Втрачений символ - Браун Дэн - Страница 121

Парріш підійшов до статуї та провів долонею по морю закодованих літер.

— Значну частину цього коду ще належить розшифрувати, і багато людей вважають, що цей текст насправді може стосуватися древніх масонських таємниць.

Тепер Нола пригадала теревені про зв'язок між масонами та Криптосом, але тоді вона воліла не звертати уваги на ідіотські, як їй здавалося, вигадки психів. Зате тепер, придивившись до різноманітних предметів, розташованих на майдані довкола скульптури, вона здогадалася, що бачить перед собою розбитий на частини код — символон, такий самий, як і масонська піраміда.

Дивно все це.

На якусь мить їй навіть здалося, що Криптос — це сучасна масонська піраміда, код, розбитий на численні фрагменти, виготовлені з різних матеріалів, і кожен із них відіграє свою роль.

— А тобі не здається, що Криптос та масонська піраміда якимось чином ховають одну й ту саму таємницю?

— Хтозна! — Парріш кинув на Нолу пригнічений погляд. — Сумніваюся, що ми коли-небудь прочитаємо повний текст. Хіба що хтось переконає директора відімкнути сейф і крадькома піддивиться спосіб розшифрування.

Нола кивнула. Тепер вона пригадувала: коли встановлювали Криптоса, його привезли разом із запечатаним конвертом, що містив повну розшифровку кодів скульптури. Цю запечатану розшифровку ввірили тодішньому директорові ЦРУ Вільяму Вебстеру, який замкнув її в сейфі свого офісу. Здогадно, там він досі й залишався, роками переходячи від директора до директора.

Якимось дивовижним чином думки Ноли про Вільяма Вебстера оживили її пам'ять, і вона пригадала ще одну порцію дешифрованого тексту Криптоса:

Він схований десь тут, неподалік.

Хто знає точне розташування?

Тільки В. В.

Хоча ніхто не знав, що саме сховано десь тут, неподалік, більшість вважали, що В. В. означало «Вільям Вебстер». Якось Нола чула навіть обережні висловлювання, що насправді В. В. стосувалося чоловіка на ім'я Вільям Вістон — теолога Королівського наукового товариства, хоча вона ніколи не завдавала собі клопоту замислюватися над цим.

А Рік знову заговорив:

— Мені байдуже до мистецтва та митців, але мушу визнати, що цей тип Сенборн — геній. Я бачив в Інтернеті його витвір «Проектор "Кирилиця"». Він висвітлює літери з документів КГБ, з яких складаються слова для контролю свідомості. Моторошно.

Та Нола його не чула. Вона вдивлялася в аркуш, де щойно знайшла третю ключову фразу в іще одному коментарі.

Точно, увесь цей шматок слово в слово повторює щоденник якогось відомого археолога, де він розповідає про той момент, коли відкопав древній портал, який вів до гробниці Тутанхамона.

Нола знала, що археолог, про якого йшлося у форумі, насправді був відомим єгиптологом Говардом Картером. Наступний коментар називав його по імені.

Я щойно передивився в Інтернеті решту польових нотаток Картера. Схоже, що він знайшов глиняну табличку, яка застерігала, що Піраміда загрожує небезпечними наслідками всякому, хто потривожить спокій фараона. Це ж прокляття! А нам начхати :).

Нола скривилася.

— Ріку, заради Бога, цей ідіот навіть в пірамідах не розбирається. Тутанхамона поховали не в піраміді. Його поховали у Долині Царів. Невже шифрувальники не дивляться канал «Дискавері»?

Парріш знизав плечима.

— Що вдієш — вузьколобі технарі.

Нарешті Нола побачила останню ключову фразу.

Хлопці, знаєте, я не прихильник теорій змови, але краще б Джим та Дейв розшифрували цей викарбуваний символон і розкрили його остаточну таємницю до кінця світу 2012 року. Чао.

— У всякому разі, — сказав Парріш, — мені здалося, що тобі було б цікаво дізнатися про форум, присвячений Криптосу, перш ніж звинувачувати директора ЦРУ у приховуванні секретної інформації про древню масонську легенду. Чомусь я не певен у тому, що такий могутній чоловік, як директор ЦРУ, стане займатися подібними речами.

