Точка Обману - Браун Дэн - Страница 70

— Я прискіпливо стежив за супутником відтоді, як він дав збій, — продовжив голова фонду. З цими словами він дістав зі своєї валізи відеокасету, підійшов до телевізора Секстона і вставив її у відеомагнітофон. — Вам слід на це подивитися. Можливо, це буде для вас цікаво.

Запис почався. На ньому з’явився прес-центр НАСА в штаб-квартирі у Вашингтоні. На сцену вийшов добре вдягнений чоловік, привітався з аудиторією і став за трибуну, на якій був напис:

КРІС ГАРПЕР, керівник відділу

Полярний орбітальний супутник-сканер щільності (PODS)

Кріс Гарпер був високий, елегантний і промовляв зі спокійною гідністю європейського американця, котрий і досі з гордістю тримається своїх коренів. Його вимова була відшліфованою вимовою ерудита. Він упевнено виголошував перед аудиторією представників мас-медіа погану новину про супутник-сканер.

— Хоча цей супутник перебуває на орбіті й функціонує задовільно, у нас виникла невеличка проблема з бортовими комп’ютерами. Незначна похибка у програмі, за яку я беру на себе всю відповідальність. Якщо говорити конкретніше, то КІХ-фільтр має хибний просторовий індекс і тому програма фіксації аномалій працює незадовільно. Зараз ми працюємо над усуненням цієї проблеми.

Натовп важко зітхнув, призвичаєний до постійних невдач, що останнім часом переслідували НАСА.

— А як це дасться взнаки на теперішній ефективності супутника? — спитав хтось Кріса Гарпера.

Гарпер прийняв це запитання як справжній фахівець. Упевнено і спокійно, наче нічого екстраординарного не сталося.

— Уявіть собі очі, що бездоганно функціонують, але позбавлені мозку, який працює. Загалом зараз супутник має нормальний зір, але не має уявлення, на що спрямований його погляд. Метою завдання супутника-сканера є виявлення кишень талої води в шапці полярного льоду, але без комп’ютера, що має аналізувати дані зі сканера, він не в змозі зафіксувати ділянки, які нас цікавлять. Ми виправимо ситуацію під час наступного польоту корабля багаторазового використання і полагодимо бортовий комп’ютер.

Кімнатою прокотився стогін невдоволення.

Старий поглянув на Секстона.

— Гарно він подає погану новину, еге ж?

— Цей чоловік з НАСА, — прогарчав Секстон. — А там навчилися локшину на вуха вішати. Вони останнім часом тільки цим і займаються.

Зображення на відеоплівці на мить зникло, а потім з’явилося знову — то була ще одна прес-конференція НАСА.

— Другу прес-конференцію, — пояснив Секстонові старий, — було проведено лише кілька тижнів тому. Пізно вночі. Мало хто її бачив. Цього разу пан Гарпер подавав добру новину.

Відеосюжет розпочався. Проте тепер доктор Гарпер був збентежений та знервований.

— Я радий вам повідомити, — сказав він, хоча вигляд у нього був зовсім не радісний, — що НАСА знайшла тимчасове рішення проблеми програмного забезпечення полярного орбітального супутника-сканера щільності.

І він плутано пояснив, у чому полягало це тимчасове рішення: дані зі сканера переправлялися на наземний комп’ютер, а не оброблялися бортовим. Усі у прес-центрі були приголомшені такою винахідливістю фахівців НАСА. Виявилося, що проблему можна було розв’язати легко й красиво. Коли Гарпер закінчив, присутні довго й захоплено аплодували йому.

— Отже, нам невдовзі слід очікувати на цікаву інформацію? — спитав хтось із репортерів.

Гарпер кивнув, рясно спітнівши:

— За два тижні.

Знову аплодисменти. У кімнаті виріс ліс рук бажаючих поставити запитання.

— На жаль, на сьогодні у мене все, — підсумував Гарпер, із хворобливим виглядом збираючи папери. — Супутник знову в порядку і працює нормально. Невдовзі ми отримаємо від нього інформацію. — Із цими словами Гарпер буквально втік.

