Втрачений символ - Браун Дэн - Страница 120

— Ні, не розкажу, — заперечив Соломон. А потім підвівся і з посмішкою додав: — А покажу.

П'ять хвилин по тому Ленґдон уже вмощувався на заднє сидіння «ескалади» разом із Пітером Соломоном. Коли Сімкінс сідав за кермо, до них через стоянку наблизилася Сато.

— Містере Соломон! — звернулася директорка, підкурюючи на ходу цигарку. — Я щойно зробила дзвінок, про який ви просили.

— І як? — спитав Пітер через опущене вікно.

— Я наказала забезпечити вам доступ. Ненадовго.

— Дякую.

Сато з цікавістю поглянула на нього.

— Мушу сказати, це вкрай незвичне прохання.

Соломон загадково знизав плечима.

Сато проігнорувала його реакцію і, обійшовши джип, постукала кісточками пальців у вікно навпроти Ленґдона. Той опустив скло.

— Професоре, — сказала вона без тіні симпатії. — Ваше сприяння, хоча й неохоче, все ж таки мало вирішальне значення для нашого успіху... і я вам за це вдячна. — Вона зробила довгу затяжку і випустила дим убік. — Одначе хотілося б дати наостанок невеличку пораду. Наступного разу, коли один із керівників ЦРУ скаже вам, що має подолати кризу, яка загрожує національній безпеці... — Її очі гнівно зблиснули. — Залиште свої професорські штучки в Кембриджі!

Ленґдон був розтулив рота, щоб відповісти, але директор Інуе Сато вже відвернулася і рушила через стоянку до гелікоптера, що на неї чекав.

Сімкінс, із кам'яним виразом обличчя, зиркнув через плече.

— Ви готові, джентльмени?

— Майже, — відповів Соломон. — Зачекайте хвилиночку. — Він витяг невеличкий шматок складеної темної тканини і подав його Ленґдонові. — Роберте, я хочу, щоб ти це вдягнув перед тим, як ми кудись підемо.

Ленґдон здивовано поглянув на тканину. Чорний оксамит. Він розгорнув його і побачив у своїх руках масонську пов'язку — традиційну річ, за допомогою якої зав'язували очі ініціату. «Що за чортівня?»

— Я волів би, щоб ти не бачив, куди ми їдемо.

Ленґдон повернувся до Пітера.

— Ти хочеш зав'язати мені очі на час поїздки?

Соломон усміхнувся.

— Це мої таємниці. І мої правила.

РОЗДІЛ 127

Надворі, за межами штаб-квартири ЦРУ в Ленґлі, дув холодний вітер. Нола Кей тремтіла, перетинаючи залитий місячним сяйвом внутрішній двір управління з фахівцем із безпеки Ріком Паррішом.

«Куди він мене веде?»

Слава Богу, кризу з масонським відео подолано, але Нола і досі почувалася неспокійно. Відредагований файл на комп'ютері директора ЦРУ залишався загадкою, що не давала їй спокою. Вони з Сато мали знову зустрітися на нараді вранці, і Нолі були потрібні факти. Зрештою вона зателефонувала Ріку Паррішу і наказала посприяти їй.

І тепер, йдучи слідом за Ріком до якогось невідомого місця за межами будинку, вона ніяк не могла викинути з пам'яті химерні фрази:

Таємне місце під землею, де... десь у Вашинґтоні, округ Колумбія... координати... виявили древній портал, що вів до... застереження — піраміда містить небезпечні... розшифрувати цей викарбуваний символон, щоб розкрити...

— Ми з тобою сходимось у тому, — сказав на ходу Рік, — що хакер, який запустив «павука» з цими ключовими словами, намагався роздобути інформацію про масонську піраміду.

«Начебто так», — подумки погодилася Нола.

— Однак виявилося, що цей хакер спіткнувся об той аспект масонської таємниці, якого він не очікував.

— Що ти маєш на увазі?

— Ноло, ти ж знаєш, що директор ЦРУ всіляко сприяє внутрішній дискусії на форумі для працівників управління, щоб ті ділилися своїми ідеями про різноманітні речі.

— Звісно, що знаю.

Форум для персоналу управління був надійним місцем, де можна побазікати в мережі на різні теми, а директор таким чином отримував щось типу зворотного зв'язку зі своїми підлеглими.

