Сигнали з Всесвіту - Бабула Володимир - Страница 92

За кілька хвилин звуки повторились знову. На одному з ящиків трохи піднялась і зразу захлопнулась кришка.

“А постривай-но!” Северсон підійшов навшпиньки, повільно зсунув кришку.

В отворі з’явилось злякане обличчя молодого квартя-нина. Дивлячись виряченими очима на Северсона, він судорожно стискував у руці котушку з блискучим дротом і тремтів усім тілом.

— Чи ви бачили такого злодія?! Сам спіймався в пастку! — щиро зареготав Северсон. — Що ти тут шукаєш, друже?

Квартянин печально проскиглив: “Гуііі…” — і притиснувся до стінки ящика. Потім простягнув котушку Северсону.

— Отож-бо й є!.. А де ті чашки, які вкрадено у нас з літака?.. Ну, не бійся, ти вільний. Лети додому!

Северсон відійшов від ящика, але квартянин навіть не поворухнувся, не зводячи з Северсона очей.

— Ну, то як хочеш. Зачекаю, поки ти отямишся… — сказав поблажливо Северсон, відійшов ще на кілька кроків і сів. За якийсь час квартянин посміливішав, виліз з ящика і примостився поруч з Северсоном.

— Киш! Та біжи ж додому!

Квартянин здригнувся, розвів руками з перетинчастими крилами, але тут же знову склав їх на колінах.

“Боїться мене!” — подумав Северсон. Він підвівся і попростував до будинку. Але коли озирнувся, то побачив, що квартянин шкутильгає за ним.

— Чи то тобі у нас сподобалось, чи ти ще щось замислив?

— Гуііі… Кеііі… — відповів квартянин, ніби зрозумівши. Він наблизився й сів почіпки.

— Ти не голодний? — добродушно запитав його Северсон, витяг з кишені пакунок з цукерками і простягнув незвичайному гостеві. Квартянин охоче взяв подарунок. Якусь мить розглядав уважно з усіх боків. Після кількох спроб йому вдалося розірвати пакунок. Цукерки, які висипались на землю, він швиденько зібрав і напхав ними собі рот. З сяючих очей та радісного підстрибування можна було судити, що земні ласощі припали йому до смаку.

Увечері, коли експедиція повернулась, Северсон з квартянином вже були найкращими приятелями.

— Дозвольте відрекомендувати вам мого друга Ксаве-рія! Він попросив у нас притулку, — засміявся Северсон. побачивши здивовані обличчя друзів. — Ані на крок не відходить від мене. Мабуть, йому стало нудно в джунглях.

— Або ж його житло та родичів знищив вулкан, — припустила Алена Свозилова. — Це — щаслива нагода… Краще вивчимо життя квартян і, можливо, також його чого-небудь навчимо. У нього цілком інтелігентне обличчя.

— А як пройшла розвідка? — звернувся Северсон до Навратіла.

— Понад сподівання, чудесно. Кварта становить собою справжню скарбницю найрізноманітніших руд. Ми знайшли такі багатющі родовища, що могли б побудувати тисячу “Променів”.

— Трохи перебільшуєте! — сказала Молодінова. — Мабуть, ви заразилися від Фратєва.

— А хіба я перебільшую? — вищирив зуби Фратєв. — Хай виростуть у мене такі крила, як у цього маленького Ксаверія, коли я перебільшив хоч одне слово!

Квартянин переводив погляд з одного на другого і злякано притискувався до землі.

— Ще одне велике відкриття, Лайфе! — сказав Навратіл. — На острові Підкова ми виявили… А втім, ідіть подивіться самі…

Северсон зайшов до кабіни.

— Ви, Краус?! — запитав він здивовано.

На койці лежала давно не голена виснажена людина.

— Так, я… Повертаюсь до вас… Назад у людське товариство… Не можу жити один, без людей… Судіть мене…

Северсон поклав йому руку на плече:

— Тільки лежіть спокійно, щоб собі не зашкодити… Для суду часу вистачить. Я можу вас зрозуміти, бо знав ще старий світ.

В каюті Хотенкова блимнуло червоне світло. На великому екрані відеофону з’явилось обличчя доктора Заяца:

— Не гнівайтесь, що турбую вас. “Фотон” і “Електрон” вже досягли швидкості триста тисяч кілометрів на секунду!

— Зупиніть в такому разі реактивні двигуни. А як поводяться вільні атоми водню в міжзоряному просторі?

— Непогано. Температура зовнішньої оболонки піднялась тільки до дев’яноста градусів. Ми боялися, що буде гірше.