Секстон спохмурнів. «Дивно все це», — подумав він. Чому Кріс Гарпер так упевнено і спокійно сповіщав погану новину і чому він був такий невпевнений і знервований, коли сповіщав новину добру? Мало ж бути навпаки. Сенатор не бачив цієї прес-конференції в прямому ефірі, хоча пізніше прочитав про тимчасове розв’язання проблеми з програмою. Тоді ця «латка» здалася невеличким позитивом на фоні суцільного негативу. Широкий загал не змінив свого скепсису: супутник-сканер був всього-на-всього ще одним невдалим проектом НАСА, який так-сяк полагодили.

Старий вимкнув телевізор.

— НАСА заявила, що тієї ночі доктор Гарпер почувався зле. — Він на мить замовк. — Чомусь я думаю, що Гарпер брехав аудиторії.

— Брехав? — Секстон витріщився на співрозмовника.

Його думки розбігалися, і він ніяк не міг придумати більш-менш логічного пояснення, навіщо Гарперу було брехати щодо програмного забезпечення. Однак Секстонові досить часто доводилося в житті брехати, тому він легко вирізняв незграбного і невмілого брехуна, коли бачив такого перед собою. І він мусив визнати, що доктор Гарпер дійсно мав доволі підозрілий вигляд.

— Мабуть, ви ще не здогадалися? — спитав старий. — Ця маленька заява Кріса Гарпера, яку ви щойно чули, є найважливішою прес-конференцією в історії НАСА. — Він зробив паузу. — Саме цей украй вчасний ремонт, про який розповів Гарпер, і дав можливість супутнику знайти метеорит.

На обличчі Секстона з’явився здивований вираз.

— То ви вважаєте, що він збрехав про відновлення роботи супутника? Але якщо він і справді збрехав, що програмне забезпечення знову працює, як, у біса, цей супутник зміг знайти метеорит?

Старий посміхнувся.

— Ото ж бо.

77

Парк «трофейних» літаків, що належав військовому відомству США, складався з понад десятка приватних реактивних машин, конфіскованих у заарештованих наркобаронів, включно з трьома модифікованими «Гольфстрім-4», використовуваними для перевезення великого начальства. Півгодини тому один з цих літаків піднявся зі злітної смуги авіабази Туле, продерся крізь смугу урагану і зараз, у темряві канадської ночі, летів на південь, до Вашингтона. Рейчел Секстон, Майкл Толланд і Коркі Марлінсон зручно вмостилися в його комфортабельному восьмимісному салоні. У блакитних комбінезонах і беретах, у які їх нарядили на підводному човні, вони нагадували пошарпану спортивну команду.

Не звертаючи уваги на ревіння двигунів, Коркі Марлінсон міцно заснув у хвості салону. Толланд сидів попереду і дивився вниз, на невидиме в темряві море. Він мав дуже змучений вигляд. Рейчел улаштувалася поряд, розуміючи, що не зможе заснути, навіть якщо їй дадуть снодійне. Мозок її невпинно перебирав усі таємниці та інтриги, що оточували метеорит, і прокручував недавню розмову з Пікерінгом. Перш ніж покласти слухавку, директор повідомив дві новини, які ще більше посилили тривогу.

По-перше, Марджорі Тенч стверджувала, що виступ Рейчел перед співробітниками апарату президента записаний на плівку. Більше того, вона погрожувала використати цей запис, якщо Рейчел здумає публічно критикувати відкриття НАСА. Це було тим неприємніше, що Рейчел у розмові із Заком Герні наполягала на виступі виключно перед його співробітниками, отже, президент, судячи з усього, визнав за можливе проігнорувати цю умову.

Друга неприємна новина стосувалася сьогоднішніх дебатів на Сі-ен-ен, у яких брав участь її батько. Марджорі Тенч, поза сумнівом, зробила дуже спритний хід, змусивши сенатора відкрито висловитися проти космічної агенції. Більше того, радниця підступно спровокувала його заяву щодо малої ймовірності виявлення позаземного життя.

З’їсти власний капелюх? Здається, дещо подібне, за словами Пікерінга, батько обіцяв зробити, якщо НАСА виявить позаземне життя. Цікаво, як Тенч вдалося підвести його до такого явного і небезпечного промаху? Білий дім, поза сумнівом, дуже ретельно готував ситуацію, старанно вибудовуючи в ряд фішки доміно, щоб провал Секстона здавався ще очевиднішим. Президент і його головний радник діяли як бойовий політичний тандем, готуючи знищення опонента. Тимчасом як Герні зберігав гідність, стоячи за межами рингу, Тенч кружляла над жертвою, заганяючи сенатора у зручний для президентського удару кут.