Мати все - Дашвар Люко - Страница 31

На прилавку залишилися дві каблучки — з обсидіаном і раухтопазом.

Дівчина-консультант узяла в руку каблучку з раухтопазом.

— Раухтопаз — не менш цінний різновид кварцу, ніж гірський кришталь і аметист. Цей золотаво-коричневий колір цінується особливо. Буддисти називають його каменем Будди, здатним підносити думки з темряви підсвідомості у сферу надсвідомості й осяяння. Раухтопаз виводить з організму шлаки і оберігає від негативу. Це ж так важливо, погодьтеся?

— Так…

«Піднімає думки з темряви підсвідомості?» Ліда згадала бридкий стогін порнозірок з останнього, придбаного Стасом диску, його тваринне збудження і жадання завдати Ліді такого болю, щоб у ньому потонув стогін тваринок на екрані, їй потрібен такий камінь. Стасова підсвідомість лякає її. Занадто.

— Обсидіан — також магічний камінь, — дівчина-консультант торкнулася каблучки з чорним, як смола, каменем. — Індуси вважають, що обсидіан проводить у людське тіло енергію Землі, поглинає лихі наміри, допомагає людині усвідомити власні вади і слабину. Якщо носити обсидіан повсякчас, він рятуватиме від поганих вчинків і гріхів.

— Здається, мені потрібен обсидіан! — зашепотіла поспішно. «Обсидіан! Стас усвідомить: порноігрища вбивають моє серце. Невже я більше не збуджую чоловіка? Невже більше не бажана? Невже йому потрібен акомпанент немолодих, некрасивих, вульгарних, до кінчиків сосків розбещених тіток, згідних злягатися з усім, що більше за середній палець руки?» — Обсидіан! — повторила упевнено. — А краще і раухтопаз, і обсидіан.

Дівчина-консультант заперечливо захитала головою.

— Ні, ні… Не варто поєднувати! Магія каменів від того не посилиться, а от послабшати може. Краще купіть камінь для себе.

Ліда розгубилася, знітилася.

— Для себе? Я… вас не розумію.

Дівчина-консультант дістала з вітрини сережки — непрозорі камені глибокого синього кольору в оправі з білого золота.

— Лазурит, — сказала упевнено. — Амулет відвертості та справжніх почуттів. Допомагає втілювати в життя плани й проекти, якщо ті ґрунтуються на щирості. Йоги використовують лазурит для очищення аури від негативного впливу. Лазурит допомагає боротися з тривожними думками. І вам допоможе… подарувати обсидіан зі щирим сподіванням. Цей лазурит — особливо магічний. Він із лазуритових копалень у Бадахшані. Найдревніших копалень…

Ліда розгубилася ще більше: ніби дівчина прочитала кожну з її тривожних, розпачливих думок.

— Добре… — пробурмотіла безпорадно. — І… лазурит. — Згадала про маму.

— А жіночі сережки з обсидіаном є?

— Так, — відповіла дівчина.

Ліда повкидала до оксамитової торбинки прикраси, раптом заметушилася, дістала сережки з лазуритом.

— Допоможете мені вдіти їх просто зараз? — попросила дівчину.

І чому після цього діаманти — кращі друзі дівчат? Синій лазурит із чорним обсидіаном зі щирістю найближчих друзів диктували Ліді свою біблію. Упевненість розправила плечі — вище тільки небо. Захищена! Поправила лазуритові сережки у вухах, вийшла з торговельного центру, озирнулася — наче вперше побачила і відразу полюбила передсвяткову вуличну метушню, стурбованих людей із ялинками й апельсинами, нескінченний потік автівок, обліплені яскравими вогнями дерева, вітрини, навіть звичайні кіоски, музику з підземних переходів і відчайдушне цвірінчання горобців біля забутого кимось бутерброда на лавці. Сніг на щоках, десь уже смажать гусей і ріжуть овочі, заправляють салати і ставлять на холод шампанське вино. Новий рік! Завтра! Вона прикриє мочки глибоко-синім лазуритом, підкріпить його силу своїм щирим бажанням і обережно надіне на Стасову руку каблучку з магічним обсидіаном. Поряд з обручкою.

Думки кружляли, ноги несли. Ні, ні! Вона не зіпсує особливий подарунок банальним врученням із побажаннями успіхів і любові. Рівно о дванадцятій, тієї єдиної миті, коли час поблажливо зупиняється, дозволяючи загадати безліч бажань на цілий рік наперед, Ліда впаде на коліна і поцілує Стасову руку. Бо він має знати, має врешті усвідомити і повірити: вона його рабиня. І зайве перевіряти це болем під хтивий вереск брутальних тіток. Він обов’язково все зрозуміє. В очах її прочитає, а вона обома руками притисне до серця Стасову руку і надіне на його палець біле золото з обсидіаном.

