Мати все - Дашвар Люко - Страница 32

Винувато провів рукою по густому Лідиному волоссю, відкинув прядку.

— О! — здивувався. — У тебе нові сережки. Камінь красивий… Синій, як твої очі. А я купив тобі сексуальну білизну. Теж синю.

— Ось ти і відкрив свій сюрприз! — розсміялася Ліда.

— Лідо, навіть не пробуй угадати. Це неможливо, — азартно всміхнувся Стас.

— Сподіваюся, не нове порно?

Стас збуджено засміявся, притягнув до себе дружину, легко вкусив за вушко:

— Ні, кохана. Жодних дисків.

«Лазурит, — аж перелякалася Ліда. — Діє…»

Тридцятого надвечір мікроавтобус «мерседес» повернувся до столиці з повним черевом пасажирів. Дід Мороз-Поспєлов утомлено дрімав, Миколка з Андрійком та Едькою прилипли до вікон, відірватися не могли — ого, як тут цікаво! Маленька Яся скрутилася біля Раї, поклала голівку на її коліна, обійняла нову ляльку, гладила блакитні кучері й шепотіла, щоб та вже заплющувала очі й спала, бо оце як не слухатиметься, не спатиме, так вовчок прибіжить, а він ох і злий!

Рая однією рукою притримувала Ясю, другою притискала до грудей шкіряний футляр із золотою любов’ю. Мучилася: навіщо послухалася красивої пані й не взяла з собою старі «мартінси»?! Хоч і з секонду, та все ж фірма. Може, тоді красивий син пані не звернув би уваги на її спортивки, розтягнуту футболку, джинсову курточку зі шкіряним комірцем і джинсові черевики на гумовій підошві. «Хоч би ім’я її вивчити, бо мамка її і Ризоттою, і Ризеттою обзивала, а вона Іветта…. Іветта Андріївна».

Іветта сиділа на передньому сидінні, поряд із водієм, усе поглядала на годинник і час від часу напружено говорила:

— Чи не можна швидше, молодий чоловіче?

«Чемна така, — подумала Рая. — Мамка би вже сто разів виматюкалася. Куди це вона так поспішає?»

— До залізничного вокзалу, — наказала Іветта, коли мікроавтобус проїхав повз монумент Батьківщини-матері.

— Ого, яка тітка! — закричав Андрійко. — І сто вогнів на неї світять!

— У неї шабля замала, — розсудливо сказав Едька.

— А де санаторій? — спитав Миколка. — Я сцяти хочу.

Водій похмуро всміхнувся, скоса глянув на Іветту:

— Зупинити? На заправці є туалет.

— Ні, — відповіла Іветта. — Ми й так запізнюємося…

Рая завмерла. Обережно торкнулася адвокатового плеча:

— Перепрошую… А малі хіба зараз від’їжджають? Не завтра?

— Поїзд на Ужгород за сорок хвилин, — позіхнув Поспєлов, здригнувся, проганяючи сон. — Усе нормально. Встигаємо.

Ох і закрутилося! Рая бігла пероном, несла на руках малу Ясю, хлопців підганяв адвокат, бо все зупинялися, тицяли пальцями на всі боки, водій тяг сумки й рюкзаки. Іветта йшла останньою, уважно спостерігала за галасливою кампанією.

— Восьмий вагон, Федоре Олександровичу! Ну куди ви?! — тільки й мовила суворо, коли адвокат оминув потрібний вагон і побіг далі.

— Ваші квитки?! Скільки дітей? Хто дорослий із дітьми їде? Ви? Швидше! Відправляємося! — провідниця їм.

Один за одним — скік, скік, скік. Рюкзаки, сумки. Поспєлов важко… Іветта стояла обіч, нервово спостерігала за метушнею. «Тільки б ніхто не згадав про прощання», — думала напружена Ще мить і…

— Прощаємося! Проводжаючі, ви мене чуєте? — загорлала провідниця у вагон. — Прощаємося і виходимо!

Рая зблідла, ковтнула сльозу, озирнулася на красиву пані.

— А можна я?..

Поїзд здригнувся, з-під коліс — як із чайника. Вагони ляснули. По-о-оїхали!

Пасажири відсовували занавіски, махали у легковажно відчинені вікна. Біля одного вікна раптом засовалися — голови назад, до купе. Крізь темні постаті дорослих людей Рая побачила перелякане обличчя Едьки. Дерся до вікна, штовхав пасажирів ліктями. Дошкрібся.

— Раю! — закричав відчайдушно. — Колька всцявся! Яська реве. Забери нас. Ми зараз зіскочимо. Раю!

Рая стисла кулачки, побігла за вагоном.

— Гей… Та ти що?! Не стрибай! Я зараз… Едьку!

