Повість про санаторійну зону - Хвильовий Микола Григорович - Страница 10

Анарх хотів був щось сказати, але в цю хвилину розтявся недалеко оклик.

- Савонаролочко!

Сестра Катря здригнула й сказала, увільняючи свою руку:

- До побачення. Я піду.

Він одступив на крок. Він не затримував дівчини. Сестра Катря відійшла в бік і скоро зникла в зарослі.

Анарх подивився вниз: крізь гущавину продирались Майя і Хлоня. Іншого разу він був би цілком задоволений. Після останньої суперечки, коли Майя назвала його «сволоччю», анарх досі не почув од неї жодного слова. Тепер, хоч і знав, що Майя йшла миритися, не тільки не відчув радості, як завжди було з ним, а скоріш був незадоволений.

Перший збіг на командну висоту Хлоня. Він привітався з анархом і пішов до дальньої кручі. Скоро на висоті була й Майя.

- Чижик-пижик! Руку! Мир! - сказала вона.

Майя, очевидно, нарочито розпустила волосся й забризкала своє тіло духами. На командній висоті запахло конвалією.

- Чижик-пижик! Ну, невже тебе не хвилює туге тіло юнки? - казала Майя, притискаючись до анарха й роздимаючи ніздрі. - А от ти мене хвилюєш! І ти не вір мені, що я зараз жартую. І зовсім то не жарт, коли почуваєш під своїми руками живі сильні м'язи, і твоя кров бунтується. То неправда, що жарт!

Анарх мовчав.

- Ей, ти, куди ти тікаєш! - крикнула Майя, повернувшись у той бік, куди йшов Хлоня.

Той зупинився й пішов назад. Тоді Майя потягла анарха до пенька, і скоро всі троє сиділи на ньому.

- Ну, Хлонько, - звернулася Майя до юнака. - Як ти казав, коли ми йшли сюди? До кого я зараз подібна? Ну?

- Це, звичайно, шкода, але ви сьогодні чудово виглядаєте, - сказав Хлоня.

- Чому ж це шкода?

- А тому, що ви - злючка!

- Злючка? - зареготала Майя. - Хлонько! Яке ти маєш право говорити так?

- А яке ви маєте право називати мене на «ти»?

Майя поправила своє не в міру викликаюче декольте, прищулила очі й звернулась до анарха:

- Бачиш, він теж хоче перейти зі мною на «ви».

- Не я хочу перейти на «ви», - сказав Хлоня, - а ви мусите зі мною говорити на «ви».

- От тобі й раз! Ну, як же я з тобою буду говорити на «ви», коли ти карапет?

- Себто я не мужчина?

- Майя ще голосніше зареготала. Тоді ображений Хлоня підвівся, оправив блузку й халат і подивився уважно на Майю.

- Коли я не мужчина, то чого ж ви залицяєтесь до мене?

- Я? Залицяюся до тебе?

- Да! Ви залицяєтесь до мене. Хіба не ви тільки-но пропонували мені поцілувати себе?

- Себто я пропонувала тобі, щоб ти поцілував себе? - нову зареготала Майя.

Хлоня почервонів.

- Ну, я не так, значить, висловився.

- Покинь, Хлонько, говорити єрунду, ти краще що-небудь почитай… Ну?

Анарх вийняв цигарку й запалив її; над пеньком спалахнув синій димок і запахло. Він вбирав запах конвалій й уважно вився на Майїне декольте.

Йому раптом прийшла мисль («яка глупота»), що він ще не прокинувся, і тоді ясно постала перед ним учорашня сутичка з Карно.

Хлоня вже заспокоївся.

- Ви гадаєте, що так не можна сказати, а я гадаю, що так можна сказати, - говорив він.

- Слухай, чижик-пижик, - звернулася Майя до анарха. - Як, по-твоєму, можна так сказати? Хлонько, повтори!

- Я хочу перед вами розсипати одуванчик слів, - повторив юнак.

- Це щось подібне до старомодного реверансу. Слухай, Хлонько, ти обов'язково будеш на провінції парикмахером.

- Хай буде й так: це теж не погано!

- Ну, а як би ти намалював сьогоднішній ранок?

- Я сказав би: «Був ранок і все було так прекрасно, як голуба… птичка. Знаєте: скок! скок!»

- І все?

- Цього досить; можна в двох словах передати цілу картину.

- А я сказала б так: ти, Хлонько, enfant terrible (жахлива дитина - франц.).

- Прошу не ображати мене!

- Хіба ти зрозумів? - зареготала Майя. - Я ж нарочито вжила салонної мови, щоб не образити тебе!

