Сигнали з Всесвіту - Бабула Володимир - Страница 64

— Я також думаю про це, — кивнула на знак згоди Молодінова. — Але не забувайте, Димитрію, що ми — на становищі первісних людей і, як вони, змушені ховатись від негоди і звірів у печерах. Ось коли налагодимо атомну електростанцію, то… — вона спантеличено замовкла. — Стривайте, а чому б нам не взятись до цього негайно?

— удесна ідея! — палко підхопив Фратєв. — Справді, реактор може тимчасово попрацювати й просто неба…

— А коли так, — підтримав Чан-су, — то візьмемось до роботи негайно.

Тієї ночі про встановлені шість годин сну ніхто навіть не згадав. Северсон з Мадарашем взяли на себе монтаж насосів і труб, Навратіл з Молодіновою порались біля реактора, Чан-су з Вроцлавським прокладали тимчасову електричну мережу до печери. “Ластівку” було поставлено на якір біля берега так, щоб її прожектори освітлювали місце роботи.

Надвечір другого дня реактор дав струм. В печерах засяяло електричне світло. Новітні робінзони раділи з цього, мов діти.

О, з атомною енергією справа пішла вже по-іншому! Чан-су і Навратіл негайно змонтували високочастотний випромінювач, який не тільки спалював дерева до пня, але й руйнував найтвердіше каміння. Протягом тижня на плоскогір’ї були випалені всі рослини і розтрощено на порох більшість валунів. Ще тиждень витратили на вирівнювання аеродрому та на приготування місця для атомної електростанції в печерному лабіринті.

І ось нарешті настала довгождана мить. Реактори навантажили на “Ластівку”, літак знявся в повітря і через кілька секунд вже почав знижуватись над аеродромом. Северсон вів його майстерно: шасі торкнулись землі точно на початку стартової смуги; “Ластівка” зупинилась якраз біля головного входу в підземелля. А через кілька годин на аеродромі приземлилась і звільнена від зелених пут “Стріла”. Мандрівники були знову вкупі.

Навряд чи слід описувати наступний місяць життя експедиції. Він був повністю відданий монтуванню підземної атомної електростанції та обладнанню житла, — виснажливій праці, коли доводилось часом використовувати навіть такі примітивні знаряддя, як лом та важіль.

Після пуску реакторів можна було б і спочити. Але на мандрівників навалилися нові турботи: запаси урану, торію та інших ядерних матеріалів вичерпувались; харчів лишалось не більш як на два місяці. Всі мусили перетворитись на геологів і вирушити на розшук радіоактивних елементів.

Спочатку дослідили надра планети в печерах, але геологічна розвідка не дала позитивних результатів. Через кілька днів марної праці стало ясно, що за ураном треба вирушити кудись далі.

Лікарі експедиції — Алена і Вроцлавський — не гаяли часу марно. З допомогою поляризатора радіоактивного випромінювання вони винищили хвороботворні бактерії в печерному лабіринті та в околицях аеродрому; виготували і прищепили кожному з мандрівників спеціальні універсальні вакцини проти можливих квартянських хвороб.

Члени експедиції поскидали скафандри. Вперше за багато років учені вдихнули в себе повітря вільної природи.

Розділ VII

СВІТЛО В ДОЛИНІ

Група Навратіла лишилась у підземеллі, щоб закінчити побудову житлових приміщень і подбати про атомну електростанцію, а група Молодінової вирушила в похід по атомне пальне. Спочатку дослідили прямовисну кам’яну стінку осторонь головного входу в лабіринт. Показання приладів та геологічна структура скель давали надію, що десь поблизу мають бути значні поклади корисних копалин, але розпочинати роботу в цих місцях навряд чи варто.

Вище вгору було знайдено ще один хід, що вів у надра скель.

— Чудесно! — вигукнула Молодінова. — Скидається на те, ніби сама природа заощаджує наші сили. Мабуть, вона шкодує, що так негостинно зустріла нас.

Прожектори освітили широкий коридор. Він одразу ж круто повернув ліворуч, а потім подерся вгору. Підйом ставав усе важчим.

В одному з місць коридор розширився у печеру.

— Я знайшов жилу вольфраму! — почувся голос Чан-су.

— А я — цинк і молібден, — додала через хвилину Молодінова.