Грюк! Провідниця уже на ходу зачинила двері вагона. Вікно з Едькою, здавалося, окремо від потяга застрибало, заспішило в ніч і за мить зникло. Рая зупинилася посеред перону й заплакала.

— … У дев’ять років мені теж уперше в житті довелося самостійно, без дорослих, їхати поїздом через половину Радянського Союзу. З Казахстану до України, — почула тихий голос красивої пані. — Я кричала дужче за Едика, бо на пероні стояла сестра, яка замінила мені матір, а в Києві чекала материна сестра, яку я ніколи не бачила… Минуло зовсім небагато часу, і я зрозуміла: вони бажали мені щастя… Ціною власного. І зробили все, щоби я стала щасливою. Може, на спомин про них я так хочу, щоб і ви стали щасливими. Завтра, Раєчко, ми з тобою зателефонуємо Федору Олександровичу. Він розкаже нам, як діточки доїхали, як розмістилися, які забавки їм підготували. І не сумнівайся: завтра їм буде весело. Ти мені віриш?

— Так… — ледь чутно.

Іветта обережно обійняла дівчинку за плечі, додала оптимізму.

— Час швидко мчить, скоро повернуться…

— Я зможу їх провідати?…Коли повернуться.

— Безумовно, — упевнено збрехала Іветта. «Треба-таки спалити те кубло», — подумала. Запитала турботливо: — Втомилася?

— Та так… — прошепотіло дівча.

— Втомилася, бачу. Їдьмо, Раєчко. У нас ще багато справ…

— А ми… Ви., хіба не додому? — запитала спантеличено. — Ніч надворі.

Іветта перестала б себе поважати, якби дозволила дівчині отак, просто з Нінушиного кубла, переступити поріг її дому. Ні! Спочатку делікатна прихована санітарна обробка. А що, коли в Раї, як мінімум, воші? Не плескатися ж їй у тій самій ванні, де згодом купатиметься Платон?

— Нас чекають у салоні краси, — повідомила з демонстративним захопленням. — І це тільки мій перший подарунок тобі, Раєчко. Зустрінемо свято красивими?

— Добре… — розгубилася.

У вже зачиненому для звичайних клієнток пафосному салоні краси біля Печерського ринку на них чекали. Доглянута білявка років сорока в білосніжному халатику — сама привітність.

— Розслабтеся, юна леді, довіртеся моїм рукам.

Душова кабінка. Білявка поставила голу Раю під потік теплої води, вділа прозорі гумові рукавички і стала схожою на працівника санепідемстанції.

— Прошу! Я сама, — бентежилася дівчина, коли білявка налила на мочалку запашного рідкого мила, власноруч заходилася мити їй шию, спину, ноги.

— Ні, ні, юна леді. Дозвольте! Це моя робота, — безапеляційно. — Я ж не просто мию вас. Я готую ваше тіло до масажу на розслабляння.

Волосся, певно, теж потребувало спеціальної підготовки до того загадкового масажу, бо пані попросила Раю нахилити голову, намастила волосся і шкіру голови чимось їдучим і наказала хвилин п’ять не чіпати.

— Змийте поки теплою водою піну з тіла, а я повернуся за хвилину, — усміхнулася й вийшла.

— Шкірні покриви на диво чисті. Шкіра голови, здається, теж, але про всяк випадок я обробила «нітіфором», — схилилася до Іветти.

Іветта спокійно чекала в холі. Уже встигла зателефонувати додому, поговорила з Ангеліною і Платоном, тепер гортала рекламні проспекти і думала про те, що слушно наказала Ангеліні дати Платонові пігулку снодійного. Хай поспить синочок. Емоційні зустрічі перед сном — погана ідея. Вона покаже ляльку вранці. «Справді, під ялинку вийшло», — усміхнулася.

— Дякую. — Іветта підвелася. Задумалася. — Але однаково… краще підстригти.

Білявка в білосніжному халатику слухняно кивнула і повернулася до дивної клієнтки. Раю закутали в пухнасте, як святковий сон, торочкувате простирадло, уклали на кушетку, намастили тіло духмяною олійкою… Очі злипалися, заспокійливе тепло — всюди: у повітрі, у м’якому простирадлі, на кінчиках пальців масажистки. «Хіба так буває? — плуталися Раїні думки. — Чому мені випало таке…. Хіба нормальні люди так живуть, щоби їм волосся мили?.. Ото тепер зрозуміло, чому багаті ледарюють: хіба після такого тепла до роботи візьмешся? Спати хочеться… Дуже хочеться спати…»

Лясь-лясь-лясь! Управні ручки дзвінко плескали по спині.

— Сподобалося? Чекатиму вас щотижня, юна леді. Як вас звати?

— Раєю…