Кров і пісок - Ібаньєс Бласко - Страница 68

Дон Хосе хотів знати, що ж скоїлося з його матадором. Він став боягузом? Ні, це неможливо. Повірений скоріше дозволить себе вбити, аніж погодиться, що його герой втратив мужність. Гальярдо просто стомився, мабуть, досі як слід не одужав після поранення. «А тому, — радив дон Хосе у кожному своєму листі, — краще тобі якийсь час зовсім не виступати. Відпочинеш і повернешся на арену таким, яким тебе звикли бачити…» Він обіцяє все влаштувати. Лікарі видадуть довідку, що Гальярдо тимчасово неспроможний битися з биками, а повірений візьме на себе переговори з цирковими імпресаріо та скасування вже укладених контрактів. У кожному такому випадку він посилатиме якогось матадора-початківця, який замінить Гальярдо за скромну винагороду. Цирки тільки вигадають на цьому.

Кармен була наполегливіша в своїх домаганнях і не вдавалась до риторичних вивертів, як повірений. Хуан мусить негайно покинути арену, «одрізати колету», як кажуть його товариші по ремеслу, і спокійно зажити в Рінконаді або в їхньому севільському домі зі своїми рідними, бо тільки вони люблять його по-справжньому. Вона не знає спокою: боїться тепер навіть дужче, ніж у перші роки заміжжя, а вже й тоді кожна корида вкорочувала їй віку — так мучили її тривога й неспокій. Серце підказує їй, — а жіноче серце помиляється рідко, — що має статися страшне лихо. Вона не може заснути, кожна ніч видається їй нескінченною, сповненою кривавих видінь.

Далі дружина Гальярдо гнівно обурювалася поведінкою публіки. Юрба невдячних, вони вже не пам’ятають, з яким блиском виступав матадор, коли був здоровий. Нікчемні людці, вони хочуть, щоб він загинув заради їхньої розваги, наче в нього нема ні дружини, ні матері. «Хуане, і твоя мати, і я благаємо тебе: кидай своє ремесла. Навіщо тобі битися з биками? На життя нам вистачить, а мені боляче, що тебе ображають усякі покидьки, не варті твого мізинця… А якщо знову з тобою скоїться лихо? Ісусе! Я, мабуть, збожеволію тоді».

Прочитавши ці листи, Гальярдо стурбувався. Покинути арену!.. Яке безумство! Жіноча маячня! Таке легко сказати під напливом любові, але здійснити це неможливо. «Одрізати колету» в тридцять років! Як зловтішатимуться вороги! Він просто не має права зійти з арени, поки в нього цілі руки й ноги, поїш він може вбивати биків. Таке безглуздя ніколи навіть не спадало йому на думку. Гроші — це ще не все. А слава? А професійна честь? Що скажуть про нього тисячі й тисячі його палких шанувальників? Що відповідатимуть вони ворогам, коли ті кинуть їм в обличчя, що Гальярдо зійшов з арени від страху?..

Окрім того, матадор не був певний, що його грошові справи дозволяють йому зважитись на такий крок. Його багатство було оманливе, а суспільне становище нетривке. Усе, чим він володів, було здебільшого придбане в перші роки по одруженні, коли йому подобалося відкладати гроші, а потім дивувати Кармен та матір, повідомляючи про нові покупки. Згодом він теж заробляв багато може, навіть ще більше, але гроші розтікалися на незліченні потреби його нового життя. Він часто грав у карти, жив, як багатий гульвіса. Кілька ділянок землі, приєднаних до широких ланів Рінконади, були куплені за гроші, позичені в дона Хосе та інших друзів. Щоб сплатити картярські борги, він не раз брав позички в провінційних любителів. Гальярдо був багатий, але якби він покинув арену і втратив величезні заробітки від корид (двісті-триста тисяч песет щорічно), йому довелося б після сплати боргів оселитись у маєтку й жити на прибутки з господарства Рінконади, заощаджуючи на всьому й самому наглядаючи за роботами, бо досі ферма, полишена на чужі руки, не давала майже нічого.

