Людина, що знайшла своє обличчя - Беляев Александр Романович - Страница 89

— Але Аріель може полетіти, — заперечив Боден.

— З Шарадом він, у всякому разі, далеко не полетить, а Шарада не залишить, — упевнено заявив Пірс.

Але ні той, ні другий ще не знав, що Аріель і Шарад полетіли під час зворотного рейсу літака на північний схід — у Бенгалію.

— Тепер останнє запитання, — сказав Боден. — Вам, Пірс, усе ж треба поговорити з міс Гальтон. Не можу ж я повести її в неіснуючу школу-санаторій. Ви повинні удати з себе директора цього міфічного санаторію. — І Боден пояснив Пірсу, як той повинен поводитись і про що говорити з Джейн.

Побачення Пірса з Джейн Гальтон відбулося того ж дня.

В європейському костюмі і великих черепахових окулярах Пірс мав солідний вигляд і викликав довіру.

Він вибачився, що не міг відвідати її раніше. В школі був карантин. Пірс висловив жаль з приводу сумної долі її душевнохворого брата. Школа-санаторій зробила все можливе, щоб повернути Аврелію душевне здоров’я, найкращі психіатри лікували його, але хвороба виявилась занадто впертою. Під час одного з рецидивів Аврелій утік, незважаючи на дуже пильний нагляд. Адже ці душевнохворі надзвичайно хитрі, сміливі і винахідливі. Він пробрався на один з дахів, з даху перестрибнув на дерево і втік. Але нехай вона не турбується. Його спіймають. Для цього вжито всіх заходів.

Джейн хотіла докладно розпитати Пірса про характер захворювання Аврелія, та в цей час несподівано з’явився Доталлер, який десь пропадав три доби. Він був стомлений і схвильований. Він навіть не побрився і не змінив дорожнього костюма.

— Аврелія знайдено! — не вітаючись, вигукнув він і впав у крісло.

— Де? Як? — почулися запитання.

— Смертельно втомився. Дайте мені, будь ласка, напитися!

Джейн подала йому склянку води.

— Дякую. Ось як я розшукав його: коли ми прилетіли в Мадрас, я того ж дня звернувся до одного свого колеги, адвоката Вултона, який уже двадцять років живе в Індії і знає її як свою долоню. У нього величезні зв’язки. Я просив його, якщо він узнає щось нове про літаючу людину, негайно повідомити мене.

— Про літаючу людину? — з подивом спитала Джейн.

— Так, про Аврелія. Це його манія, хіба вам не говорили? Він уявив собі, нібито може літати… І ось три дні тому містер Вултон викликав мене до себе і повідомив, що в нього був один клієнт із Удайпури. Клієнту довелося чути від знайомого, який відвідав місцевого раджу, що в цього раджі з’явилася літаюча людина. Про інші подробиці я не дізнався, але один кінець нитки був у мене в руках.

— Чому ж ви не сказали нам про це? — невдоволено спитав Боден.

— Не можна було гаяти ні хвилини, ви самі повинні розуміти це, — сердито заперечив Доталлер.

— Треба було телеграфувати з дороги. Ми б допомогли, — хвилювався Боден, але Доталлер залишив його зауваження без відповіді і говорив далі:

— Прямо від Вултона я поїхав на аеродром і полетів у Калькутту, звідти — в Удайпуру, там розшукав знайомого Вултона, узнав від нього, де знаходиться резиденція цього раджі, і пішов до нього. Раджа Раджкумар, кажуть, типовий східний деспот і самодур, не захотів мене прийняти. Тоді мені вдалося підкупити декого з слуг і довідатися, що літаюча людина справді перебуває в палаці раджі. Як вона потрапила туди, мені не сказали. Кажуть, раджу дуже тішить літаюча людина. Дізнавшись про все це, я одразу ж повернувся назад і, як бачите, негайно з’явився до вас, щоб повідомити про свою знахідку. За що ж ви можете дорікати мені, містер Боден?

— Повернулись ви тільки тому, що раджа не прийняв вас і вам знадобилась наша допомога, — жовчно зауважив Боден.

— Хоч би й так, що ж у цьому поганого? — заперечив Доталлер. — Якби раджа прийняв мене і віддав мені Аврелія, ми повернулися б разом з ним, тільки й того.

Боден не вважав за потрібне продовжувати суперечку з Доталлером. Але і для Бодена і для Пірса було ясно: Доталлер намагався захопити всі нитки до своїх рук. На щастя, це йому не вдалося.

