Точка Обману - Браун Дэн - Страница 69

Це не військовий літак, це космічний корабель інопланетян!

Директор НАСА з подивом відзначив, що цей нехитрий трюк і досі спрацьовував безвідмовно. Щоразу, коли преса повідомляла про підвищену активність НЛО, Екстрому ставало смішно. Найпевніше, цивільні помічали в небі один із п’ятдесяти семи швидкісних безпілотних літаків, що належали військово-космічній розвідці. Відомі під назвою «Глобал Хоук», ці довгасті літальні апарати з дистанційним керуванням дійсно мали позаземний вигляд.

Екстрома чомусь зворушував той факт, що численні туристи і досі здійснювали паломництво до пустелі в Нью-Мексико, щоб вдивлятися там у нічне небо крізь об’єктиви відеокамер. Час від часу декому з них таланило відзняти «стовідсотковий доказ» існування НЛО: яскраві вогні, що проносилися небом зі швидкістю, більшою, аніж та, на яку здатен будь-який літальний апарат, збудований руками людини. Звісно, ці люди ніяк не могли збагнути, що існував приблизно дванадцятирічний розрив між тим, про що знала широка громадськість, і тим, що потайки створювалося державними відомствами. Ці мисливці за НЛО просто бачили краєм ока наступне покоління американських літаків, створюваних подалі від людських очей у районі 51. Багато з цих новітніх конструкцій були втіленням задумів інженерів НАСА. Ясна річ, керівники розвідувальних відомств ніколи не розохочували цих шукачів пригод: краще нехай увесь світ читає про ще одне НЛО, аніж дізнається про справжні можливості американських військових літаків.

«Але зараз усе змінилося, — подумав Екстром. — За кілька годин міф про позаземне життя стане підтвердженою реальністю».

— Пане директор! — До Екстрома поквапився інженер. — Пункт зв’язку прийняв терміновий кодований дзвінок.

Керівник НАСА зітхнув і обернувся. Що це, в біса, може бути? І він вирушив до пункту зв’язку.

Інженер підстрибом поспішав поруч.

— Хлопці, що сидять за радаром, цікавляться, сер...

— Чим? — механічно спитав Екстром, бо його думки і досі витали десь далеко.

— Про величезну субмарину, що перебувала на чергуванні неподалік узбережжя. Ми здивовані, що ви нам про неї нічого не сказали.

Екстром здивовано витріщився на інженера.

— Прошу?

— Та я про субмарину, сер. Ви принаймні могли б попередити про неї хлопців за радаром. Звісно, додаткова безпека з боку моря — річ цілком зрозуміла і потрібна, але цей підводний човен заскочив нашу радарну групу зненацька.

Екстром зупинився як укопаний.

— Яка ще субмарина?

Інженер теж закляк на місці — він явно не очікував такої реакції шефа.

— А хіба вона не бере участі у нашій операції?

— Ні! А де вона, чорт забирай?

Інженер перелякано ковтнув слину.

— За три милі звідси. Ми помітили її на радарі зовсім випадково. Вона спливла на якихось пару хвилин. І на екрані з’явилася доволі велика точка. Напевне, човен великий і Має широкий корпус. Ми подумали, що ви домовилися з ВМС, аби вони наглядали за цією операцією без нашого відома.

Екстром отетеріло витріщився на чоловіка.

— У мене навіть на думці цього не було!

Голос інженера затремтів.

— Тоді я мушу повідомити вам, сер, що цей підводний човен щойно зустрівся поблизу берега з літальним апаратом. Схоже, він забирав з борту якихось людей. Ми навіть здивувалися — хто насмілився на такий ризик при такому вітрі?!

Екстром відчув, як заціпеніли його м’язи. Що, в біса, робить субмарина біля острова Елсмір без мого відома?!

— А ви помітили, у якому напрямку рушив цей літальний апарат після зустрічі з судном?

— Так, помітив. Назад, на авіабазу в Туле. Наскільки я розумію, щоб встигнути відправити тих людей на материк транспортним літаком.

Решту шляху до центру зв’язку Екстром мовчав. Коли він увійшов до тісного приміщення, то почув на лінії знайомий хрипкий голос.

— Маємо проблему, — сказала Тенч, прокашлявшись. — І ця проблема — Рейчел Секстон.

76

Сенатор Секстон не знав, скільки він отак стояв, вдивляючись у порожнечу, як раптом почув гупання. Коли він збагнув, що то гупає не у нього в голові від випитого коньяку, а хтось стукає у двері його квартири, він сховав пляшку «Курвуазьє» і вийшов у фойє.