Гордовитого і хвалькуватого Гальярдо, звиклого до слави та великих грошей, жахало таке життя скромного землевласника, приреченого на ощадливість і вічну боротьбу з нестатками. У міру просування Гальярдо вище й вище до слави, його багатство роздималося, мов гумова куля, але його потреби зростали ще швидше. Колись він вважав би себе казково багатим, маючи лише крихітну частку того, чим володіє нині… А тепер він стане мало не бідняком, якщо покине арену. Доведеться відмовитись від гаванських сигар, — а він же звик роздавати їх направо й наліво, — від дорогих андалузьких вин; доведеться стримувати свою великопанську щедрість і ніколи більше не кричати по кав’ярнях і тавернах: «За все заплачено!» — у щедрому пориві людини, яка щодня дивиться смерті в очі і для якої життя — безумне марнотратство; доведеться розлучитися з цілим гуртом дармоїдів-підлабузників, що роїлися навколо нього, розважаючи його своїм сльозливим канюченням; а коли закохається в нього якась бідна вродлива дівчина (якщо така знайдеться, після того як він перестане бути тореро), він уже не матиме змоги недбало почепити їй у вуха золоті сережки з перлами і милуватись її зблідлим від хвилювання обличчям, не зможе задля розваги облити вином дорогу китайську хустку, щоб потім купити ще кращу.

Так він досі жив і так мусить жити й далі. Адже він тореро на старий взірець, такий, яким люди й уявляють собі справжнього матадора: щедрий, відчайдушно сміливий, звиклий до безумного марнотратства, готовий подати князівську милостиню першому-ліпшому бідоласі, якому пощастить зворушити його грубу, але чуйну душу.

Гальярдо кепкував з багатьох товаришів по професії, тореро нової генерації, грубих ремісників тавромахії, що їздили від арени до арени, наче комівояжери, акуратні та дріб’язкові у своїх витратах. Декотрі з них, віком ще майже діти, возили з собою зошит прибутків і видатків і занотовували туди геть усе, навіть п’ять септимо, витрачених на станції на склянку води. Зналися воші лише з людьми багатими, — щоб приймати від них подарунки, — а самі ніколи нікого не пригощали. Були серед них і такі, які з настанням сезону роз’їздів заварювали вдома цілі казани кави, наливали її в пляшки і возили з собою, час від часу розігріваючи, щоб уникнути зайвих витрат у готелі. Не одна квадрилья жила впроголодь, і тореро відверто нарікали на скупість своїх маестро.

Гальярдо ніколи не каявся, що живе таким бурхливим життям. А тепер його умовляють відмовитися від нього…

Думав матадор і про потреби власного дому. Його рідні давно звикли до легкого, безтурботного життя, ніхто з них не рахував грошей і не думав, звідки їх узяти, вони текли невпинно, як вода з джерела. Крім матері та дружини, на шиї в нього сиділа ще одна родина: сестра, її базіка-чоловік, який ніде не працював, — ніби родинний зв’язок зі знаменитістю давав йому право бити байдики, — та цілий виводок племінників, що росли і з кожним роком вимагали все більших витрат. І він має закликати до ощадливості та поміркованості всіх цих людей, що звикли весело й безтурботно жити його коштом!.. І всі вони, навіть бідолаха Гарабато, змушені будуть переселитися на ферму, працювати під палючим сонцем і перетворитися на грубих селюків! А бідолашна мати в останні дні життя буде позбавлена святої втіхи виручати зі скрути вбогих сусідок і ніяковіти, мов соромлива дівчинка, коли син прикидається розгніваним, побачивши, що від сотні дуро, які він дав їй тільки два тижні тому, вже не лишилось нічого!.. А Кармен, жінка ощадлива, звичайно, зробить усе, щоб обмежити витрати, і насамперед принесе в жертву себе, відмовившись від багатьох маленьких радощів, які так прикрашають життя.

А будь воно прокляте!.. Приректи свою родину на бідність, на сумне животіння! Гальярдо соромно було навіть думати про таке. Це справжній злочин — позбавити рідних добробуту, до якого він сам їх привчив. І що треба, аби нічого цього не сталося?.. Підступати до биків ближче — тільки й того!.. І він підступатиме до них ближче!

Старанно виводячи літери, Гальярдо відповів повіреному та Кармен двома коротенькими листами, в яких висловив свою непохитну волю. Покинути арену? Нізащо!

Він заприсягнувся донові Хосе, що стане колишнім Гальярдо. Робитиме достоту так, як радить йому повірений. «Р-раз! Удар шпагою — і бик готовий». Він знову відчув себе сміливим та дужим і вірив, що зуміє упорати будь-якого бика, хоч би яким той був здоровенним.