Людина, що знайшла своє обличчя - Беляев Александр Романович - Страница 88

Аріель широко відкрив очі і побачив людей, одягнених у багаті шовкові тканини, розшиті золотими узорами. Райдугою блиснув великий алмаз на чийомусь малиновому одязі.

— Одв’яжіть вірьовку від відра, — владно сказав чоловік з алмазом.

Кілька слуг кинулися до колодязя, підняли відро, одв’язали вірьовку.

Аріеля передали до рук слуг. Вони міцно зв’язали його, причому люди в багатому одязі одійшли від них якнайдалі, щоб не осквернитися.

— Ведіть його в палац! — командував чоловік з алмазом.

І не встиг вражений Аріель вимовити й слова, як його повели до палацу зв’язаного і оточеного щільним кільцем слуг, які тримали кінець вірьовки.

«Не полетиш!» подумав Аріель.

Він чув, як мати врятованої дитини сказала старій жінці, що підбігла до неї:

— Даміні! Візьми Аната і віднеси в зенан.[23] Я не можу доторкатися до нього. Може, його осквернили.

Розділ сімнадцятий

ЯБЛУКО РОЗБРАТУ

— Коли ж ми підемо, нарешті, в школу-санаторій, містер Боден? Ось уже шість днів, як ми в Мадрасі, а я ще нічого не знаю про долю брата.

— Терпіння, Джейн, — відповів Боден, запиваючи біфштекс портером. Де б не перебував англієць, на його столі повинні бути улюблені англійські страви та напої. — Я вже говорив вам, що в школі карантин. Ця проклята країна не вилазить з епідемій. Так і дивись — сам захопиш щось на зразок тропічної пропасниці, якщо не гірше. Тут зараза переслідує людину на кожному кроці. Лакей може піднести вам на добре сервірованому столі холеру, газетяр-тубілець передасть із свіжим номером газети чуму.

— Хіба не гризуни і не комахи переносять чуму? — спитала Джейн, яка дещо вичитала про Індію з своїх книжок, і відсунула тарілку з недоїденою рибою.

— Найстрашніша — легенева чума — передається через речі. Хіба ви не знаєте цього? Ось чому я рекомендую вам не виходити з дому і не читати газет.

— Я й так ніби в одиночному ув’язненні, — зітхнувши, сказала Джейн. — Приїхати в Індію і не бачити нічого, крім цих дахів, — Джейн махнула рукою в бік «Чорного міста» — кварталу тубільців, що безладно розкинувся за річечкою Кувам.

Вони сиділи на плоскому даху восьмиповерхового готелю, обладнаного з європейським комфортом. Смугастий, оранжевий з зеленим тент захищав від палючого проміння сонця. Поміж столами стояли пальми в діжках і вази з квітами. На столах шуміли електричні вентилятори. В мельхіорових відерцях — прохолодні напої в льоду.

Готель стояв недалеко од річки. З вікон свого номера Джейн спостерігала мальовниче життя «Чорного міста». Вузькими звивистими вулицями рухались юрми темних, шоколадних, шафранових людей у барвистому вбранні, і Джейн, згадуючи прочитані книжки, намагалась визначити, до якої раси належать ці люди, Рухались осли, буйволи, коні, скрипіли вози, бігали собаки. Пронизливо кричали продавці льоду, лимонаду, квіткових гірлянд. Свистіли флейти, глухо тріщав барабан, протяжно співали жебраки, саніасі — «святі» — співуче декламували священні гімни, збираючи навколо слухачів; скрізь з мавпячою спритністю шмигали напівголі діти.

Розпечені сонцем плоскі дахи були порожні. Коли ж сонце заходило, повітря ставало трохи прохолоднішим, на небі спалахували великі зорі і сходив місяць, якийсь особливий, індійський місяць, що заливав увесь світ фантастичним зеленкуватим світлом і вугільночорними тінями, — вулиці порожніли, зате плоскі дахи все більше вкривалися людьми, які виходили подихати вечірньою і нічною прохолодою. Вони приносили сюди циновки, подушки, блюда з їжею, і починалась жвава бесіда. Від даху до даху галасливо передавали останні новини — про смерть, хвороби, народження, весілля і заручини, про родинні чвари, покупки і господарчі втрати. По цьому бездротовому телеграфу всі події дня незабаром ставали набутком «Чорного міста».

Якби Джейн знала місцеві мови, вона почула б цікаві розмови і про літаючу людину, яка хвилювала всі уми. Але Джейн усе це здавалося всього-навсього «крикливою тарабарщиною», яка лише дратувала її.

