Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Хлопці з карного розшуку - Скорин Игорь Дмитриевич - Страница 33
— Ну, слава богу, в нашому дворі свій міліціонер завівся. Тепер хоч дихнемо спокійно. Та відьма, як тільки щось не так, погрожувала. Весь двір тримала в страху. Хай у пеклі їй чорти зайвого корячка смоли не пошкодують.
Затриманий поводився на диво тихо. Він наче змирився зі своєю долею і тільки двічі попросив води. Незабаром з'ясувалося, що прибув він здалеку, з міста Петровська-Забайкальського Читинської області, де обчистив крамницю.
Як кажуть, аби почати, а там воно й піде. Днів через десять Сашко, прийшовши додому пізно вночі, на ґанку спіткнувся об великий клунок з оберемком одягу. Він повернувся до управління, застав Андрія Нефедова, який ще не встиг піти додому, і запросив його до себе. Над ранок вони вдвох затримали приїжджих квартирних злодіїв, які прийшли до «хазяйки» по розрахунок.
Товариші по службі сміялися, що тепер вивчення слідчої роботи у Саші Дорохова йде без відриву від дому.
Життя йшло своїм звичаєм.
У ті дні незвичайне торжество охопило місто. Святкували перемогу при Халхин-Голі.
На заводах стихійно виникали мітинги, вулицями йшли демонстранти.
Раділи всі бурхливо, піднесено. Піонери в червоних галстуках салютували зустрічним військовим, не соромлячись, просили показати новенькі ордени. Ніхто не знав, що це лише мала війна й зовсім не за горами та, величезна, страшний тягар якої ось-ось упаде на плечі всього народу…
Дорохов особливо радів за батька, який встиг побувати зі своїм батальйоном на Халхин-Голі. Він написав, що живий, здоровий і все гаразд. У газетах, по радіо розповідалося про те, як доблесна Червона Армія разом з монгольськими військами розгромила Шосту Квантунську армію японських самураїв.
Разом з іншими працівниками карного розшуку Сашко виходив на вокзал зустрічати героїв Халхин-Голу.
На привокзальній площі зібралася сила-силенна людей. І коли прийшов поїзд і з м'якого вагона вийшли командири, люди їх підхопили на руки й бережно понесли. Що говорили на мітингу, Сашко не чув, бо стояв далеко, але зате сам, на власні очі бачив щуплого хлопця, анітрохи не старшого за нього, Сашка, в якого на гімнастерці сяяла справжня Зірка Героя Радянського Союзу. Живий герой — і Сашко бачив його на власні очі!
Але радісний настрій затьмарила біда. Тяжко поранили Стьопу Колесова. Троє практикантів (що лишились) — Нефедов, Боровик та Дорохов — зібралися в кабінеті у Фоміна, й Нефедов — при ньому все це сталося — почав розповідати:
— Послав Картинський мене зі Стьопою сьогодні вранці одного цигана привести до управління — Кольку Волбенка. Йому недавно вісімнадцять виповнилося. Він у нас у карному розшуку до цього разів зо три був. У справі рябого — того самого, пригадуєте? Так ось, цей Волбенко, від кого, ми так і не знаємо, одержував паспорти на коней і перепродував їх у зграю рябого. Але не самому, а комусь з учасників. З тими паспортами вони і збували коней — у Черемхові, на Байкалі. Волбенка ми могли б узяти, але Картинський захотів докопатися до того, хто ті паспорти дістає, от і вирішив Волбенка не заарештовувати.
Ну, а сьогодні вранці Картинський каже: «Ідіть розшукайте Миколу Волбенка. Поговорю з ним востаннє. Може, все-таки схаменеться». Підійшли ми до хати, Степан і каже мені: «Я цього Волбенка минулого разу випустив. Постукав у двері, а він у вікно — і тільки п'яти блиснули. Тепер ти стукай у двері, а я ззаду, за хату зайду». Постукав. Мати Кольчина почала розпитувати, хто, та що, та чого. А я бачу, Колька цей у віконце на мене глянув. Ну, думаю, вдома, значить, недарма грязюку місили. А дощ так і періщить. Чую, загримотіли защіпки, засуви дверні. Тільки зайшов у сіни, а надворі постріл, другий. Кинувся я у двір, дивлюся, Стьопа й Колька по грязі качаються. Волбенко хоче вирватися, а Стьопа обхопив його обома руками, лежить під ним і не пускає. Скрутив я цигана ременем, а Степан підвестися не може, просить: «Подивися, що в мене з животом». Розстебнув я пальто, піджак, а її нього вся сорочка в крові. Схопив його — і в хату. Куля йому в лівий бік влучила. Перетягнув рушником. Сусіда послав «швидку» викликати. Лікар каже: погано, крові багато втратив. Але Стьопа навіть не стогнав. До лікарні його відвезли. Ми з Картинський туди їздили. Сказали, що порожнинна операція і ще не закінчили.
