Точка Обману - Браун Дэн - Страница 116

— Ти така ж, як і твоя матір, — ідеалістична й дріб’язково-нетямуща.

А коли Седжвік Секстон обернувся назад до нетерплячих репортерів, то вже забув про дочку. Високо підвівши голову, він походжав біля трибуни, роздаючи конверти в руки спраглих медійників. А потім постояв, спостерігаючи, як ці конверти швидко розійшлися серед натовпу.

Над майданчиком запала тиша.

Секстон відчув, що визначальний момент його політичної кар’єри настав.

Метеорит — це фальсифікація. І я той чоловік, який цю фальсифікацію викрив.

Секстон знав, що репортерам знадобиться кілька секунд для того, аби усвідомити вміст конвертів: зображення потаємної шахти у кризі, через яку ввели метеорит; фото сучасної істоти з океану, аналогічної тій, яку знайшли скам’янілою в метеориті; свідчення про те, що хондри можуть утворюватися і на Землі. І все це вело до одного шокуючого висновку.

— Сер! — озвався, затинаючись, якийсь журналіст, зніяковіло поглянувши на конверт у своїх руках. — Усе це справжнє?

Секстон похмуро зітхнув.

— Так, боюсь, що справжнє.

Ніякове бурмотіння хвилею прокотилося по натовпу.

— Я почекаю — нехай кожен встигне проглянути ці сторінки, — сказав Секстон. — А потім я відповім на запитання і спробую кинути світло на те, що ви зараз тримаєте в руках.

— Сенаторе! — спантеличено звернувся до нього ще один репортер. — Ці зображення — справжні?.. Несфальсифіковані?

— На сто відсотків — ні, — твердо заявив Секстон. — Інакше я б їх вам не надав.

Сум’яття і розгубленість у натовпі зросли ще більше, і Секстону навіть почувся сміх — зовсім не така реакція, на яку він сподівався. Він почав побоюватися, що переоцінив здатність представників мас-медіа робити висновки з очевидного.

— Е-е-е... сенаторе, — озвався хтось із дивними іронічними нотками в голосі. — Ви повністю ручаєтеся за справжність цих фото?

Секстон почав злитися.

— Друзі мої, кажу вам востаннє: свідчення, які ви тримаєте в руках, на сто відсотків правдиві. І якщо хтось доведе мені, що це не так, то я готовий з’їсти власного капелюха.

Секстон сподівався, що ця його ремарка викличе сміх, але він його так і не почув.

Запала мертва тиша. Репортери втупилися в нього нічого не розуміючими поглядами.

Хлопець, який щойно ставив запитання сенаторові, підійшов до нього, тасуючи на ходу фотокопії.

— Сенаторе, ви маєте рацію. Це надзвичайно скандальна інформація. — Репортер помовчав і почухав потилицю. — Тому ми й розгубилися, чому ви вирішили нею поділитися, якщо раніше заповзято це спростовували.

Секстон не розумів, про що той говорить. Репортер подав йому фотокопії. Секстон поглянув на аркуші — і на мить його свідомість згасла.

Він стояв, не в змозі вимовити ані слова.

Сенатор втупився у фотографії, яких раніше ніколи не бачив. Чорно-білі фотографії. На них — двоє людей. Голих. Руки й ноги переплетені. Кілька секунд він не міг второпати, що бачить. А потім збагнув. І це було як снаряд, що влучив йому нижче пояса.

Охоплений жахом, Секстон рвучко підвів голову і поглянув у натовп. Там почали сміятися. Половина присутніх уже телефонували до своїх редакцій, сповіщаючи про нову сенсаційну історію.

Сенатор відчув, як хтось легенько поплескав його по плечу.

Очманілий, він крутнувся на п’ятах.

Ззаду нього стояла Рейчел.

— Ми намагалися зупинити тебе, — сказала вона. — Ми дали тобі шанс.

Тремтячи від люті й жаху, Секстон перевів погляд на жінку, яка стояла біля Рейчел. То була репортерка в кашеміровому пальті та мохеровому береті. Це вона збила на підлогу його конверти. Секстон побачив її обличчя — і кров похолола в його жилах.

Пронизавши його пекучим поглядом, Габріель простягнула руку, розкрила пальто і показала акуратний стос конвертів, який тримала під другою рукою.

132

В Овальному кабінеті було темно; його освітлювало лише м’яке сяйво мідної лампи на робочому столі Зака Герні. Високо піднісши голову, Габріель Еш стояла перед президентом. А за вікном на галявині згущувалися сутінки.