Усміхнулася збуджено — і як же витримати до завтра?! От ніколи вона в таких справах терпіння не мала: тільки-но подарунок потрапляв до рук, тієї ж миті хотілося побачити радість в очах людини, якій він призначався.

Навіть на татків ювілей осоромилася. Купила чудову імпортну машинку для стрижки пишних таткових вусів, сховала її у кухонній шафці, ніби академік тільки те і робив, що тинявся по дому і шукав сховані подарунки, напередодні поклялася собі, що нізащо не признається таткові, хоч академік і не питав, про вусоголільне диво, та варто було Петру Григоровичу повернутися додому і попросити доньку зробити йому чаю, як Ліда вхопила татка за руку, потягла на кухню, відчинила шафку і радісно повідомила:

— Татусю… Я тебе люблю… І твої очі! І бороду. І вуса…

— Доню, ти часом не перебирала дитячих книжок? — розсміявся академік. — Бо я відчуваю себе хворою бабусею з «Червоної Шапочки»…

— А твої вуса я люблю особливо! — радісно вигукнула, вихопила з шафки коробку з машинкою. — І тому поздоровляю тебе з завтрашнім ювілеєм і дарую твоїм вусам…

Наступного дня всі домашні вітали академіка, а Ліда стояла в кутку і журилася. От знову вона все зробила недоладно. Петро Григорович обцілував Іветту, Платона, Ангеліну, підійшов до Ліди, запитав лукаво:

— Як тобі мої вуса, доню?

— Прекрасні вуса. — Тільки тепер Ліда роздивилася, що таткові вуса акуратно підстрижені.

— Добре, що ти подарувала машинку заздалегідь, доню. З такими вусами ювіляру не соромно вітання приймати та гостей зустрічати…

Гості! Згадала, аж зупинилася посеред вулиць Вони ж зі Стасом запросили на новорічну ніч Стасового друга Олега і Лідину колегу Зоряну. І як же Ліда при чужих людях падатиме на коліна і цілуватиме Стасову руку, щоб угамувати підсвідомі грішні наміри чоловіка ліками під назвою «обсидіан»?

Ухопила мобільний.

— Стас? Стасику, де ти?

Стас саме їхав за Лідою до клініки.

— Ні, коханий, ні. Я сьогодні звільнилася раніше. Купувала всім подарунки. Я вже на Європейській площі.

«Тойота» зупинилася біля Українського дому за десять хвилин. Ліда збуджено глянула на веселого чоловіка, не втрималася:

— Я підготувала тобі надзвичайний сюрприз, та я зможу… Зможу не промовити й слова! Ну, Стасе! Затули мені рота!

Стас усміхнувся, затулив Лідині вуста поцілунком. Відірвався, глянув їй у вічі:

— Я теж підготував тобі надзвичайний сюрприз. І не проси! Дізнаєшся тільки завтра.

— Добре. — Збудження розтануло. — Тільки… Річ у тому, що мій сюрприз… Є проблема.

— Мій сюрприз теж вимагає деяких змін у наших попередніх планах. Гості…

— Так! Гості! Мій сюрприз теж не передбачає запрошення Олега, — заспішила. Дивувалася. «Що це? Що за диво? Ніби мріють про одне й те саме».

— Не тільки Олега. Твоя Зоряна теж, виходить, зайва.

— Так! Господи, так! — потяглася до нього. — Я люблю тебе.

— Що робитимемо?

— Ти вже запросив Олега?

Стас скривився з прикрістю:

— Здається, заради нашої компанії він відмовився від гоцалки в нічному клубі.

— Зоряна теж зраділа запрошенню… — засмутилася Ліда. — Ну що за біда?! Як несправедливо.

— Спокійно. Ми викрутимося. А якщо… Ні!

— Я знаю! Ми накриємо стіл, проведемо з ними вечір, а перед дванадцятою… Може, зняти номер у готелі?

— Я вже…

Ліда вразилася.

— Ти диво, Стасе! Я обожнюю тебе. Так і зробимо?

— Ні, кохана. Готель за містом, і ми повинні бути там завтра зранку.

Ліда розсміялася, обхопила чоловіка за шию.

— Ось ти і розкрив свій сюрприз, Стасе!

— І не сподівайся! Про сюрприз я не сказав ні слова. — Задумався… Брови насупив. — А може… скажемо, що ти серйозно захворіла…

— Давай, — так безтурботно вигукнула Ліда, що Стасу стало ніяково. «Ну фігня ж! Навіщо я так? Кажуть, намовиш на себе — справді захворієш…»