Хлоня круто повернувся й пішов до дальньої кручі.

Гинули роси, зник жовтожар. Над рікою випливало сонце гриміло в простори. Далеко на Гралтайських Межах кричав санаторійний дурень. І ріка несла цей оклик вниз по течії до моря. Дурень остаточно збожеволів: він до краю налив ріку, він затопив її своїм задушеним криком.

- Чижик-пижик! Все-таки скажи мені… - промовила Майя, коли Хлоня відійшов на декілька кроків, і положила енергійним жестом анархову голову на свої коліна. - Я все-таки не розумію тебе! Чому ти останнього часу такий… я б сказала, розгублений. Може, в тебе єсть якісь тайни?

Анарх подивився на Майїні прищулені очі й побачив у них не то тривогу, не то докуку.

- Тебе, може, дивує те, що я тебе не так зустрів, як бувало раніше?

- А хоч би й це! - нервово кинула Майя.

- Коли тільки це, то не варт вести нам такі розмови.

Майя замість того, щоб образитись, на всі очі подивилась на анарха.

- Значить, у тебе єсть якісь тайни?

- Ніяких тайн у мене нема, - в'яло промовив він і, положивши руку на її коліно, заплющив очі. Він щодалі, то більш почував у своїм тілі якусь неміч. - Покинь мене розпитувати.

- Хіба тобі неприємно?

- Так.

- Дивно! - сказала Майя й ще щільніш притулилась до нього. - Все-таки я не розберу, чому ти останнього часу ведеш себе якось…

- Ти думаєш?

- Да, думаю. І, по-моєму, не помиляюсь.

- Ну, коли ти так цікавишся, - знову в'яло сказав він, - то я тобі скажу: я - хворий.

Майя покосила очі на анарха й тихо спитала:

- Чим же ти хворий?

- Хіба тобі не все одно?

- От чудак! - неприродно засміялась вона. - Я ж тебе кохаю… Хіба ти забув?

Анарх провів рукою по своїй волохатій голові, подивився на довгі Майїні вії, під якими вона сховала очі, і сказав:

- Давай не будемо валяти дурня.

- Ну, я бачу, що з тобою не можна серйозно говорити, - образилась вона. - Ти зі мною просто не рахуєшся. Невже я тільки й валяю дурня? - і потім спокійно сказала: - Я тобі скажу прямо. Я догадуюсь, що в тебе зовсім не така хвороба, як у людей. Ти, мабуть, хворієш - тільки, будь ласка, не шукай тут задньої мислі - хворієш на анархізм… Так?

Анарх подивився на Майю. Але й зараз її очей не видно було: їх прикривали довгі вії.

- Ні, у мене інша хвороба.

- Ну, от і скажи мені… Чого ж ти мене мучиш?

- Я бачу, тебе дуже цікавить… Так от: я хворію істерією.

- Тільки всього?

- Тільки всього!

- Ну, я тобі не вірю. Коли б було тільки це, ти б так довго не мучив мене.

- Це, бачиш, залежить від темпераменту, - ще раз в'яло промовив він.

Майя засміялась своїм тихим негарним смішком і грубо скинула з колін анархову голову.

- Ходім на зону! - сказала вона. - Чижик-пижик! Мене не обдуриш! - і погрозила пальцем.

- Як не обдуриш? - спитав він і почув, як йому неприємно йокнуло під серцем.

IX

Зійшовши з командної висоти, Майя зупинилась, подивилась на анарха, і від її погляду несподівано повіяло холодом.

- Я йду в палату, - сказала вона.

Він нічого не відповів і пішов на схід, несвідомо прямуючи на луки. День було зіпсовано. Розмова з Майєю знову чомусь звела кінці мислі на постаті Карно. Він пригадав останню зустріч із метранпажем, всі її деталі, і якесь неясне передчуття обхопило його.

Власне, що його нервувало? Зустрівся він з Карно сам на сам лише один раз, але анархові здалось, що він метранпажа бачив уже тисячу разів. Він певний, що поводження Карно з ним не є випадкове метранпажеве чудернацтво, - в цьому ховається якийсь глибокий сенс, і оскільки це так, то він, очевидно, не помиляється, гадаючи, що Карно почав раптом стежити за його кожним кроком. І випадок із яблуками - не більше як зачіпка. Тепер він не почував колишньої незадоволеності, він уже не думав про міщанство, яке оточувало його. Анарх якось враз примирився з ним. Тепер перед ним поставало щось більше, безвихідне й гостре, як метранпажеве обличчя.