— Я чув, що ви нас залишаєте, — розчаровано сказав Герні.

Габріель кивнула. Хоча президент і пообіцяв їй необмежений у часі притулок у Білому домі, поза очима всюдисущої преси, Габріель визнала за краще не перечікувати ураган у його епіцентрі, їй захотілося бути від нього якомога далі. Принаймні деякий час. Герні з щирою повагою поглянув на неї через стіл.

— Сьогодні вранці ви зробили дуже нелегкий для себе вибір, Габріель... Я просто вражений.

Він на мить замовк, наче йому забракло слів. Вираз його очей був простим і ясним. Вони нічим не були схожі на оті загадкові глибокі озера, які свого часу так привабили її до сенатора Седжвіка Секстона. Але навіть на тлі такого символу могутності та влади, як Білий дім, Габріель побачила у погляді президента справжню доброту, честь і гідність, які вона забуде не скоро.

— Я зробила це і заради себе, — нарешті мовила вона.

Герні кивнув.

— Усе одно я перед вами у великому боргу. — Він підвівся і жестом запросив іти за ним до залу. — Якщо чесно, я сподівався, що ви затримаєтеся достатньо довго, щоб я встиг запропонувати вам роботу в моєму бюджетному відділі.

Габріель кинула на нього погляд, у якому читався сумнів.

— Годі марнувати, час ремонтувати?

Президент розсміявся.

— Щось на кшталт цього.

— Гадаю, ми обидва прекрасно розуміємо, сер, що зараз я для вас скоріше вразливе місце, а не цінне надбання.

Герні знизав плечима.

— А ви кілька місяців почекайте. Нехай усе вгамується. Багато видатних чоловіків та жінок пережили непрості ситуації в житті, щоб потім піднятися до величі. — Він підморгнув. — Дехто з цих чоловіків навіть примудрився стати президентом Сполучених Штатів.

Габріель знала, що він каже правду. Пробувши без роботи лише кілька годин, вона вже встигла відхилити дві пропозиції: одну від Йоланди Коул з Ей-бі-сі, а другу — від агенції «Сен-Мартінз Прес», яка навіть пообіцяла скромний аванс, якщо вона напише свою відверту автобіографію. Ні, дякую.

Ідучи з президентом по коридору, Габріель згадала про ті знімки її оголеного тіла, що зараз гуляли екранами телевізорів.

«Інакше іміджу країни було б завдано нищівного удару, — подумала вона. — А це — набагато гірше, ніж те, що доведеться пережити мені».

Сходивши до Йоланди у студію Ей-бі-сі, щоб забрати свої фото і позичити у подруги її журналістське посвідчення, Габріель знову прокралася до офісу сенатора і прихопила такі самі конверти. А заодно роздрукувала з комп’ютера копії чеків тих пожертв від членів фонду, які отримав Секстон. Після сутички біля Меморіалу Вашингтона Габріель вручила отетерілому сенаторові копії банківських документів і висунула свою вимогу. Дайте президентові можливість самому заявити про помилку з метеоритом, інакше інформація про ваші хабарі теж стане надбанням широкого загалу. Сенатор Секстон зиркнув на стос фінансових доказів, швидко всівся в лімузин і поїхав геть. Відтоді ніхто про нього нічого не чув.

Зараз, коли вони зупинилися перед службовим входом до прес-центру, Габріель почула за дверима шум натовпу. Вже вдруге за останню добу увесь світ зібрався для того, щоб послухати термінове звернення президента.

— Що ви збираєтеся їм сказати? — спитала Габріель.

Герні зітхнув, і вираз його обличчя був напрочуд спокійний.

— За багато років мені вдалося добре засвоїти одну річ... — Він поклав руку їй на плече і посміхнувся. — У світі просто не існує замінника правди.

Коли президент упевненим кроком ішов до трибуни, Габріель несподівано охопило відчуття гордості і пошани. Зак Герні йшов до прес-центру, щоб розповісти про найбільшу помилку свого життя, і, хоч як це не дивно, ніколи раніше не виглядав він так по-президентськи.

133

Коли Рейчел прокинулася, у кімнаті було темно.

На годиннику світилося 22:14. Вона озирнулася — це було не її ліжко. Кілька секунд вона пролежала нерухомо, намагаючись збагнути, де вона. І поволі, потроху все почало пригадуватися... мегаплюм... ранок біля Меморіалу Вашингтона... президентське запрошення перечекати шторм у Білому домі...