Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Зло не має влади - Дяченко Марина и Сергей - Страница 54
Голова в мене ще трохи паморочилася. Пересохлий рот горів, сльозилися очі. Сарана наступала, не зменшуючи швидкості, й близько, дуже близько були тепер їхні луки та арбалети. Добре, що хмари розійшлись, і за спиною в мене висіло невисоке сонце. Я сподівалася, що його промені — просто назустріч стрілкам — перетворять мене на складну для влучання мішень…
Залп! Лучники Сарани одночасно випустили — навісом — цілу хмару стріл. У вухах засвистіло; я злетіла вище й побачила, як важкі стріли з чорним оперенням б’ють у плечі, в груди, в обличчя воїнів некроманта. Як вони на мить заточуються — але втримуються — і далі стоять, обтикані довгими дерев’яними голками, цілком до цього байдужі.
Я шукала поглядом некроманта. Мені ставало дедалі незатишніше в цьому небі, над головами кочівників і мерців, я боялася опуститися нижче — а з великої висоти нічого не могла розгледіти…
Новий залп! Огидний виск летючих стріл. Якийсь кістяк в іржавій кольчузі впав, збитий з ніг, але відразу підвівся й знову завмер на своєму місці. Стріла стирчала в нього з кощавого плеча, здаля здавалося, що кістяк затис під пахвою градусник.
Сарана не стишувала ходи. Хтось у лаві кочівників вигукнув бойовий поклик — і вершники підхопили його. У єдиному пориві роззявилися чорні круглі роти:
— Е-а-а-а!
Військо мертвих не здригнулося. Але є ж закони фізики, розгублено подумала я, Сарана на бігу важчає, вона зімне мерців просто за інерцією…
Цієї миті некромант пронизливо завив, і його виття перекрило навіть ревіння Сарани. Військо мертвих зробило крок уперед — начебто мерцям у спини вдарив порив вітру.
Мамочко, рятуйте… Втікати… Втікати! Мерщій… Звідси…
Жах був як голка в потилицю. Обливаючись потом, трясучись і схлипуючи, я кинулася геть від бойовиська — і тільки за кілька хвилин маг дороги в мені зміг узяти гору над переляканим до мокрих штанців дівчиськом. На той час мене віднесло далеко Сарані в тил.
Максиміліан завив знову. Я вчепилась у свій посох, заслоняючись від нього, огортаючи себе захисним коконом: це магія. Чужа ворожа магія, вона пробирає до кісток, але я зумію встояти. Я ж бо маг дороги!
Сірий вітер жаху дув у спини мерців. Погойдуючись, як пластмасові іграшки, вони посувалися крок за кроком, і попереду крокував принц-деспот. Сарана ще й досі наступала — на мить мене здивувала нелюдська хоробрість кочівників.
Вони були не зовсім людьми. Але все-таки живими.
Рух сповільнився. Змішалися ряди. Сарана зупинилась біля перешкоди — вперше за багатоденний похід. Два війська нарешті зійшлися; мертві чудовиська з тьмяними очима, здохлі павуки й викликані з могил люди опустили на кочівників дрюки, сокири, мечі й гостре каміння.
Максиміліан завивав, невидима хвиля страху вихлюпувалася з його легень, а над головами Сарани розповзалася начебто величезна прозора амеба: саме повітря тремтіло від жаху. Я виставила посох перед собою, намагаючись захиститися; здавалось, що я тримаю розкриту парасольку назустріч потокові з пожежного брандспойта.
То он що мав на увазі некромант, коли говорив про «позамежний жах»! Військо мертвих створінь, страшне саме по собі, слугувало за дзеркало-підсилювач для того потоку жаху, який насилав Максиміліан. Це була справжня психічна атака, і я не знаю, хто, крім магів, міг би встояти.
Ряди Сарани змішалися: хтось намагався втікати. Хтось істерично бився, перекидаючи солдатів некроманта, рубаючи їм голови — але мерці однаково підводились, як у фільмах жахів, і йшли вперед. Принц-деспот крутився, мов смерч, від його меча вороги розлітались, мов кеглі, валилися один на одного, не перестаючи запекло волати:
— Е-а-а-а!
А задні ряди війська Сарани тим часом натискали. Вражені страхом, поранені, збентежені кочівники намагалися відступити — й падали під ноги своїм же товаришам, які неухильно йшли вперед. Зчинився хаос.
