Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Карафуто - Донченко Олесь - Страница 13
СНІДАНОК У САМУРАЯ
Геолог знав тепер напевно, що він з сином потрапив на Карафуто. Була вже ніч, коли катер причалив до пристані. Над морем тремтів білий тонкий серп молодика. З недалекої тайги війнуло міцним духом сосни.
Івана Івановича й Володю вели широкою вулицею великого селища. До соснового запаху домішувався важкий дух нафти. Певно, десь недалеко був нафтовий промисел. Іноді кричав маленький паровоз і чмихав, здавалося, зовсім близько, ось за цими темними, із соснових колод будиночками.
Поліцаї чітко карбували кроки, і Дорошук уперше відчув себе полоненим.
— Яке ж завдання цих вартових? — звернувся він до офіцера. — Невже охороняти нас від диких звірів і лютих бандитів?
Офіцер не зрозумів іронії і відповів:
— Дикі звірі далеко, а бандитів стріляємо.
Івана Івановича з Володею привели в досить охайну кімнату без жодних ознак меблів. Від стін тхнуло сосновою живицею, підлога була вкрита жовтими циновками. Поліцай приніс велику чашку чорної китайської сої, води в синьому скляному глечику і кинув у куток оберемок пахучих стружок.
— Ну, от, синку, — примружив короткозорі очі Дорошук, — ми маємо чудову вегетаріанську вечерю і м'яке ліжко. Ти не пам'ятаєш, до якої родини належить соя? — намагався він пожартувати.
— До бобових, тату.
— Цілком вірно.
Іван Іванович усміхненими очима глянув на сина, який з великим апетитом жував «бобові».
— Треба віддати сої належне, що ти вже й почав робити…
— Мене, тату, непокоїть це поводження…
— Ти хотів би омарів чи шпротів?
— Та ні, я кажу про інше.
— Розумію. Ти хочеш швидше покуштувати більш екзотичні страви, наприклад, морську капусту чи морського черв'яка — трепанга, якого китайці звуть «хай-шен»? Але цього добра можна покуштувати і в нашому Владивостоці.
— Ні, ні, тату, зовсім не те! Ти ж чудово розумієш. Я цілком серйозно. Оті вартові, поліцаї… Ми наче арештовані. І до того ж нас, здається, замкнули.
— Це можна перевірити.
Іван Іванович підійшов до дверей і штовхнув їх. Раз, удруге. Щось клацнуло, наче повернувся ключ у замку чи стукнув залізний гак, двері відчинились, і солдат з багнетом став на порозі, заступаючи шлях.
— Все в порядку, — сказав геолог, відступаючи крок назад. — Я тільки хотів побажати вам на добраніч.
Вартовий, нічого не відповівши, притулив долоню собі до рота в знак того, що розмовляти заборонено.
— Ну, звичайно, — сів поруч із сином на купу стружок Іван Іванович. — Розмовляти не вільно, слухати — теж. Але тут виникає тяжка дилема для поліцейської влади. Щоб вартовий не слухав більшовицької агітації ув'язнених, йому необхідно заліпити вуха воском. Але з заліпленими вухами він не почує, як ці ув'язнені втечуть.
— Тату, ти все жартуєш?
— Невже ти хочеш, щоб я плакав?
У цю мить погасла електрична лампочка.
— Нам сигналізують, — сказав Дорошук, — що час спати. Шкода, що я при світлі не встиг собі перев'язати ногу. А втім… І так присохне. Солона морська вода — чудова дезінфекція.
Вночі Володя прокинувся, йому зробилося страшно, як малій дитині, якій приснився химерний сон.
— Тату, — покликав тихо юнак. — Тату! А що зараз роблять удома? Що — мати?..
Батько не відповів, його тихе, спокійне дихання сонної стомленої людини заспокоїло Володю. Він ліг і знову заснув уже міцним юнацьким сном.
Вранці хтось обережно постукав у двері. Ввійшов учорашній офіцер у повній поліцейській формі — чорний мундир, такий же кашкет з ременем, застебнутим під підборіддям, на боці чорна кобура револьвера та шабля. Виблискуючи чорними крагами, він пройшов на середину кімнати і став струнко, вітаючи Івана Івановича, який ніяк не міг зрозуміти, звідки ця пошана від японського поліцая.
Дійсно, офіцера не можна було впізнати. Перед геологом стояла зовсім інша людина — шаноблива, чемна, ладна, здавалося, попередити кожний рух ученого.