— Чудово! Таке торжество ми повинні сьогодні як слід відсвяткувати. Не хочу хвалитись, але й я за останні дні досягнув певного успіху. — Хотенков відчинив шафу і витягнув з неї футляр з скрипкою. За мить полились чудесні звуки радісного маршу.

— Прекрасний звук, як у страдіварки! — схвально сказав Заяц, коли Хотенков дограв.

— Вам подобається? В такому разі — вдалось.

— Скрипку ви зробили самі? — здивовано спитав Заяц. — Можливо, розгадали таємницю Страдіваріуса?

— Здається, так. Після багатьох марних спроб мені нарешті вдалося точно встановити хімічний склад речовини, якою просочувалося дерево страдіварок. Уявіть собі, що той розчин, у якому намочував дерево знаменитий майстер, ми маємо в нашій біохімічній кухні. Білковий розчин скріпляє стінки клітин і робить їх більш еластичними, пружними… Хвилинку… Хтось стукає… Зайдіть!

До каюти зайшов син доктора Заяца, Юрко.

— О, то ви обидва тут! — посміхнувся Хотенков. — Один на екрані, а другий — поруч. Щось у вас похмурий вигляд, чи не трапилось чого? — він запитливо глянув на юнака.

— Прочитайте оце повідомлення.

Хотенков узяв аркуш паперу і прочитав уголос:

— “Я — Кварта. Селище Завойовників Всесвіту. Біля гравіметра Мадараш. Надсилаємо сердечні привітання людству на Землі та екіпажам “Фотона” і “Електрона”. З радістю повідомляю, що ми успішно закінчили першу плавку і відлили першу плиту зовнішньої оболонки “Променя”. За її електроімпульсну обробку взялися товариші Ватсон, Цаген та Балдік. Лінія передачі електричного струму з Селища Невидимих працює бездоганно…”

Хотенков запитливо подивився на молодого Заяца:

— Така радісна звістка, а ви хмуритесь? — Читайте далі, прошу, — сказав Юрко.

— “Краус, якого, як я вже повідомляв, було знайдено біля Затоки Справедливості, справді повертався до нас.

Його показання підтвердило обслідування шляху, яким він рухався. Це була дійсно єдино можлива дорога, яка вела до Селища Завойовників… Тінь недовіри на його слова кидає тільки те, шо трупа Мак-Гарді у вказаному місці не виявлено. Мабуть, його поховала трясовина на березі Нової Волги… Краус твердить, що став членом “Братства” тільки по дорозі на Проксіму. Спокусив його буцімто Мак-Гарді. Це ймовірно, бо третьою людиною, про яку згадував вмираючий у Африці, був, напевно, Діт-ріхсон… Краус повідомив нас також, що не всі члени злочинного “Братства сильної руки” ховались на східному узбережжі Південної Африки, де вибухнула атомна бомба. Один з них — Йонес, який перешкодив академіку Тараб-кіну оживити замерзлого неандертальця, — живе у Тібеті і працює в лікарні під іменем “доктор Лікургос”, двоє інших — Кчакі та Рандек, — цілком імовірно, і досі живуть у Місті Щастя, на території колишньої Сахари. Уважно стежимо за Краусом. Він дуже старанний, допомагає нам з усієї сили, і ми йому в цьому не чинимо перешкод. Після повернення додому передамо його Всесвітній Академії наук для рішення питання про його долю. Якщо підтвердиться, що ніяких злочинів на своїй совісті він не має, пропонуємо його помилувати… Молодий квартянин Кса-верій до нас уже зовсім звик. Охоче наслідує наші рухи і буває дуже милий, коли на своїх коротких ногах викгвеус…”

Хотенков здивувався:

— Що це означає — “викгвеус”?

— Не знаю, але я переписав точно. Все подальше також незрозуміле, не було смислу навіть переписувати. Деякі знаки не вдасться розшифрувати взагалі… Саме це й збентежило мене.

— Передача триває?

— Коли я йшов до вас, — ще передавали, — кивнув Юрко.

— Негайно повідомте Кварту, а я тим часом огляну наш астрогравіметр… Почекайте, запитайте також Всесвітню Академію, чи має їхній прийом такі ж спотворення, як у нас.

Хотенков швидко оглянув апаратуру. Все було гаразд. І однак на контрольній стрічці гравіметра замість правильних знаків була якась плутанина.

— Дуже дивно! — знизав плечима доктор Заяц — Лишається припустити одне з двох: або в них зіпсувався передавач, або щось коїться з гравітаційним полем між нами й Квартою…