Проте Доталлер розповів далеко не все, що він узнав, бачив і робив.

Йому справді пощастило довідатися, де перебуває Аврелій. Дізнався він і про те, за яких обставин Аврелій потрапив у палац раджі, хоча й не повірив, що Аврелій може літати. З самим раджею спритний адвокат і не намагався зустрітися. В нього була інша мета. Доталлер познайомився з найнижчими і найбільш зневажуваними слугами раджі. Адвокат розраховував знайти з-поміж них потрібний для своєї мети матеріал. Він хотів підкупити їх, щоб вони вбили Аврелія. Але слуги виявились такими заляканими, що пропозиція сагиба вкинула їх у невимовний жах. Сагиби завжди виходять сухими з води, а тубільців-слуг чекають страшні тортури, якщо раджа дізнається про їх зраду і злочин.

«Коли б мені запропонували золотий злиток завбільшки з цей палац, що підноситься вершинами в небо, я й тоді не згодився б», відповів Доталлеру сивобородий старик-садівник. У тому ж дусі відповіли й інші слуги.

Доталлер одразу зрозумів, що з цими людьми не домовишся. Більше того: боячись відповідальності, вони могли повідомити раджу про задуми сагиба. Надовго залишатись у володіннях раджі при таких обставинах було небезпечно.

Добитися аудієнції у раджі Доталлеру було неважко: як усі місцеві князьки, він охоче приймав у себе сагибів. Але чи відпустить раджа Аврелія? Це ще проблема. Всі слуги твердили, що раджа дорожить літаючою людиною. А коли б раджа і відпустив її, що виграє Доталлер? Не міг же Доталлер, захопивши Аврелія, вбити його своєю рукою. Адвокат був занадто обережний, щоб стати безпосереднім учасником убивства. Якщо ж Аврелій загине в палаці раджі, Доталлер залишиться осторонь. Інша річ, коли Аврелій безслідно зникне після того, як раджа передасть його до рук Доталлера. Звичайно, Доталлер може зіслатися на втечу Аврелія і потім випадкову загибель його. Але Доталлер недарма був адвокатом. Він знав із своєї практики захисника, як найменша помилка, непередбачливість призводять злочинця до фатальних наслідків і як іноді, через кілька років, відкриваються злочини, здавалося б, зовсім забуті. Ні, не личить джентльменові бруднити свої руки в крові. Нехай це роблять інші, керовані вмілими руками.

Кінець кінцем можна примиритися з тим, що Аврелій залишиться живим. Головне — вирвати його з рук Бодена і Пірса. Аврелій незабаром стане повнолітнім. Доталлер, використовуючи Джейн, уживе заходів до того, щоб суд визнав Аврелія нормальним. Опіка буде скасована. Юнак оселиться з Джейн і, звичайно, як і його сестра, видасть йому, Доталлеру, довіреність на ведення всіх справ.

І Доталлер склав новий план. Якщо до раджі приїдуть сестра Аврелія, його опікун і Доталлер і заявлять свої права на нього, згадавши при цьому, що Аврелій син лорда і крупного капіталіста, раджа змушений буде поступитися. Джейн не захоче більше розлучатися з своїм братом. Усе буде гаразд.

— Я вже сказав, — говорив далі після невеликої загальної мовчанки Доталлер, — що раджа деспот і самодур. Але якщо до нього з’явитесь ви, міс Джейн, і ви, містер Боден…

— А я про що казав? — не витримав Боден. — Без нас не обійшлося!

— І я кажу про те саме. Ви, здається, хочете сваритися, містер Боден?

— Я теж повинен їхати, — заявив Пірс.

— Ваша поїздка не необхідна, як мені здається, — зморщившись, заперечив Доталлер.

— Вкрай необхідна, — наполягав Пірс. — Як директор школи-санаторію, де Аврелій Гальтон перебував на лікуванні, я можу засвідчити раджі, що юнак божевільний і тому повинен жити в умовах особливого режиму.

Боден, оцінивши становище, при якому Доталлер у даний момент був найнебезпечнішим суперником, вирішив мати при собі зайвого союзника і підтримав Пірса. Джейн не заперечувала, і Доталлер змушений був погодитися.

Вирішили, не гаючи часу, вилетіти того ж дня.

Доталлер узяв на себе роль провідника. Без особливих пригод дісталися вони до казкових палаців раджі.