Кобзар - Шевченко Тарас Григорович - Страница 92

Між царями й судіями

На раді великій

Став земних владик судити

Небесний владика:

«Доколі будете стяжати

І кров невинну розливать

Людей убогих? а багатим

Судом лукавим помагать?

Вдові убогій поможіте,

Не осудіте сироти

І виведіть із тісноти

На волю тихих, заступіте

Од рук неситих». Не хотять

Познать, розбити тьму неволі,

І всує господа глаголи,

І всує трепетна земля.

Царі, раби - однакові

Сини перед богом;

І ви вмрете, як і князь ваш,

І ваш раб убогий.

Встань же, боже, суди землю

І судей лукавих.

На всім світі твоя правда,

І воля, і слава.

93

Господь бог лихих карає -

Душа моя знає.

Встань же, боже,- твою славу

Гордий зневажає.

Вознесися над землею

Високо, високо,

Закрий славою своєю

Сліпе, горде око.

Доки, господи, лукаві

Хваляться, доколі

Неправдою? Твої люде

Во тьму і в неволю

Закували… добро твоє

Кров'ю потопили,

Зарізали прохожого,

Вдову задавили

І сказали: «Не зрить господь,

Ніже теє знає».

Умудрітеся, немудрі:

Хто світ оглядає,

Той і серце ваше знає,

І розум лукавий.

Дивітеся ділам його,

Його вічній славі.

Благо тому, кого господь

Карає між нами;

Не допуска, поки злому

Ізриється яма.

Господь любить свої люде,

Любить, не оставить,

Дожидає, поки правда

Перед ними стане.

Хто б спас мене од лукавих

І діющих злая?

Якби не бог поміг мені,

То душа б живая

Во тьмі ада потонула,

Проклялась на світі.

Ти, господи, помагаєш

По землі ходити.

Ти радуєш мою душу

І серце врачуєш;

І пребудет твоя воля,

І твій труд не всує.

Вловлять душу праведничу,

Кров добру осудять.

Мені господь пристанище,

Заступником буде

І воздасть їм за діла їх

Кроваві, лукаві,

Погубить їх, і їх слава

Стане їм в неславу.

132

Чи є що краще, лучче в світі,

Як укупі жити,

З братом добрим добро певне

Познать, не ділити

Яко миро добровонне

З голови честної

На бороду Аароню

Спадає росою

І на шитії омети

Ризи дорогії;

Або роси єрмонськії

На святії гори

Високії сіонськії

Спадають і творять

Добро тварям земнородним,

І землі, і людям,

Отак братів благих своїх

Господь не забуде,

Воцариться в дому тихих,

В сем'ї тій великій,

І пошле їм добру долю

Од віка до віка.

136

На ріках круг Вавілона,

Під вербами, в полі,

Сиділи ми і плакали

В далекій неволі;

І на вербах повішали

Органи глухії,

І нам стали сміятися

Едомляне злії:

«Розкажіть нам пісню вашу,

Може, й ми заплачем.

Або нашу заспівайте,

Невольники наші».

Якої ж ми заспіваєм?

На чужому полі

Не співають веселої

В далекій неволі.

І коли тебе забуду, Ієрусалиме,

Забвен буду, покинутий,

Рабом на чужині.

І язик мій оніміє,

Висохне лукавий,

Як забуде пом'янути

Тебе, наша славо!

І господь наш вас пом'яне,

Едомськії діти,