І тоді над схилом повільно, важко підвівся дракон із вершником на спині. Тінь дракона повзла по землі, накриваючи живих і мертвих, кожен змах крил закручував маленькі смерчі. Максиміліан склав руки рупором — я бачила — і видав звук, схожий на скреготіння тисячі залізних нігтів по склу. Посох у моїх руках завібрував.
— Не страшно, — прохрипіла я.
У казані, що кипів на схилі серед каміння, не можна вже було розгледіти ні принца-деспота, ні Лісового Воїна. Дракон важко ширяв, його крила затяглися зеленавим вогнем, а важка голова все одно хилилася до землі.
Відчуваючи, як лють розгорається в грудях, я зібрала її докупи й перелила в посох через ліву руку. Дракон з вершником наближався. Я бачила Максиміліанову постать ніби в отворі прицілу. Ближче… Ще ближче…
Вогонь, який пульсував у моїй руці, в грудях, у ратищі посоха, раптом охолов. Перетворився на крижану скловату. Новий жах був не насланий, не магічний; це був мій власний жах. І нічого не можна було з цим вдіяти.
Некромант страшно змінився — й змінювався щосекунди. Шкіра обліпила череп і зробилася майже прозорою. Роззявлений рот чорнів нерівною дірою. Руки жили окремо від тіла: пальці з багатьох-багатьох суглобчиків, пальці нелюдської довжини з гулястими наростами й чорними нігтями, вони посмикувались і шкребли повітря, шкіра на звороті долонь потріскалася й сочилася сукровицею. Він летів просто на мене — я чудово бачила його, ніби в бінокль, ніби в оптичний приціл рушниці, якої в мене зроду не було — а як би придалася зараз добра рушниця…
Дракон і вершник промчали за кілька метрів піді мною. Повітряний вихор закрутив мене, пожбурив угору й відразу ж униз — я ледь вирівняла політ. На схилі тривав бій, точніше, дивовижна тиснява: Сарана, охоплена жахом, у сум’ятті намагалася кинутись навтьоки, а назустріч їй перла нова Сарана, свіжа, одержима єдиною пристрастю: наступати на ворога, м’яти його, топтати, чавити. Вперше, можливо, за всю історію військо Сарана знищувало саме себе. Із цієї моторошної каші підіймалися нові мертві — кочівники, що перейшли під командування Максиміліана.
Ось і кінець, подумала я. Кінець Сарані й заразом кінець Королівству. А некромантові, може, тільки початок? Народження? Його міць зростає щосекунди. Чим більше мерців під командуванням — то дужчий він сам, і шанси мої тануть.
Дракон описав коло й повернув до замку. Ті з мерців, що могли пересуватися, потроху відступали вниз, на вихідні позиції, до печери. На трьох лапах повз величезний здохлий павук. Гублячи жмути шерсті, пленталися гірські чудовиська. Принц-деспот, трохи пом’ятий, але в цілому непогано збережений, вигукував якісь команди. Я шукала поглядом Лісового Воїна — й не могла знайти, та й надто вже страшно було дивитися на військо Максиміліана, вціліле в першій битві…
Сходило сонце чи сідало? Скільки часу минуло, ранок це чи вечір? Я раптом відчула, що зараз упаду. Дотягти б до безпечного місця, подалі від мерців і від Сарани…
Дракон знижувався біля самих воріт замку. Здаля він раптом нагадав мені ганчір’яну іграшку, що її шила, тримаючи на колінах, нещаслива Една. Величезна пом’ята іграшка з рогатою головою-черепом, чорна постать на гострому хребті…
Я зрозуміла, що наздоганяю їх. Переслідую і не думаю відставати. Вітер бив мені в обличчя, очі сльозилися, щоки пашіли; я витяглася, взяла посох напереваги. Навкруги хмарами висіла курява, усе було, мов у тумані.
Де Гарольд?
Чекає він на мене біля замку некроманта — чи повернувся до своїх?
Дракон пішов на зниження. Чорний плащ розвівався за спиною Максиміліана. Він мав дурість повернутися до мене спиною…
Убивати ззаду — звичка некроманта. Але що ж мені робити?! Зараз — або ніколи!
Волі в мене вистачило. Але руки здригнулися.
Ударом блискавки некроманта скинуло зі спини дракона. Лапи чудовиська вже торкнулися землі; той, хто раніше був Максиміліаном, перекинувся через голову з висоти метрів чотирьох — і відразу ж став на ноги. Я прицілилася ще раз, але вдарити не встигла: некромант поворухнув своїми моторошними пальцями, й посох вирвався в мене з рук, вислизнув, ніби натертий олією.
- Предыдущая
- 54/66
- Следующая
