ізоляторі.

– 1 не міг він отруїтися там?

– Мабуть, прихопив отруту про всяк випадок. А тут ці ідіоти своїми фантазіями довели його до самогубства.

– Хіба йому бракувало власних фантазій?

– Не бракувало. Але його легко було збити з пантелику і спрямувати в інше русло. Власне, це й була причина, що його поклали саме до цієї палати. Але згодом я помітила, що він втягнувся у їхню гру. Він став одним із них.

– Я не думав, що це так серйозно. Чим вони там займалися?

– Спочатку це виглядало досить невинно. Вони провадили репетиції якоїсь п'єси. Самі пошили костюми й декорації. Але поступово так перейнялися своїми ролями, що почали жити життям своїх героїв. Ми думали, що спілкування з ними для хворого тільки на користь.

– Добра мені користь! Що вони там верещать?

– Він переконав їх, що вони – плід його уяви і зникнуть разом із ним. Тепер ними оволодів страх.

– Негайно усіх в гамівні сорочки і по різних палатах. І щоб вони ніколи більше не перетиналися. Костюми й декорації конфіскувати.

– Я виписала для них заспокійливе.

– Потрійну дозу.

1984

Спогади про Олександра Євдокимовича Корнійчука[1]

Щур і гусак

В ОЄКа був син з двома великими головами. В одній голові жив щур, а в другій гусак. І от цей гусак весь час намагався впіймати щура, який деколи визирав то з вуха, то з носа.

ОЄК любив говорити:

– Це так виглядає боротьба двох ворожих систем.

Галушки

Коли Олександр Євдокимович Корнійчук (ОЄК) завершував чергову п'єсу, то влітав на кухню, де його дружина Ванда Львівна Василевська (ВЛВ) варила галушки, і бив її по голові друшляком. Вона ділила його радість тим, що виливала йому на голову баняк гарячої води разом з галушками. ОЄК дуже тішився і, сівши де-небудь в куточку, збирав з голови галушки та й весело обідав, закусюючи часником.

Борщова заправка

ОЄК дуже соромився свого походження. Воно, бачите, було в нього не зовсім українське. І, коли хтось занадто допитливий присікувався:

– А хто ви за національним складом?

ОЄК відповідав:

– За національним складом я радянська людина. А ви, голубе, мабуть націоналіст. Ось ми вас зараз і притягнемо!

І коли допитливого товариша притягали, ОЄК задоволене копилив губи і казав:

– А все-таки яким же дотепним був цей український народ, що придумав таке прислів'я: цікавий гиндик у борщ попав!

Роздвоєння

Народний поет-гуцул Степан Пушик прогулювався вулицею Скліфасовського і їв помаранчу, а шкуринки кидав через плече.

Через півгодини цією ж вулицею прогулювався ОЄК. От він став на шкуринку, послизнувся і попав під трамвай. Розрізало його навпіл.

В морзі вияснили, що це лежить великий драматург і кинулися шукати професора Одудайського, який винайшов спосіб з окремих частин тіла вирощувати цілу людину. Отже, професор поклав одну половину великого драматурга в одну ванну, а іншу половину в другу ванну. А потім чимось там посипав, чимось полив, щось пошептав, поплював, крекнув, хрякнув, хрюкнув, і до вечора з ванн вилізло аж два Олександра Євдокимовича.

Словом, скандал. Що з ними робити?

Приїхали відповідальні товариші. А ОЄК кричить у два голоси, ногами тупає:

– Що таке? Як посміли? Я не хочу роздвоюватися!

І другий ОЄК ніяк не заспокоїться – пузирі пускає:

– Тоді, – каже, – нехай і дружину мою, товаришку ВЛВ, теж роздвоять, а то, що ж це получається? Розпуста, товариші, получається! Як у пісні «А ми удвох, а ми удвох в одне дівча закохані…» А цього нам ніяк не можна, бо ж ми світочі і класики. З нас піонери примір беруть.

– Да-а, – згодилися відповідальні товариші. – Двох Корнійчуків буде забагато. А що, як одному з вас прізвище змінити?

– А кому саме? – стривожилися обидва ОЄКи.

– А ви самі вирішіть.

Що тут почалося! Обидва драматурги зчинили бійку. Один схопив табуретку, а другий витяг з ванни мокрого трупа і почали гамселитися. Цей лупить табуреткою, а той – мокрим трупом.

А труп цей був колись директором плодоовочевої бази, товаришем Зільбершнапсом. І якраз саме родичі в морг приперлися його забирати. І що ж тут вони бачать? Вони бачать, як визначний драматург схопив за ногу мокрого трупа їхнього дорогого татуся і махає ним так, аж вітер гуляє.

– Каравул! – закричали вони і знепритомніли.

А тут вбігли санітари: дивляться – лежать якісь тіла.

– Ура! Свіжі трупи!

Санітари кинулися до них, пороздягали і шпурнули у ванни з фурациліном, а самі сіли збоку і давай вболівати за бійкою.

Відповідальні товариші порадилися і вирішили припинити це неподобство. Вони розтягли розлючених драматургів і оголосили їм, що справжнім ОЄКом вважають того товариша, який боронився мокрим трупом.

– Так міг вчинити лише великий драматург. А ось цей другий товариш з табуреткою дістане зараз інше прізвище. Ну, яке, наприклад… м-м-м… Ну, хоча б Рибак, га? Рибак! Як вам? Правда харашо? Рибак Натан Самуїлович! Так і запишемо. І щоб більше ніколи себе Корнійчуком не називав! Ясно?… А то будуть неприємності.

Так і сталося, що нарекли його НСР. І ще сказали:

– На всяк випадок, щоб замести сліди, драмів не пишіть, а пишіть ліпше романи.

1

Усі імена та прізвища не мають нічого спільного з реальними особами.