Точка Обману - Браун Дэн - Страница 106

Коли директор військово-космічної розвідки вимовив ці слова, на обличчі Рейчел з’явився дивний вираз. То був вираз людини, яка щойно зрозуміла, що зробила велику помилку.

Обігнувши ніс і вийшовши на лівий борт, Дельта-Один опинився в гідролабораторії, з якої — як він встиг побачити — вийшла Рейчел, коли вертоліт з’явився над судном. На екрані комп’ютера в лабораторії виднілася лячна заставка — глибоководний вир, що, вочевидь, обертався і пульсував над океанським дном десь під «Гоєю».

«Це ще одна причина, щоб вшитися звідси якомога швидше», — подумав спецназівець, наближаючись до об’єкта.

Факсовий апарат стояв на столі у протилежному кінці кімнати. Його лоток, як і здогадувався Пікерінг, був заповнений стосом документів. Дельта-Один підняв цей стос. Згори лежало повідомлення Рейчел. Тільки два рядки. Він прочитав його.

«Що ж, стисло і по суті», — резюмував спецназівець.

Погортавши сторінки, він був здивований і водночас розлючений тим, скільки доказів про шахрайство з метеоритом вдалося зібрати Рейчел і Толланду. Той, хто побачить ці роздруківки, не вимагатиме більше аргументів. На щастя, військовику навіть не треба було натискати кнопку «повторний набір номера», щоб дізнатися, куди ці роздруківки пішли. На екрані дисплея і досі світився номер факсу.

Вашингтон, округ Колумбія, міський код.

Він ретельно скопіював номер факсу, забрав усі документи і вийшов з лабораторії.

Толланд тримав спітнілими руками автомат, націлюючи його в груди Вільямові Пікерінгу. Директор і досі напосідав на Рейчел, щоб та сказала, куди надіслала факс. У Толланда виникла підозра, що Пікерінг намагається відтягнути час. Для чого?

— Білий дім та НАСА невинні, — вкотре повторив Пікерінг. — Підіть мені назустріч. Не дозвольте, щоб мої помилки зруйнували залишки довіри до НАСА. Бо космічна агенція буде винуватцем, якщо ця інформація вийде назовні. Ми з вами можемо прийти до порозуміння й укласти угоду. Країні потрібен цей метеорит. Скажіть, кому ви надіслали цей факс, поки не пізно.

— Щоб ви ще когось убили? — запитала Рейчел. — Мені від вас гидко.

Толланда вразила рішучість Рейчел. Вона зневажала свого батька, але не мала наміру підставляти ані сенатора, ані когось іншого. На жаль, план Рейчел переслати документи батькові вдарив бумерангом. Навіть якщо сенатор прийде до свого офісу, знайде факс, а потім зателефонує президенту і скаже, щоб він відкликав убивць, ніхто у Білому домі і гадки не матиме, про що йдеться і де вони зараз перебувають.

— Повторюю востаннє, — погрозливо сказав Пікерінг, втупившись у Рейчел лиховісним поглядом. — Ця ситуація надто складна, щоб ви могли її повністю усвідомити. Ви припустилися величезної помилки, переславши факс з цього судна. В результаті над країною нависла загроза.

Тепер Толланд чітко зрозумів, що Пікерінгу потрібно виграти час. І одразу ж збагнув причину. Бо причина наближалася до них легкою невимушеною ходою з лівого борту судна. Побачивши військовика, що неквапливо крокував зі стосом паперів та автоматом у руках, Толланд відчув страх, що хвилею прокотився його тілом.

І зреагував з рішучістю, яка здивувала навіть його самого. Стиснувши автомат, він прицілився і натиснув на гачок.

Автомат клацнув — і все.

— Я знайшов номер факсу, — повідомив військовик, подаючи Пікерінгові паперову смужку. — А в пана Толланда немає патронів.

124

Сенатор Седжвік Секстон ураганом пронісся по коридору офісної будівлі. Він не знав, як Габріель це вдалося, але вона проникла до його кабінету. Коли вони розмовляли по телефону, він виразно почув на задньому плані характерний потрійний удар свого напільного журденівського годинника. Усе, що могло спасти йому на думку, — це те, що Габріель, дізнавшись про його зустріч з представниками фонду, відчула до нього недовіру і вирішила підкріпити цю недовіру доказами.

Як же, в біса, вона примудрилася пробратися до мого офісу?!

«Добре, що я змінив пароль», — подумав сенатор.