Грубер обійшов печеру і зазирнув до одного з отворів у стіні.

— Казка! — вигукнув він так, що всі злякались. — Йдіть швидше сюди! Б’юсь об заклад, що нічого схожого ви досі не бачили!

Поки мандрівники добігли, Грубер зник у глибині скелі. За ним обережно посунулись і інші. Тільки-но вони вступили в печеру, як їх засліпило яскраве сяйво. Світло прожекторів тисячами відблисків відбивалося од золотої стіни.

Грубер швидко відкрив пляшечку з кислотою і капнув з неї на один з виступів.

— Це справді щире золото! Ми в печері, яка вся з золота!

Молодінова зразу ж опам’яталась від здивування:

— Це справді прекрасна знахідка, але далеко кориснішим був би уран або торій. З золота багато енергії не дістанеш.

— Це так! — погодився Грубер. — Але згадайте лишень, яку роль воно відіграло в історії людства на Землі. Може, буде корисним і тут. Не виключена можливість, що ми скоро зустрінемось з квартянами і що золото в них — такий же платіжний засіб, яким було раніше в нас. Воно не завадить, якщо доведеться торгувати з ними. Та і в разі конфлікту, можливо, деяких з них за золото перетягнемо на свій бік…

— Ви здатні на такий підлий вчинок, Грубер?! — жахнулась Молодінова. — Якщо зустрінемося тут з мислячими істотами, підійдемо до них по-дружньому. Вони не заплатять нам злом за добро!

— Та звісно ж, звісно! — виправдувався Грубер. — Хіба ви не зрозуміли, що я жартую?

— Пробачте, не зрозуміла. Тобто мені здавалося, що з питанням про війну і мир не жартують.

Грубер прикусив язика. Злостився сам на себе, що так необережно дав можливість зазирнути в свої думки.

— Продовжимо дослідження, час не жде! — намагався виручити товариша Краус.

Біля входу в другу печеру він підійшов до Грубера, ніби ненароком штовхнув його ліктем у бік і глузливо прошепотів:

— Герой!

Грубер промовчав.

Через кілька хвилин було знайдено свинець. Йому зраділи більше, ніж золоту: там, де є свинець, повинен бути і уран.

І справді, вже в сусідніх печерах апарати зафіксували підвищену радіоактивність.

Молодінова глянула на годинник.

— Ми виграли. Але на сьогодні — досить.

— Якщо вже ми так далеко забралися, слід було б дослідити, куди ведуть ці підземні ходи, — запропонував Краус — Ми піднялись більш як на сто метрів над входом в печеру, — можливо, що вершина скелі десь недалеко.

Цікавість перемогла втому. Вчені рушили далі. Краус, який увесь час ішов першим, раптом обернувся і вигукнув:

— Бачу небо!

За кілька хвилин мандрівники опинилися на маленькому майданчику серед диких скель. Обидва більших сонця вже давно сховались за обрій. Серед мерехтливих зірок сяяла тільки червона Проксіма.

Грубер піднявся на великий плескуватий уламок скелі, роздивився навколо. Перед його очима відкрився чудесний краєвид улоговини, посеред якої блищало озеро.

“Мабуть, з цього водоймища і бере початок наш струмок, — подумав він і повернувся в другий бік. — Стривайте, а це що?”

В широкій долині сяяли сотні вогнів…

— Йдіть усі сюди! Можливо, мене зраджують очі… Я виявив місто, освітлене електрикою!

Не встиг Грубер і обернутись, як всі стояли поруч нього.

— Отже, я не помилилася! — прошепотіла Молодінова і швидко ввімкнула передавач. — Говорить група Молодінової. Ви чуєте нас, Навратіл?! Чуєте нас, товариші на “Промені”?! Ми виявили місто мислячих створінь. Окремих предметів поки що не можемо розгледіти навіть у бінокль. Нам перешкоджає ліс, а світло від нас надто далеко. Воно має жовтуватий колір, який давали стародавні електричні лампочки…

На аеродромі Всесвітньої Академії наук горять тисячі вогнів. Зелене світло та потужні прожектори вказують шлях літаку “Ракета”, який мчить стартовою смугою. Ось він одривається від землі і зникає в пітьмі беззоряної ночі.