Вперше хлопці бачили Нефедова таким розгубленим.
— А циган утік? — не витерпів Сашко.
— Ні, я ж його добре зв'язав… Потім під вікном знайшли ми іржавий «сміт-вессон» у ньому один патрон зостався. Колька каже, що вистрелив з ляку, боявся, що заарештують.
— Де він, цей Волбенко? Піду на нього гляну, — вирішив Боровик.
— Не пустять, — зітхнув Андрій. — Його сам Чертов разом з прокурором допитують.
Лише через тиждень їм дозволили провідати Колесова. У палаті було ще двоє післяопераційних хворих, і хлопці спершу Степана не впізнали. Він лежав на спині і, коли вони зайшли, насилу повернувся на правий бік. Змінився він страшенно: ніс загострився, очі запали, сіра з жовтизною шкіра обтягнула лоб і вилиці. Побачивши сумні обличчя практикантів, Степан винувато всміхнувся:
— Здається, видряпаюся. От тільки двох ребер не вистачатиме. Мабуть, знову в учителі доведеться йти…
Медична сестра відібрала в хлопців гостинці й випровадила з палати. У лікарняному сквері вони всілися на лаву.
— Жалко Стьопу, — зітхнув Андрій. — Хірург каже, якби на три пальці вище влучило, ніхто б його не врятував. Там знаєте яка куля була? Як на ведмедя — прямо жакан! І теж свинцева. Добре, хоч живий зостався.
— Хлопці, а що це Степан про вчителів згадав? — запитав Боровик.
— А те, що тепер йому в розшуку робити нічого. Чув, як Іван Іванович казав, що Стьопка на все життя інвалід. Спишуть його на пенсію. — Сашко зітхнув.
— Андрію, а хіба в Степана зброї не було? Чому не стріляв?
— Одужає, запитаємо. Я гадаю, пожалів він того дурня. Перший раз Волбенко кудись угору вистрілив. Степан кинувся до нього, вибив револьвер, а ця стара американська пушка, падаючи, вдруге сама пальнула. Мабуть, зачепилася за щось, а може, вдарилася.
Сашко, нагнувшись, креслив прутиком на землі візерунки. Крізь зуби, не підводячи голови, він процідив:
— Шульгін казав, що в розшуку мало навчитися працювати, треба ще й зуміти вижити і при цьому залишитися людиною. Стьопі куди простіше було рішити Волбенка, а він на револьвер кинувся. Врятуватися не зумів, але людиною зостався.
— Балачки все це. Слова пустопорожні,— розізлився Боровик. — Стьопка зостався калікою, таким самим, як твій Шульгін. Стріляти в них, паскуд, треба першим.
Нефедов подивився на приятеля, зітхнув:
— Дурень ти, Анатолію! Зрозумів?
В управлінні Фомін розпитав Сашка про здоров'я Колесова й пообіцяв:
— Зайду, провідаю хлопця. Поки здоровий, кожному потрібний, а ось станеться таке, за роботою та біганиною ніколи зайти до товариша. Так що ти, Сашко, не забувай, заглядай до лікарні. Там Степанові тепер довго жити доведеться. А лежати самому тоскно, я це знаю.
Через кілька днів, коли Сашко був у кабінеті сам, пролунав телефонний дзвінок. Якийсь чоловік хриплуватим басом попросив Фоміна. Дорохов відповів, що Михайло Миколайович в управлінні, але кудись вийшов.
— Слухай, друже! Перекажи Фоміну, щоб нікуди не йшов. Хай зачекає… Хочу його бачити, скоро прийду. Скажи, що дзвонив Олег.
Тільки-но з'явився дядько Миша, Сашко слово в слово передав Олегове прохання.
— Який Олег? — здивувався Фомін.
— Прізвище не назвав; сказав, що прийде. Голос у нього якийсь застуджений.
— Виходить, повернувся наш геолог, — вирішив Фомін. — Ось що, Сашко, ти теж будь на місці. Познайомлю з цікавою людиною.
Вдень з'явився Олег. Високий, худий і не просто засмаглий, а продублений на вітрі, сонці й морозі. Довго обіймав Фоміна, дружньо привітався з Сашком. Обидва приятелі закидали один одного запитаннями. Михайло Миколайович Сашкові пояснив:
— Олег працював у нас у розшуку. Не знаю чому й за які заслуги, міськком партії направив його на навчання в геологічний. Закінчив і тепер ось блукає по тайзі, обнявшися з ведмедями, золото шукає.
- Предыдущая
- 33/65
- Следующая