Підійшовши до свого кабінету, Секстон увів код, аби вимкнути систему сигналізації. Потім понишпорив у кишені і знайшов ключ. Відімкнувши двері, він рвучко їх розчинив і увірвався всередину, сподіваючись заскочити Габріель на місці злочину.

Але в офісі було порожньо й темно, світився тільки екран комп’ютера. Сенатор увімкнув світло й понишпорив очима по кімнаті. Усе виглядало так, як і раніше. Усе було на своїх місцях. Стояла мертва тиша, за винятком клацання годинника.

Де вона є?

Раптом він почув у туалеті шерхіт, кинувся туди й увімкнув світло. У туалеті теж нікого не було. Він зазирнув за двері — і там нікого.

Секстон отетеріло поглянув на себе в дзеркало — чи, бува, він не забагато сьогодні випив. Але ж я чув удари годинника. Спантеличений і пригнічений, він пішов назад до свого кабінету.

— Габріель! — гукнув Секстон.

І пішов коридором до її офісу. В жіночій вбиральні зашуміла вода, і Секстон змінив напрямок. Він підійшов до жіночого туалету якраз тоді, коли звідти виходила Габріель, витираючи руки.

— О Господи, як ви мене злякали! — вигукнула вона, щиро здивувавшись. — Що ви тут робите?

— Ти сказала, що поїхала до свого офісу забрати документи про НАСА, — суворо мовив він, підозріло зиркнувши на її порожні руки. — І де ці документи?

— Я так і не змогла їх знайти. Усе перерила. Тому й затрималася.

— Ти була в моєму кабінеті? — спитав сенатор, поглянувши їй просто в очі.

«Цьому факсові я завдячую своїм життям», — подумала Габріель.

Кілька хвилин тому вона сиділа за комп’ютером Секстона, намагаючись зробити роздруківки документів, що доводили хабарництво Секстона. Але ці файли мали якийсь захист, і їй знадобився б час, щоб їх роздрукувати. Вона, мабуть, і досі займалася б цим, якби не факс, який раптом увімкнувся, повернувши її до реальності. Габріель сприйняла це як підказку долі забиратися геть. Не завдаючи собі клопоту поглянути, що то за факс, вона вийшла з комп’ютера сенатора, прибрала на столі і подалася до туалету, аби повернутися тим самим шляхом, що й прийшла. Габріель якраз вибиралася з туалету Секстона, коли той влетів до свого кабінету.

І тепер, коли перед нею стояв сенатор і незмигно на неї дивився, Габріель зрозуміла, що він шукає в її очах натяк на брехню. А вона знала, що сенатор відчував брехню як ніхто інший. Якщо вона йому збреше, він одразу ж здогадається.

— Ви добряче випили, — ухильно відповіла вона, відвертаючись.

Звідки він знає, що я була в його офісі?

Секстон поклав руку їй на плече і повернув обличчям до себе.

— Ти була в моєму кабінеті?

Габріель відчула зростаючий страх. Секстон і справді багато випив. Його дотик був грубим.

— У вашому кабінеті? — іронічно перепитала вона, роблено хихикнувши. — А що я там забула?

— Я чув, як на задньому плані вдарив мій напільний годинник, коли я тобі телефонував.

Габріель внутрішньо зіщулилася. Його годинник? їй навіть на думку це не могло спасти.

— Ваш годинник? Не смішіть мене. Це звучить абсурдно.

— Я проводжу в своєму кабінеті увесь день. І я знаю, як звучить мій годинник.

Габріель відчула, що має покласти цьому край — причому негайно. Напад — найкращий захист. Принаймні так її вчила Йоланда Коул. І, взявши руки в боки, вона перейшла в наступ, збираючись використати все, що мала у розпорядженні. Нахилившись до Секстона, вона увіп’яла у нього недобрий погляд.

— Слухайте, що я вам скажу, сенаторе. Зараз четверта година ранку, ви добряче випили, почули в телефоні якесь клацання і хутко гайнули сюди? — Вона з обуренням махнула рукою на його двері. — Ви що, вважаєте, ніби я вимкнула систему сигналізації, взяла відмички, проникла до вашого офісу і повелася настільки по-дурному, що стала відповідати на ваш телефонний дзвінок під час скоєння злочину? А потім, виходячи, знову увімкнула сигналізацію і зайшла дорогою до вбиральні, гадаючи, що мені вдасться просто так вшитися?