Гра триває. Літературна критика та есеїстка - Москалець Костянтин - Страница 48

48

Даймо, отже, на те, що рік написання «так упевнено маються крила…» — 1970. Через десять років ми зустрілися, і він читав цього несамовитого вірша вголос, неймовірно гарно читав. Нам — Володі Кашці, Миколі Тузу, мені — відібрало мову. Грицько відібрав у нас мову, повністю вклавши її до свого вірша. Тієї ночі він міг би вкласти до цих семи строф іще сто мов — і вони вмістилися б там, розчинившись як сіль у водах німого озера, вони оніміли би на догоду Грицьковій анатемі. Скільки на Землі мов? Я не рахував. Проте тоді й тепер я достеменно знаю, що вони всі вмістилися би до замкненого простору Чубаєвого вірша. Бо «так упевнено маються крила…» є мовою-самою-по-собі, актуальним втіленням мовної спроможності, передданою кожному мешканцеві планети. Це той рідкісний збіг, коли абстрактне вливається в конкретне, коли мова стає віршем, заповнюючи його по вінця.

Варіант 1 так упевнено маються крила у ворона так тримається певно за гілля рука цьому ж довгому дереву всохнуть від кореня а найдовшому дереву всохнуть з вершка цим квіткам облетіти цим метеликам вмерти процесійно прийти процесійно піти по червоній стерні на червоні мольберти по розп'ятому небі в порожні світи ну а їй що ж бо їй для непевного кроку для короткого кроку од стіни до вікна для найдовших годин для найдовшого року для глибокого дна для найглибшого дна їй це дивне це літнє заснуле кіно де біжать дощові і ромашкові титри де волосся її мов сумне знамено шумить уночі на зеленому вітрі їй потреба початись щоб мати кінець їй потреба вернутись в своє і в солоне під вечірніх пташок полохливий вінець під зів'ялого листя непевну корону їй у давніх слідах ще давніші сліди їй померлого дерева вранішня поза і стояння навшпиньки німої води у німому та ще й несолоному озері це ж розхитана віра у власне ім'я що не знає сьогодні дороги до вуха це стрімка наче лань зеленa течія за котрою біжить посуха Варіант 2 так упевнено маються крила у ворона так тримається певно за гілля рука цьому ж довгому дереву всохнуть від кореня а найдовшому дереву всохнуть з вершка цим квіткам облетіти цим метеликам вмерти процесійно піти процесійно прийти по червоній стерні на порожні мольберти по розп'ятому небі в порожні світи ну а їй що ж бо їй для непевного кроку для короткого кроку од стіни до вікна для найдовших годин для найдовшого року для глибокого дна для найглибшого дна їй це дивне це літнє заснуле кіно де біжать дощові і ромашкові титри де волосся її мов сумне знамено шумить уночі на зеленому вітрі їй потреба початись щоб мати кінець їй потреба вернутись з німого полону під вечірніх пташок полохливий вінець під зів'ялого листя непевну корону це ж у давніх слідах ще давніші сліди це ж померлого дерева вранішня поза і стояння навшпиньки німої води у німому та ще й несолоному озері їй розхитана віра у власне ім'я що вона його наче анафему слуха їй стрімка наче лань зеленa течія за котрою біжить посуха

Я змушений подати обидва варіанти вірша, позаяк між ними існують істотні розбіжності, помітні неозброєним оком. Водночас кожний із цих варіантів надто вже самодостатній і надто незавершений (відкритий для інтерпретації), щоби можна було безболісно знехтувати котримсь із них. Перший варіант опубліковано в першій книзі поета «Говорити, мовчати і говорити знову» (К.: Молодь, 1990), виданій через вісім років після смерті Чубая. Її упорядник пішов найлегшим шляхом, установивши текст нашого вірша на основі машинопису «П'ятикнижжя» (джерело зберігається в родині поета)[3] і знехтувавши доволі численними авторськими правками від руки. Щоправда, це нехтування не було послідовним: упорядник узяв до уваги дописані від руки префікси «по-» в п'ятій строфі, задля збереження регулярного розміру:

їй (по)треба початись щоб мати кінець їй (по)треба вернутись в своє і в солоне

Можливо, у своєму виборі тексту упорядник керувався прагненням подати вірш у тому вигляді, у якому він був відомий сучасникам поета, зокрема, найближчому колу його друзів (маю на увазі передовсім авторів самвидавного журналу «Скриня» — Олега Лишегу, Віктора Морозова, Миколу Рябчука, Романа Кіся). Так, наприклад, у блискучій полеміці щодо сучасної української поезії, Микола Рябчук, один із найближчих приятелів і популяризаторів Чубая, цитує «так упевнено маються крила…» майже повністю, віддаючи перевагу якраз найпершій машинописній редакції («Сучасність». — Ч. 7. — 1993. — С. 91).

Натомість редактор другого видання творів Чубая («Плач Єремії». — Львів: Кальварія, 1999) вдався до екзамінації, звернувши належну увагу на рукописні коректури й намагаючись повністю врахувати творчі наміри автора. Внаслідок цього з'явився другий варіант вірша, у якому, поміж тим, авторські рукописні правки враховано вибірково, — редактор знехтував проставленими знаками пунктуації, залишив машинописну редакцію «по червоній стерні» (хоча в лівому верхньому куті аркуша дописано «по колючій»), погодившись, однак, із рукописною зміною в цьому ж рядку: «на порожні мольберти». З-поміж трьох варіантів другого рядка сьомої строфи (машинописний і два від руки) редактор зупинився на «що вона його наче анафему слуха», відкинувши «що звучання своє (його) мов (як) анафему слуха». Загалом усі ці редакторські втручання слід визнати слушними й текстологічно грамотними; завдяки їм текст набуває більш-менш остаточного вигляду, майже повністю передаючи авторську волю (додані Чубаєм рукописні розділові знаки могли, швидше за все, означати вимушений компроміс, зумовлений евентуальним друком; нагадаю, що за радянських часів тексти без пунктуації вважалися мало не контрреволюційними, і друкувати їх — украй рідко — дозволяли тільки метрам колабораціоністського стилю). Втім, одне застереження все ж можна зробити. Намагаючись усунути важке до вимови сусідство приголосних у рядку «процесійно прийти процесійно піти», Чубай поміняв «прийти» й «піти» місцями, а редактор погодився із цією зміною. «Процесійно піти процесійно прийти» дійсно звучить трохи краще, але натомість руйнується смисловий наголос і логічна послідовність: спочатку треба прийти, щоби потім піти.

вернуться

3

Автор висловлює велику вдячність Галині, Соломії і Тарасові Чубаям за надану допомогу та консультації.