Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Втрачений символ - Браун Дэн - Страница 122
Руки Сімкінса спрямували Ленґдона до металевих дверей, і він переступив через поріг.
— Вперед і прямо, професоре.
Раптом стало тихо. Як на цвинтарі. І пустинно. Повітря в приміщенні було стерильним та кондиціонованим.
Не знімаючи пов'язки з очей Ленґдона, Сімкінс та Соломон взяли професора під руки і повели лунким, злегка вібруючим коридором. Крізь мокасини Ленґдон відчув, що долівка кам'яна. За ними гучно гримнули залізні двері, і Ленґдон аж здригнувся. Повернувся замок. Професор рясно спітнів під пов'язкою. Йому захотілося негайно її зірвати.
Раптом вони зупинилися.
Сімкінс відпустив руку Ленґдона, і почулися електронні гудки. Несподівано щось загуркотіло, і Ленґдон здогадався, що то автоматично розчинялися захисні ковзні двері.
— Містере Соломон і містере Ленґдон, далі ви підете самі. Я почекаю вас тут, — сказав Сімкінс. — Візьміть мій ліхтарик.
— Дякую, — відповів Соломон. — Ми недовго.
«Ліхтарик?!» Серце Ленґдона шалено закалатало.
Пітер взяв професора під руку і потихеньку повів уперед.
— Йди за мною, Роберте.
Вони повільно переступили через ще один поріг, і захисні двері, загуркотівши, зачинилися за ними.
Раптом Пітер різко зупинився.
— Щось не так?
Ленґдон враз відчув нудоту і запаморочення.
— Гадаю, вже можна зняти пов'язку.
— Ще ні, але ми майже прийшли.
«Майже прийшли куди?» У Ленґдона занило в грудях.
— Я ж казав, що відведу тебе до сходів, що ведуть до Втраченого Слова.
— Пітере, це навіть не смішно!
— А це й не має бути смішним. Це має розкрити тобі очі, Роберте. Має нагадати, що в цьому світі існують таємниці, які тобі ще належить побачити. І перш ніж ступити разом із тобою наступний крок, я хочу, щоб ти дещо для мене зробив. Я хочу, щоб ти повірив... хоч на хвилину повірив у цю легенду. Повірив, що невдовзі зазирнеш у сходовий колодязь, що стрімко опускається на сотні футів униз, до одного з найцінніших втрачених скарбів людства.
У Ленґдона запаморочилося в голові. Йому дуже хотілося повірити своєму старому приятелеві, та він не міг.
— Ще довго йти? — Оксамитова пов'язка на очах уже просякла потом.
— Ні. Кілька кроків. Залишилося пройти останні двері. Зараз я їх відчиню.
Соломон на мить відпустив Ленґдона, і той похитнувся, відчувши запаморочення. Нетвердо стоячи на ногах, він простягнув руки, шукаючи опору, але саме цієї миті до нього підскочив Пітер. Перед ними загуркотіли автоматичні двері, і Пітер взяв Ленґдона під руку. Вони знову рушили вперед.
— Сюди.
Двоє чоловіків обережно переступили через ще один поріг, а позаду ковзнули і зачинилися двері.
Тиша. Холод.
Ленґдон одразу ж відчув, що це місце, яким би воно не було, не мало жодного стосунку до світу, що лишився потойбіч зачинених дверей. Повітря тут було вологе й холодне, як у склепі. Акустика — приглушена. І професора знову охопила ірраціональна клаустрофобія.
— Ще кілька кроків. — Не знімаючи пов'язки з очей Ленґдона, Соломон провів його за ріг і різко зупинив. А потім нарешті сказав: — Зніми пов'язку.
Ленґдон вхопив оксамитову хустку і зірвав її з обличчя. Він озирнувся, придивляючись, куди потрапив, та нічого не зміг побачити, бо, мабуть, іще не призвичаївся до темряви. Він потер очі. І знову нічого не побачив.
— Пітере, тут темно, хоч в око стрель!
— Так, я знаю. Простягни вперед руки. Тут є поруччя. Візьмись за нього.
Помацавши в темряві, Ленґдон знайшов залізне поруччя і вхопився за нього.
— А тепер дивися. — Він почув, як Пітер чимось зашарудів, і раптом темряву пронизав яскравий промінь ліхтарика. Він світив перпендикулярно, на підлогу; та не встиг Ленґдон зорієнтуватися в просторі, як Соломон спрямував промінь через поруччя вниз.