Нола згадала про масонське відео та зображення впливових чоловіків, що беруть участь у химерних древніх ритуалах. «Цікаво, що б ти сказав, якби його подивився?»

Утім, вона знала: про що б там не йшлося у закодованому посланні Криптоса, але у ньому неодмінно будуть містичні мотиви. Вона знову поглянула на блискучий витвір мистецтва — тривимірний код, що мовчазно стояв у самісінькому центрі Центрального розвідувального управління країни, і їй стало цікаво, чи відкриє він коли-небудь свою таємницю.

Коли вони з Ріком поспішали назад, Нола не втрималася і посміхнулася.

Він схований десь тут, неподалік.

РОЗДІЛ 128

«Це божевілля якесь. — Коли джип «ескалада» помчав на південь безлюдними вулицями, Роберт Ленґдон не бачив нічого, бо очі йому зав'язали. Пітер Соломон мовчки сидів поруч. — Куди ж він мене везе?»

До його цікавості додалися інтрига і побоювання, а уява працювала на всю потужність, відчайдушно намагаючись скласти докупи фрагменти головоломки. Пітер вперто стояв на своєму. «Втрачене Слово? Сховане в нижній частині сходів, затулених велетенським каменем із викарбуваним на ньому написом?» Все це здавалося просто нісенітницею.

Здогадний напис на цьому камені міцно застряг у пам'яті Ленґдона... однак ці сім символів, як не крути, сукупно не мали жодного значення.

Квадрат каменярів: символ чесності та «вірності». Літери

Au: наукова абревіатура, що означає хімічний елемент золото.

Сигма: грецька літера S, математичний символ суми всіх частин.

Піраміда: єгипетський символ людини, що прагне до небес.

Дельта: грецька літера D, математичний символ зміни.

Ртуть: позначена своїм найдревнішим алхімічним символом.

Уроборос: символ цілісності та спокутування.

Але Соломон наполягав, що ці сім символів містять якесь «послання». Та навіть якщо це й так, то Ленґдон не мав жодної гадки, як це послання прочитати.

Раптом «ескалада» уповільнила свій хід і різко повернула праворуч, виїхавши на якусь іншу поверхню, схожу на під'їзну дорогу. Ленґдон напружено намагався почути чи відчути хоч якісь ознаки їхнього місцезнаходження. Вони їхали менше від десяти хвилин, і хоч як Ленґдон не намагався вирахувати маршрут, він швидко втратив всякі орієнтири. Йому здалося, що вони знову під'їжджають до Храмового дому.

Джип зупинився, і Ленґдон почув, як опустилося скло.

— Агент Сімкінс, ЦРУ, — заявив водій. — Гадаю, вас попередили про наш приїзд.

— Так, сер, — відповів по-військовому чіткий голос. — Директор Сато нам телефонувала. Одну хвилину — я приберу захисну загорожу.

Прислухаючись, спантеличений Ленґдон здогадався, що вони приїхали на якусь військову базу. Коли автомобіль знову рушив надзвичайно гладенькою поверхнею дороги, він повернув свої зав'язані очі до Соломона.

— Де ми, Пітере? — настійливо спитав він.

— Не знімай пов'язки, — строго відказав той.

Машина проїхала ще трохи і знову зупинилася. Сімкінс заглушив двигун. Почулися голоси. Голоси військових. Хтось спитав у Сімкінса його посвідчення. Агент вийшов і неголосно про щось говорив з військовими.

Раптом дверцята з боку Ленґдона відчинилися, і чиїсь дужі руки допомогли йому вибратися з авто. Професора мало не збив з ніг подув холодного вітру.

До нього підійшов Соломон.

— Роберте, зараз агент Сімкінс відведе тебе всередину.

Ленґдон почув, як у замок вставили металевий ключ, а потім скрипнули, відчиняючись, важкі залізні двері. Схоже, що то була якась старовинна комора. «Куди вони мене ведуть, чорт забирай?»