— Хто там? — гукнув сенатор, явно не налаштований приймати гостей.

То був охоронець, який повідомив Секстонові, хто саме до нього завітав о такій пізній годині. Секстон миттю протверезів. Ти диви, як швидко зорієнтувався. Сенатор сподівався, що ця розмова відбудеться не раніше завтрашнього ранку.

Глибоко вдихнувши і пригладивши рукою волосся, Секстон відчинив двері. Обличчя, яке він перед собою побачив, було аж надто добре знайомим: жорсткий вираз і майже повна відсутність зморшок попри сімдесят з гаком років. Секстон зустрічався з ним не давніше, як сьогодні, — у білому «Форд Віндстар» у підземному гаражі готелю. «Невже це було сьогодні вранці? — здивувався Секстон. — Господи, як усе відтоді змінилося!»

— Можна? — спитав чоловік.

Секстон відійшов убік, впускаючи до себе в квартиру голову фонду «Космічний кордон».

— Зустріч минула добре? — спитав чоловік, коли Секстон зачинив за ним двері.

«Господи, про що він питає? — здивувався Секстон. — Таке враження, що він живе в коконі».

— Усе пішло коту під хвіст після того, як виступив президент.

Старий незадоволено кивнув.

— Так. Неймовірна перемога. Це завдасть дуже сильного удару по нашій справі.

Завдасть сильного удару? Ти диви, який оптиміст! Після сьогоднішнього тріумфу НАСА цей тип буде давно в могилі і кістки його зотліють, перш ніж його фонд дочекається приватизації космосу.

— Уже багато років я відчував, що такі докази неминуче з’являться, — сказав гість. — Я не знав, як і коли, але не сумнівався, що ми неодмінно про це дізнаємося.

Секстон ошелешено поглянув на старого.

— Ви не здивовані?

— Математика космосу просто вимагає існування в ньому інших форм життя, — відповів чоловік, ідучи в глиб апартаментів Секстона. — Тому я не здивувався. В інтелектуальному плані я відчуваю піднесення й захват. У духовному — побожне благоговіння. Але в політичному плані я глибоко збентежений. Важко навіть уявити гірший момент для оприлюднення цієї новини.

«Цікаво, чому він прийшов?» — подумав Секстон. Вочевидь не для того, щоб підбадьорити.

— Наскільки вам відомо, — продовжив гість, — члени нашого фонду витратили мільйони доларів, щоб відкрити кордони космосу для приватних компаній. Останнім часом значна частка цих грошей пішла на вашу рекламу.

Раптом Секстон наїжачився.

— Як я міг передбачити, а тим більше запобігти сьогоднішньому фіаско?! Білий дім навмисне підштовхував мене до критичних нападок на космічну агенцію!

— Так, президент добре зіграв свою гру. Однак, можливо, не все ще втрачено. — В очах старого з’явився химерний проблиск надії.

«Та він просто старий маразматик», — вирішив Секстон. Усе вже втрачено — це ясно як Божий день. Саме цієї миті всі теле- і радіокомпанії аж розпинаються про нищівну поразку виборчої кампанії Секстона.

Старий пройшов до «лігва», сів на диван і зупинив втомлений погляд на сенаторові.

— Пригадуєте, — почав він, — які проблеми були на початку в НАСА з поганою роботою апаратури на борту супутника, що сканує щільність земної поверхні?

«До чого все це? — роздратовано подумав Секстон. — Яке це зараз має значення? Супутник уже знайшов той чортів метеорит зі скам'янілостями!»

— Якщо ви пам’ятаєте, — продовжив гість, — ця апаратура спочатку функціонувала незадовільно. І ви з цього приводу наробили багато шуму в пресі.

— Аякже! — сказав Секстон, сідаючи напроти співрозмовника. — Це було чергове фіаско космічної агенції!

Старий кивнув.

— Згоден. Але невдовзі після цього НАСА організувала прес-конференцію й оголосила, що усунула проблему, мовляв, залатала дірку в програмному забезпеченні.

Взагалі-то Секстон не бачив цієї прес-конференції, але чув, що вона була короткою, нудною і навіть не вартою того, щоб потрапити до випуску новин: керівник орбітального супутника-сканера марудно розводився про те, як НАСА подолала маленький глюк у програмі супутника, розрахованій на фіксацію аномалій земної поверхні, і добилася того, щоб апаратура працювала безвідмовно.