Сигнали з Всесвіту - Бабула Володимир - Страница 65

Тільки аж над суцільною запоною хмар та імли з’являється усміхнений Місяць і небо з ледве помітним сузір’ям Центавра. Перший погляд доктора Заяца та інженера Краскіна скеровано саме туди, до трьох скромних зірочок.

— Побоююсь, що наше повідомлення надто запізниться, — порушує мовчанку доктор Заяц. — За місяць ми навряд чи налагодимо всі чотири передавачі…

— То я більший оптиміст, ніж ви, — посміхнувся інженер Краскін. — Я вже бував у Африці і знаю її людей. Працював на будівництві гідроцентралі на водоспаді Вікторія, брав участь у побудові атомної електростанції на Зімбабві і наглядав за регулюванням рівня води в річці Замбезі. Ви не можете собі уявити, з яким запалом працюють люди, які звільнились від колоніальної тиранії. Не маю сумніву, що з чудовим народом Родезії ми скінчимо передавач раніше аніж заплановано.

Краскін розклав на столику карту Південної Африки.

— Металургійний завод біля водоспаду Вікторія був нещодавно перебудований на новий спосіб плавки. Він виробляє сталь безпосередньо з руди. Це означає, що спеціальну конструкцію виготовлять раніше аніж за чотирнадцять днів, як ми розраховуємо. У Зімбабві, як ви знаєте, для передавача вже готують площу. В Капірі Мпоші місце приготувала нам сама природа. Єдиною затримкою стане побудова передавача перед гирлом Замбезі, але й там ми знайдемо вихід. Побудуємо просто на скелі. Якщо роботу організуємо добре, передавач здамо вчасно.

Літак приземлився на аеродромі поблизу Лівінгстона. Вчені пересіли у вертоліт і попрямували до відомого водоспаду Вікторія. Аж у кабіну пасажирів долітав потужний шум ріки, що спадає з висоти 110 метрів. Два потоки понад берегами скуті волею людини і змушені працювати на її користь. І тільки середина прекрасного водоспаду залишена в природному вигляді — на втіху туристам, які приїжджають сюди з усього світу.

Вертоліт повис у повітрі над самісіньким водоспадом. Щіточки-двірники на вікнах кабіни тихо поскрипували і з монотонною ретельністю витирали краплини вічного дощу, який далеко круг себе розбризкував бурхливий потік.

Доктор Заяц задумливо спостерігав освітлену місяцем захоплюючу картину і пригадував відомих мандрівників минулого. Під шум води вони мріяли про майбутнє Африки, про її пробудження, яке сьогодні вже стало дійсністю.

У просторій печері, що правила за вітальню, панувало пожвавлення. Всі були схвильовані загадковими вогнями в долині за згаслим вулканом, підземний лабіринт якого став першою оселею робінзонів на Кварті.

— Я не згодний з Молодіновою, — жестикулює присадкуватий кремезний Краус — Я за те, щоб у сусіднє місто вирушити одразу ж, тобто вранці, як тільки розвидниться. Хоч дізнаємось про стан речей. А то будемо повсякчас боятись сюрпризів з боку квартян. Хто знає, що то за істоти? Миролюбні чи ворожі?

Навратіл задивився на настінні малюнки, якими Вроцлавський і Мадараш прикрасили “вітальню”.

— Я, навпаки, цілком погоджуюсь з Молодіновою, — задумливо озвався він. — До речі, треба поважати її рішення, адже ми обрали її керівником експедиції. А вона вирішила правильно. Квартяни в сусідньому місті нам ніяк не заважають. Вірогідно, що вони про нас навіть не знають. Не можна діяти необачно і піддаватися авантюристичним бажанням, Краус. Насамперед мусимо добре зважити, як підійти до місцевих мешканців, щоб їх не злякати й не роздратувати. Адже недарма кажуть у нас: “Добре слово залізні ворота відчиняє!” — правда, ця мудрість нам тут багато не допоможе, — посміхнувся він. — Поговори з квартянином, коли його не розумієш! Найкраще було б за ними деякий час таємно постежити. Коли познайомимось з їхнім побутом і звичаями, зможемо краще до них пристосуватись.

— Боюсь, що ви не зовсім праві. І насамперед у тому, що квартяни про нас досі не знають. Вони, безперечно, бачили наш літак, коли він кружляв над Накритим столом, і таємно нас відвідують. Пригадайте хоча б украдені чашки. Клептоманія у них, як мені здається, досить поширена хвороба. Гадаю, що вони вкрали також пропелер з вертольота. Сліди на узліссі говорять про це.