Дорошук глянув на сина примруженими хитруватими очима, в яких можна було прочитати: «Я ще не знаю, яким вітром повіяло, але що за разюча зміна!»
— Нацуакі Хірата! — назвав себе офіцер. — Гомень кудасай — пробачте, але я маю честь розмовляти з паном Дорошуком, відомим ученим?
Страшенно плутаючи російську мову, він пояснив, що про пана вченого вже знає губернатор, який звелів, мовляв, вважати пана Дорошука і його сина гостями на Карафуто.
— А зараз, — офіцер у посмішці розсунув до ушей сомовий рот, — зараз начальник поліцейської управи пан Інаба Куронума чекає в себе вдома шановних гостей…
Поліцай приніс води для вмивання і білий рушник. Іван Іванович і Володя вмились, а на порозі вже стояв шанобливо зігнутий утроє цирульник, улесливо причмокуючи губами. Він швидко поголив геолога і сприснув хорошими, тонкими духами.
Офіцер чемно показав на двері.
— Ну, що ж, ходімо, сину, — весело сказав Дорошук. — Нічого не поробиш, запрошують!
Будинок начальника поліцейської управи був недалеко, майже поряд. Дерев'яна будівля пана Інаби Куронуми була обгороджена колючим дротом, і біля входу ходив поліцай.
— Начальника поліції самураї тримають під суворим наглядом, щоб не кидався на людей, — прошепотів синові Дорошук.
Володя посміхнувся і з цією усмішкою зайшов з батьком у велику кімнату, яка, здавалося, була повнісінька шовкових ширм, блакитних і зелених, жовтих і червоних. Начальник поліцейської управи, певно, любив барвисті кольори.
Володя озирнувся і побачив, що офіцер зник. З-за ширми вийшов господар, як виявилося, сам пан Інаба Куронума. Він був у темно-сірому кімоно з чорним поясом, у табі — японських панчохах з окремим великим пальцем.
Обличчям пан Інаба Куронума скидався на самураїв, яких Володя бачив на карикатурах. У начальника поліцейської управи був голий череп з пучком волосся спереду, короткі наїжені вуса, брови зламувалися на лобі двома гострими кутами. На товстому носі сиділи величезні рогові окуляри.
Пан Інаба Куронума мимохіть глянув на ноги своїх гостей, і геолог відразу догадався, в чому річ.
— Треба скинути черевики, — торкнув він Володю за плече.
— Та в мене, тату, драні шкарпетки.
— Нічого, роззувайся. Ми — мандрівники, пан поліцай простить.
Володя скинув черевики слідом за батьком і поставив їх біля порога.
— Пробачте, такий звичай у нас, японців, — уклонився Інаба Куронума. — І ще, пробачте, я не знаю російської мови.
Все це переклав високий довгов'язий суб'єкт. Закручені вгору руді вусики, олов'яні очі й червоний кирпатий ніс — це обличчя дуже нагадувало Івану Івановичу лихої пам'яті царських козачих офіцерів. Перекладач нечутно вийшов з-за ширми, був він, як і господар, у табі.
— Прошу пана геолога Дорошука і його сина до столу, — проказав пан Інаба Куронума.
Усі посідали на шовкові подушки з золотистою бахромою.
Низенький столик, заввишки в чверть метра, покритий чорним блискучим лаком, був заставлений тарілками й чашками всіх кольорів. Увійшов старий зморшкуватий слуга і поклав на стіл дерев'яні палички, з допомогою яких японці їдять. А біля тарілок Володі й Дорошука залишив, крім того, ложки й пару виделок.
Страв було багато, починаючи від дрібно наструганої сирої риби з тертою редькою й гострою овочевою підливою і кінчаючи рисом, смаженим рябчиком, солодкою картоплею — сацумаїмо та японськими персиками — momo. Жовтувато-зелений чай пили без цукру.
Перекладач, схожий у своєму смугастому джемпері на тигра, замість чаю, весь час прикладався до чашки, куди не забував підливати підігрітої саке — горілки з рису. Але справу свою знав і, хоч ніс його зробився від саке зовсім фіолетовий, перекладав, на думку Володі, досить точно.
— Дозо, дозо, будь ласка, — чемно припрошував пан Інаба Куронума. — Чудова саке. Я знаю, що росіяни частіше вживають горілку, ніж вино. І мають рацію. Залишимо вино французам.
Він робив вигляд, що уже п'яний і що йому страшенно весело. Він навіть заспівав жартівливу дитячу пісеньку:
- Предыдущая
- 13/45
- Следующая