Нерідко, навіть дуже часто, вулицями проходили похоронні процесії. Пронизливі звуки флейти надривали душу. Трупи несли за місто, щоб там спалити. Жінки в білому траурному вбранні ридали.

В цьому «Чорному місті» чи не частіше вмирали, ніж народжувались.

Джейн квапилась відійти од вікна, щоб не бачити цих багатих жнив смерті.

Не дивно, що Бодену вдалося залякати дівчину. Відтоді, як прибула в Мадрас, вона відвідала тільки ботанічний сад, який вразив її розкішшю тропічної рослинності. Повертаючись, вона побачила слона, вкритого попоною. На ньому сидів провідник.

«Але, може, той слон з цирку?» подумала дівчина.

— І Доталлер десь пропадає весь час, — сказала вона, неуважно очищаючи банан. Вона харчувалась майже виключно бананами та яйцями, бо думала, що вони найкраще захищені від зарази.

— Містер Доталлер, як і я, не сидить склавши руки, — заперечив Боден, що вже перейшов до улюблених коктейлів і лікерів. — Ми сподіваємося скоро принести вам добрі вісті…

Боден і Доталлер справді не сиділи склавши руки. В усякому разі їх голови посилено працювали.

В дорозі вони дивилися один на одного як вороги, і кожен намагався вивчити характер і слабкі сторони іншого. їх наміри розходились: Бодену було вигідно, щоб Аврелій став ненормальним, але жив якнайдовше; Доталлера більше влаштовувала смерть Аврелія, бо в цьому випадку майно покійного перейшло б до Джейн. А від Джейн Доталлер мав повну довіреність на ведення справ. Користуючись її житейською недосвідченістю, він міг безкарно перекладати її капітали в свою кишеню.

Боден подовгу замислювався — в дорозі перед ним не було звичних совиних очей компаньйона, і від цього він ставав менш рішучим,

Як зробити? Розкрити Джейн очі на поведінку Доталлера чи укласти з ним угоду? Біда була в тому, що Джейн настільки не довіряла Бодену і Хезлону, що якби вона й посварилася з Доталлером, то все одно управління своїм майном не передала б шановним компаньйонам. Але чим зацікавити Доталлера? Укласти троїстий союз Боден—Хезлон—Доталлер і ділити бариші на три частини? Але майно Аврелія значно більше, ніж майно його сестри. Для Бодена і Хезлона такий троїстий союз невигідний. Тут треба було придумати якусь іншу комбінацію. Як бракувало тут Бодену очей Хезлона!

Боден усе ж почав намацувати грунт для згоди. Доталлер тримався ухильно. А в Мадрасі він повів самостійну лінію.

Пірс, з яким Боден щоденно бачився без відома Джейн, одного разу сказав Бодену, що Доталлер уже робив деякі натяки Пірсу: якщо Аврелія буде знайдено і він помре, то Пірс одержить велику суму. Цей шахрай Пірс у свою чергу натякнув Бодену, що Аріель житиме або помре залежно від умов: хто більше дасть Пірсу — Боден чи Доталлер.

— Насамперед треба знайти Аріеля, — сказав Пірсу Боден.

— І що тоді ви думаєте з ним зробити? — спитав Пірс.

— Судовим порядком визнати його недієздатним як психічнохворого і тримати в себе в Лондоні під надійними замками. Не забувайте, що я його опікун! — роздратовано відповів Боден.

Ця відповідь не сподобалась дволикому Янусу — Пірсу-Бхараві. Літаюча людина — найцінніше надбання для Теософічного товариства, а отже, і особисто для Пірса, і випустити його з рук, так само як і вбити, невигідно. Але краще вбити, ніж випустити.

Пірс не сказав про це Бодену, проте в душі вирішив, що все ж краще, коли настане час, сторгуватися з Боденом: нехай Боден, добившись довічної опіки над Аріелем, порядкує його майном, а Аріеля можна буде віддати теософам, хоча б навіть за невелику винагороду, — лондонський центр піде на це.

Але насамперед треба розшукати Аріеля. Пірсу було відомо, що Аріель і Шарад летіли на крилі літака, який прямував до Мадраса, і неподалік від міста залишили літак. Далі сліди втікачів губилися.

— У всякому разі, вони повинні бути десь на околицях Мадраса, — сказав Пірс. — Голод змусить їх прийти до людей. Мої агенти розіслані в усі селища.

23

Зенан — жіноча половина будинку, недоступна для сторонніх.