Острів Тамбукту - Марчевски Марко - Страница 104

— Подорож буде не особливо приємною, — попередив нас капітан. — Корабель ітиме впорожні, і хвилі кидатимуть його, як пір'їну. Найгірше буде біля мису Доброї Надії: там віють сильні вітри, часто лютують бурі, і океан завжди бурхливий. — І, посміхнувшись, він додав: — Але ви загартовані, якщо потерпіли корабельну аварію.

— Це так, сер, — сказав Сміт. — Мокрий дощу не боїться.

Капітан не забув нам сказати й про те, що в разі потреби нам доведеться допомагати екіпажеві.

— Звичайно! — жовчно сказав Сміт. — Після того як я був слугою японців, вже ніщо мене не може здивувати.

Це був натяк, тонка іронія на адресу американців, але капітан її не зрозумів. Він не знав, що контр-адмірал збирався загарбати плантацію Сміта.

Ми погодились на всі умови, які нам поставив капітан, бо «Лінкольн» був єдиним кораблем, який міг доставити нас в Європу, хоч і обхідними шляхами. Друга така нагода не скоро трапиться нам.

Як на крейсері, так і на «Лінкольні», Сміта і Стерна розмістили між командним складом корабля, а мені дали койку в приміщенні для матросів, Це мене не образило і не зробило нещасним. Як і на крейсері, матроси «Лінкольна» були чудовими людьми — іноді грубими, але завжди справедливими. На крейсері більшість команди складала молодь, що відбувала військову службу, на «Лінкольні» ж матроси були літні люди, досвідчені морські вовки, які по десять-двадцять років плавали морями й океанами. Вони самі зазнали чимало поневірянь і ставилися до мене з теплим співчуттям.

Корабель мав знятися з якоря о третій годині дня. В цей час я сидів у приміщенні для матросів. Четверо запальних гравців у белот сиділи на ковдрі, розісланій на підлозі, перекидалися веселими жартами, як це роблять усі картярі на світі, а навколо них стояло душ десять матросів і мовчки спостерігали. Раптом пролунали далекі постріли, а слідом за цим і тривожний сигнал, за яким матроси мусять одразу з'явитися на палубі. Гравці кинули карти і наввипередки побігли до вузьких залізних трапів. Я вийшов на палубу останнім. Стрілянина чулася з боку селища тубільців. Боцман швидко зліз із командного містка і закричав матросам:

— Всі до зброї! Спустіть човни! Швидко!

Через дві хвилини матроси вишикувались на палубі з рушницями при нозі. Човни плавно погойдувались на тихих хвилях. Матроси повскакували в них, взялися за весла, і човни понеслися до берега. На палубі залишилися тільки я, Сміт і Стерн.

На обох крейсерах теж було помітно незвичайне пожвавлення. І там матроси спустили човни і незабаром пройшли повз наш корабель. Ми добре бачили автомати, які виблискували на сонці.

— Я знав, що так буде, — сказав плантатор.

– І я чекав цього, — обізвався стурбовано Стерн. — Контр-адмірал кілька разів погрожував племені, коли вождь відмовлявся прийняти його умови.

З крейсерів відкрили гарматний вогонь, і за мить снаряди почали вибухати на березі, високо над селищем.

— Починається! — вигукнув Сміт, приклавши руку козирком і дивлячись у бік лісу. — Це початок кінця. Контр-адмірал не любить жартувати. Він виконає свої погрози і знищить усе живе на острові. О, він буде нещадним. Японці у порівнянні з ним — аматори.

Наче у відповідь на його слова, десь далеко почувся сильний гул, а трохи згодом над островом з'явилася зграя літаків. Вони летіли трикутником, ніби журавлі, зробили широке коло над місцем, де був табір племені, скинули бомби і повернулися на авіаносець. Але не минуло й півгодини, вони знову налетіли. Тепер бомби вибухали одна біля одної, в повітря злітали гілки й стовбури дерев, змішані з димом і вогнем. Скинувши свій смертоносний вантаж, літаки знову полетіли до авіаносця.

Увечері матроси повернулися на «Лінкольн» стомлені й сердиті. З усього було видно, що несподіваний бій, хоч який легкий він був, не сподобався їм. Вони служили на вантажному кораблі і гадали, що війна, яка спалахнула в усіх куточках земної кулі, не торкнеться їх. А тут довелося понюхати порохового диму і. обпалити руки полум'ям. Цього разу тільки руки… Вони розповіли нам, як це все почалося. Тубільці повернулися до погорілих селищ і почали будувати собі нові хатини. Перші три дні американці додержували умови і не наближалися до селища. Але оскільки для будівництва укріплень потрібно було багато людей, контр-адмірал наказав матросам оточити тубільців і переловити їх. Секретні дозори тубільців помітили наближення матросів і підняли тривогу. Зав'язалася коротка перестрілка, після якої тубільці кинулися тікати і зникли в горах. Невдача розлютила контр-адмірала, і він наказав дати по десять залпів із кожної гармати, а літакам бомбардувати острів напалмом.

І ось джунглі горіли з усіх кінців, вікові дерева падали з тріском, навколо бушувало полум'я, і дим заволік увесь острів…

«Лінкольн» знявся з якоря і почав повільно відходити од берега. На його високій щоглі, як і на обох крейсерах, майорів прапор Сполучених Штатів Америки — «символ свободи і демократії», як назвав його контр-адмірал, а над островом Тамбукту підіймалися густі хмари чорного диму, і полум'я пожежі сягало аж до неба…