— Ці директорські форуми розташовуються в його приватному розділі, однак, для забезпечення доступу працівникам всіх рівнів допуску, ці форуми розташовані поза межами секретного захисного екрана директора.

— На що ти натякаєш? — підозріло спитала Нола, коли вони звернули за ріг біля управлінського кафетерію.

— Якщо коротко, то на це. — І Рік Парріш показав у темряву.

Нола поглянула поперед себе. Навпроти них, потойбіч майдану, виднілася масивна металева скульптура, що виблискувала в місячному сяйві.

В управлінні, яке вихвалялося тим, що мало у власності понад п'ятсот оригінальних мистецьких витворів, ця скульптура на ймення Криптос була, безперечно, найзнаменитішою. Криптос, що грецькою означало «прихований», був витвором американського митця Джеймса Сенборна і тут, в ЦРУ, став чимось на кшталт легенди.

Ця робота складалася з масивної S-подібної мідної панелі, поставленої на ребро як звивиста металева стіна. На її широкій поверхні було викарбувано близько двох тисяч літер, зведених у незбагненний код. І наче цієї загадковості було недостатньо, довкола зашифрованої звивистої стіни було ретельно розставлено численні скульптурні елементи — гранітні плити під химерними кутами, котушка компаса, магнітний залізняк і навіть повідомлення азбукою Морзе, у якому йшлося про «світлу пам'ять» та «темні сили». Більшість прихильників вважали, що предмети були ключами для розгадки цієї скульптури.

Криптос — то було мистецтво, але водночас — і загадка.

Намагання розкодувати цю загадку стало ідеєю фікс для шифрувальників як в самому ЦРУ, так і за його межами. Нарешті, кілька років тому, частину коду зламали, і це стало загальнонаціональною новиною номер один. Хоча велика частина коду Криптоса так і лишилася нерозгаданою, розшифровані фрагменти виявилися настільки химерними, що в результаті скульптура стала ще загадковішою. Там ішлося про потаємні підземні схованки, портали, що вели до древніх гробниць, про широту й довготу...

Нола й досі пам'ятала декотрі з розшифрованих фрагментів: Цю інформацію зібрали і передали під землю до невідомого місця... Воно було абсолютно непомітним... як таке могло статися... вони використали магнітне поле землі, щоб...

Нола звертала мало уваги на цю скульптуру, і їй було байдуже, розшифрують її коли-небудь повністю чи ні. Однак зараз їй забажалося знати відповідь.

— А чому ти показуєш мені Криптоса?

Парріш загадково усміхнувся і театральним жестом видобув зі своєї кишені складений аркуш паперу.

— Вуаля! Ось вам той загадковий відредагований документ, яким ви так переймалися. Я роздобув повний текст.

Нола аж підскочила.

— Ти запхав свого носа в засекречений директорський розділ?

— Ні. Саме на це я і натякав раніше. Ось поглянь. — І він подав їй теку.

Нола вхопила її і розкрила. Побачивши вгорі сторінки стандартну шапку ЦРУ, вона здивовано схилила голову.

Цей документ не був секретним. Він навіть не був документом обмеженого користування.

Дискусійна дошка персоналу: «Криптос»

Стиснуті дані накопичувального пристрою:

Тема № 2456282,5

Нола побачила перед собою цілу низку коментарів, стиснутих в одну сторінку для ефективнішого зберігання.

— Твій документ із ключовими словами, — сказав Рік, — це пустопорожня балачка якихось шифрофанатів про Криптоса.

Нола проглянула документ згори донизу і знайшла речення зі знайомим набором ключових слів.

Джиме, у цій скульптурі зашифровано, що його передали до потаємного місця під землею, де цю інформацію і сховали.

— Цей текст взято з внутрішньої директорської мережі, з форуму про Криптоса, — пояснив Рік. — Цей форум тривав роками. Там фактично тисячі коментарів. І я не здивований тим, що в одному з них випадково виявилися всі ключові слова.

Хоча Марк і сказав, що напрямки широти й довготи у зашифрованому тексті показують на місце десь у Вашинґтоні, округ Колумбія, координати, якими він скористався, виявилися хибними на один градус — Криптос фактично вказує сам на себе.