Зненацька Ленґдон побачив перед собою бездонну шахту, нескінченні гвинтові сходи, що стрімко пірнали глибоко під землю. «Господи милосердний!» Його коліна мало не підкосилися, і він вхопився за поруччя, щоб не впасти. Сходи являли собою традиційну спіраль, і, скільки сягав промінь ліхтаря, професор нарахував не менше тридцяти сходових майданчиків. «Навіть дна не видно!»
— Пітере, — спитав Ленґдон тремтячим голосом. — Де ми? Що це таке?
— За хвилину я проведу тебе до підніжжя сходів, але перед цим тобі слід побачити ще дещо.
Надто приголомшений, щоб заперечувати, Ленґдон дозволив Пітерові відвести його від сходів у протилежний кінець химерної маленької кімнатки. Пітер тримав ліхтар променем донизу, освітлюючи поперед себе зачовгану кам'яну долівку, і тому Ленґдон не мав змоги зорієнтуватися у просторі довкола себе. Він лише відчував, що цей простір тісний.
«Якась маленька кам'яна камера».
Вони швидко дійшли до протилежної стіни з вмонтованим в неї скляним квадратом. Ленґдонові здалося, що то, певно, вікно у сусідню кімнату, але здаля побачив поза склом темряву, і нічого більше.
— Іди-но поглянь, — сказав Пітер.
— А що там? — Ленґдонові пригадалася кімната роздумів у підземеллі Капітолію, пригадалося, як йому на мить здалося, що в тій кімнаті він побачив портал до якоїсь гігантської підземної порожнини.
— Візьми й просто поглянь, Роберте, — сказав Соломон, легенько підштовхуючи його вперед. — І тримай себе в руках, бо побачене може тебе приголомшити.
Не знаючи, чого чекати, професор підійшов до скла. Коли він наблизився до порталу, Пітер вимкнув ліхтарик і кімната поринула в непроглядну темряву.
Коли його очі призвичаїлися, Ленґдон помацав перед собою, намацав стіну, скло і наблизив обличчя до прозорого порталу.
Але не побачив нічого, крім темряви.
Він прихилився ще ближче і притулився обличчям до скла.
І побачив.
Хвиля шоку та дезорієнтації струсонула тіло Ленґдона, проникла в саме його серце і крутнула його внутрішній компас у протилежному напрямку. Він мало не впав на спину — його розум відмовився прийняти ту абсолютно незбагненну картину, яку він узрів перед собою. Навіть у своїх найсміливіших фантазіях Роберт Ленґдон не міг уявити те, що було потойбіч скла.
То було величне видовище. Там, у суцільній темряві, сяяло яскраве біле світло, немов блискучий діамант.
Ленґдон одразу ж усе зрозумів — і загорожу на під'їзній дорозі, і автоматичні двері, що з грюкотом відчинилися й зачинилися, і важкий камінь у грудях, і запаморочення, і цю маленьку кам'яну камеру.
— Роберте, — прошепотів Пітер за його спиною. — Інколи потрібно змінити лише кут зору, щоб побачити світло.
Втративши мову, Ленґдон витріщався у вікно. Його погляд пронизав темряву ночі, здолавши понад милю чорної порожнечі, а потім почав спускатися... нижче... ще нижче — і зупинився на яскраво освітленому різко-білому куполі Капітолію Сполучених Штатів.
Ленґдон ніколи не бачив Капітолій у такій перспективі — наче той витав у повітрі на висоті п'ятсот п'ятдесяти п'яти футів над великим єгипетським обеліском Америки. І цієї ночі вперше в житті він піднявся на ліфті до маленької оглядової кімнатки на вершечку монумента Вашинґтона.
РОЗДІЛ 129
Роберт Ленґдон заворожено стояв біля скляного порталу, вбираючи в себе енергетику ландшафту, що розкинувся попід ним. Мимоволі піднявшись на сотні футів угору, він милувався тепер найвеличнішим видовищем, яке тільки бачив у своєму житті.
Сяйний купол Капітолію здіймався, як гора, на східному кінці парку Національної алеї. По обидва боки будівлі до нього простягалися дві паралельні сяючі лінії... освітлені фасади споруд Смітсонівського музею... наче маяки мистецтва, історії, науки та культури.
Тепер Ленґдон, на свій превеликий подив, усвідомив, що багато з того, що сказав йому Пітер, і дійсно виявилося правдою. «І дійсно — є гвинтові сходи, що спускаються на сотні футів під величезним каменем». Масивний горішній камінь цього обеліска був прямісінько над його головою, і тепер Ленґдон пригадав одну маленьку призабуту деталь, яка дивовижним чином виявилася доречною: горішній камінь монумента Вашинґтона важив точнісінько тридцять три сотні фунтів.
- Предыдущая
- 122/129
- Следующая