— Хіба це крадіжка? — палко заперечила Алена. — Якби ви, Мак-Гарді, на прогулянці в околицях Пітсбурга знайшли частину крила міжпланетного корабля марсіан або навіть наткнулися б на цілий літак, — безперечно, ви хоч що-небудь узяли б з собою. І ніхто не зміг би сказати, що ви це вкрали.

— Цілком можливо, що наша поява на планеті викликала у квартян велике хвилювання, — зауважив Чан-су. — Жодна їхня делегація нас досі офіційно не відвідала. Мабуть, вони бояться і роблять те саме, що хочемо зробити ми: стежать за нами.

— Добре, якщо вони просто бояться виткнути носа з дому! — встряв у розмову Грубер. — А що, коли вони мають небезпечну зброю і кого-небудь з нас підступно застрелять? Я згоден з Краусом. Найкраще було б, коли б ми добре озброїлись і попрямували у місто. Обидва літаки хай кружляють над нами — для охорони. Хай квартяни приймають нас дружньо, інакше ми оголосимо їм війну. Коли вже боротьба, то боротьба. Такого вогняного дощу, яким би ми їх покропили, вони ще не бачили!

— Це вже занадто! — почервоніла Молодінова. — Ви в запалі говорите, немов якийсь агресор-імперіаліст, а не як учений. За яким правом ми б почали війну з місцевими мешканцями? Ми тут тільки гості, — не забувайте про це навіть тоді, коли втрачаєте владу над собою. Хто сіє вітер, — збирає бурю! Ми прийшли сюди з добрими намірами, і квартяни це зрозуміють, який би не був їх спосіб мислення…

Мак-Гарді вдав, що так само обурений з слів Грубера:

— Куди завів вас страх, Грубер?! Знаю, у вас запальна вдача, але вміння володіти собою вам не завадило б. Це зрештою смішно, — пусті фрази, висловлені в нестямі. Хто з нас, — скажіть мені, — хто з нас, людей, які звільнились від жаху війни, серйозно думав би сьогодні про війну?

— Не будемо більш про це говорити. Грубер справді, мабуть, сказав це не подумавши, — намагався заспокоїти товариство Северсон. — Безперечно, я погоджуюсь, щоб ми тепер діяли дуже обережно і щоб була посилена нічна охорона. Не завадило б також час од часу поглядати в напрямку міста.

— Гаразд. Хто ж добровільно піде в охорону? — запитала Молодінова.

Всі піднесли руки.

— Це, здається, трохи більше, ніж потрібно, — засміялась вона. — Тоді поступимось насамперед тим, хто боїться квартян. Із зброєю в руках вони почуватимуть себе безпечніше, ніж коли спатимуть у ліжках.

— Вірно, оце — слово! — вигукнув Краус. — В охорону тоді підемо втрьох: Мак-Гарді, Грубер і я. Згодні, хлопці? — заохочувально глянув він на них.

Вони не були в захваті, але погодились, щоб їм не закинули боягузтва. Взяли зброю і пішли.

— Однак цей Грубер — дика натура, — посміхнувся Навратіл. — Всю дорогу прикидався миролюбним ягнятком, і раптом ось таке. “Тиха вода греблі рве”, — недарма так кажуть. Мабуть, нерви сплохували. І не дивно: отих вісім років даються взнаки нам усім. — Він махнув рукою. — Так, всі ми різні… як клавіші на роялі, — кожен грає свій тон. Та головне в тому, що всі разом ми створюємо одну гармонійну мелодію…

До печери вбіг Фратєв:

— Тисяча розжарених туманностей і жодної холодної! Наші колеги нагорі, на “Промені”, надто вже нетерплячі. Зараз я з ними розмовляв. Звістка про освітлене велике місто так захопила їх, що їм уже не подобається в Космосі. Хочуть вниз, до нас. Словом, ми їх повинні змінити. Я їм дивуюсь, адже вони там у більшій безпеці, аніж ми. Хіба ми знаємо, який сусіда живе поряд з нами?

— Справді, вже давно пора їх змінити, — сказала Молодінова і звернулась до Навратіла. — Хай вирішить жеребок, хто піде на їхнє місце. Що ви на це скажете?

— Безперечно. Я розумію їхню нетерплячку. Екіпаж літака хай візьме звідти інструменти, котел високого тиску та обладнання лабораторії. Таким чином, краще буде використано політ, а ці речі нам дуже потрібні. Поки що мені тут випадає, як у тій приказці: “Накрий на стіл! — Нема чим! — Подавай на стіл! — Нема чого! — Тоді прибирай!”