Кобзар - Шевченко Тарас Григорович - Страница 93

Як кричали ви: «Руйнуйте,

Руйнуйте, паліте Єрусалим!..»

Вавілоня Дщере окаянна!

Блаженний той, хто заплатить

За твої кайдани!

Блажен, блажен! Тебе, злая,

В радості застане

І розіб'є дітей твоїх

О холодний камінь!

149

Псалом новий господові

І новую славу

Воспоєм честнйм собором,

Серцем нелукавим;

Во псалтирі і тимпані

Воспоєм благая,

Яко бог кара неправих,

Правим помагає.

Преподобнії во славі

І на тихих ложах

Радуються, славословлять,

Хвалять ім'я боже;

І мечі в руках їх добрі,

Гострі обоюду,

На отмщеніє язикам

І в науку людям.

Окують царей неситих

В залізнії пута,

І їх, славних, оковами

Ручними скрутять,

І осудять губителей

Судом своїм правим,

І вовіки стане слава,

Преподобним слава.

19 декабря 1845, Вьюниіца

МАЛЕНЬКІЙ МАР'ЯНІ

Рости, рости, моя пташко,

Мій маковий цвіте,

Розвивайся, поки твоє

Серце не розбите,

Поки люди не дознали

Тихої долини,

Дознаються - пограються,

Засушать та й кинуть.

Ані літа молодії,

Повиті красою,

Ні карії оченята,

Умиті сльозою,

Ані серце твоє тихе,

Добреє дівоче

Не заступить, не закриє

Неситії очі.

Найдуть злії та й окрадуть…

І тебе, убогу,

Кинуть в пекло…

Замучишся

І прокленеш бога.

Не цвіти ж, мій цвіте новий,

Нерозвитий цвіте,

Зов'янь тихо, поки твоє

Серце не розбите.

20 декабря 1845, Вьюница

* * *

Минають дні, минають ночі,

Минає літо, шелестить

Пожовкле листя, гаснуть очі,

Заснули думи, серце спить,

І все заснуло, і не знаю,

Чи я живу, чи доживаю,

Чи так по світу волочусь,

Бо вже не плачу й не сміюсь…

Доле, де ти! Доле, де ти?

Нема ніякої,

Коли доброї жаль, боже,

То дай злої, злої!

Не дай спати ходячому,

Серцем замирати

І гнилою колодою

По світу валятись.

А дай жити, серцем жити

І людей любити,

А коли ні… то проклинать

І світ запалити!

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше - спати, спати

І спати на волі,

І заснути навік-віки,

І сліду не кинуть

Ніякого, однаково,

Чи жив, чи загинув!

Доле, де ти, доле, де ти?

Нема ніякої!

Коли доброї жаль, боже,

То дай злої! злої!

21 декабря 1845, Вьюница

ТРИ ЛІТА

І день не день, і йде не йде,

А літа стрілою

Пролітають, забирають

Все добре з собою.

Окрадають добрі думи,

О холодний камень

Розбивають серце наше

І співають амінь,

Амінь всьому веселому

Однині довіка,

І кидають на розпутті

Сліпого каліку.

Невеликії три літа

Марно пролетіли…

А багато в моїй хаті

Лиха наробили.

Опустошили убоге

Моє серце тихе,

Погасили усе добре,

Запалили лихо,

Висушили чадом-димом

Тії добрі сльози,

Що лилися з Катрусею

В московській дорозі,

Що молилась з козаками

В турецькій неволі,

І Оксану, мою зорю,

Мою добру долю,

Що день божий умивали…