Корабель приречених - Крупкат Гюнтер - Страница 40

Над кам'яними ущелинами британської столиці розкинувся купол золотих вогнів. Полум'я ліхтарів тремтіло від теплого морського вітру. А над глухим гомоном не-завмираючого життя самотньо лунали удари дзвонів поважного Біг-Бена.

ДОМИСЕЛ І ПРАВДА

ЕПІЛОГ

Історія першого і останнього плавання «Титаніка» в зв'язку з цілим рядом трагічних обставин може здатися незрозумілою і викликати питання, що в ній правда, а що вигадка.

В основі повісті про «Титаніка» лежить справжня подія. І саме це хвилює в ній найбільше. Повість створена на матеріалах, узятих з повідомлень преси і розповідей очевидців. Ними були заповнені всі газети світу в ті квітневі дні 1912 року.

Правдою в ній є те, що англійський пароплав-велетень затонув у ніч з 14 на 15 квітня 1912 року після зіткнення з айсбергом південніше Ньюфаундленду. При цьому загинуло понад півтори тисячі чоловік.

Доведено, що з примусу президента компанії Брюса Ісмея судно продовжувало йти з великою швидкістю, незважаючи на туман і застереження відносно айсбергів. Мета була одна: завоювати Блакитну стрічку океану.

Не вигадане й нещастя, яке трапилося на судні невдовзі після виходу з Саутгемптона, і факт трагічної ролі «Каліфорнії» в катастрофі, і врятування пароплавом «Карпатія» тих, хто залишився живий.

Образи Брюса Ісмея, капітана Сміта і старшого офіцера, наскільки це вдалося авторові, відповідають дійсності. Старого капітана востаннє бачили на містку, а Мардока, що заподіяв собі смерть, знайшли в штурманській рубці. Яскравим прикладом самовідданого виконання обов'язку був радист Джек Філліпс. Як повідомляла газета «Берлінер фольксцайтунг», він помер на борту «Карпатії», проте це не доведено. Відомо тільки, що старший радист загинув. У Брайда, Лайтолдера і Боксхолла справжніми лишилися тільки прізвища.

Неймовірні радіограми, якими намагалися, доки це було можливо, приховувати від збудженої світової громадськості загибель «Титаніка», теж достовірний факт.

Нарешті, щодо знахідки в айсберзі номер 77. Про неї сповіщали в пресі на початку 1957 року.

Сюжет повісті, ряд інших її героїв, а також деякі подробиці аварії — авторський домисел. Якщо при цьому виявилася схожість з реальними людьми чи подіями, то вона зовсім випадкова. В загибелі «Титаніка» мали місце незрозумілі обставини, і тому в декого може виникнути думка про приреченість. Але чи справді неминучим було зіткнення судна з айсбергом? Чи обов'язково повинно було трапитися так, що спочатку пасажири «Титаніка» не надавали значення тривозі на судні і радіосигналам, що втомлений радист «Каліфорнії» закінчив своє чергування і ліг спати саме в такий критичний момент, що на «Титаніку» були тільки білі ракети, в той час як для сигналу нещастя потрібні червоні?

Ні, всього цього можна було б уникнути. Нещастя сталося зовсім не від фатального збігу обставин. Люди розпочали безвідповідальну гру, і катастрофа була наслідком легковажності, жадоби, фальшивого честолюбства і презирства до людей.

Якби ті, на кому лежала відповідальність, мали совість, то на «Титаніку» було б досить шлюпок, перед капітаном і офіцерами не стояла б вимога гнати судно на всіх парах крізь туман і кригу, щоб виграти кілька годин, не зчинили б галасу шарлатанською рекламою, яка створила навколо судна небезпечний ореол неушкодженості, на «Титаніку» були б червоні ракети і, нарешті, судноплавні компанії не «економили» б на другому радистові ні на «Каліфорнії», ні на інших суднах.

Отже, жахлива подія сталася внаслідок байдужості та бездушності тих громадських кіл, до яких належав Брюс Ісмей. Старого заслуженого капітана, що надто пізно звільнився з-під впливу Ісмея, морський суд обвинуватив у трагічній загибелі «Титаніка». З чисто формальної точки зору це було цілком правильно. Але громадська думка винесла моральний смертний вирок Брюсу Ісмею. Найбільшою карою для нього є пам'ять людей про його злочин. Імені його не забули до наших днів.

Гюнтер Крупкат