Оповідання та повісті, окрушини - Вільде Ірина - Страница 94

94

А Ти пригадуєш, тату, як після війни, знищені дощенту, ми вибиралися з Лукавиці до Веренчанки, власне кажучи, з одного кінця Північної Буковини в другий.

Хто яке тягло мав у селі, то заїхав під нашу хату перевозити свого вчителя. Про будь-яку заплату грішми й мови не могло бути. Було досить образ і без того для тих, хто порожняком мусив повертатись назад до хати:

— То Петро (Іван чи Степан) вартує у вас, пане вчителю, того, щоб вас перевозив, а я вже ні?

Пам'ятаю, як один Твій приятель, що з якихось причин спізнився на клаку[27], віз на своїй фірі… кілька дощок, але — «віз».

З життя у Веренчанці ніколи не забуду такого одного, може, навіть переломного в нашій сім'ї моменту: сигуранца терпіла, доки терпіла Твої антидержавні сатиричні вірші в «Каменярах» (пізніше зацитую Тобі один з них з пам'яті), а в кінці поставила за посередництвом посла до парламенту Тобі ультиматум: або заперестанеш писати антидержавні вірші і дістанеш місце директора школи в Чернівцях, або звільнять з роботи і т. д., тобто арешт, а жінку вчительку перенесуть там, де дідько «добраніч» каже… Вибирай, людино, мужу й батьку! Ти якийсь час помовчав, а потім сказав не до посла, а до мами:

— Ми, жінко, вже все втратили, але ще як і честь втратимо, то зовсім жебраками станемо…

Боротись і вірити — завжди було Твоїм девізом у житті і творчості.

Не співай ти нам, співаче, про ті злидні, що їх маєм, бо ті злидні, мій козаче, ми й без тебе добре знаєм,—

писав Ти майже шістдесят років тому, коли на буковинско-галицькому полі була переважно мода на песимістичну поезію.

Твоя сатира на псевдодіячів подекуди не втрачає актуальності і на сьогоднішній день. Хіба сьогодні, в шістдесят шостім році нашого віку, вже перевелись людці, які думають категоріями Твого героя:

— Борітеся, братчики кохані, буду я завжди духом з вами, як виборете кращу долю, тоді я перший між рядами…

Ні, тату, ні, Ти не чекав, що хтось за Тебе виборе кращу долю Твоєму народові, а сам встрявав у боротьбу, як вмів, як міг і як на той час здавалося Тобі правильним.

А основне, батьку, так мені здається, що це основне в кожній людині, що Ти з усіх життєвих перипетій виходив людиною. «Характером», як сказала б Ольга Кобилянська.

У повісті, над якою тепер працюю, є така фраза: «В їх домі висіли по стінах незримі таблички з написами: «В нас не брешуть», так як по деяких установах висять перестороги: «В нас не курять».

Це плагіат, а знаєш, звідкіль я його, як кажуть у нас на Буковині, фарнула? З нашого дому. Брехня в нашій сім'ї зачислялася до тої самої категорії, що й зрада, ба навіть і злодійство.

А ти й не спитав ще, тату, чого це я сьогодні з самого ранку навістила Тебе?

Таж сьогодні сповнилося Тобі вісімдесят п'ять. Тому дозволь — та що Ти, тату? — по-перше, я б не могла забути про день Твого народження, а по-друге, коли б навіть так закрутили мною поточні справи, що моя пам'ять спізнилася б, то ось календар на моїм письмовім столі нагадав би мені про Твій день.

А Ти знаєш, що п'ять років тому друкувались уже запрошення на Твій ювілей, але їх так і не роздали? Пробач, це не докір, це — біль. Кажуть, що батьки тільки раз у житті роблять дітям прикрість, коли вмирають, але й тієї не зробили б, коли б це було в їх силі.

Цілую сліди, куди ступали мамині й Твої ноги.

Твоя дочка.

1966

ПРИМІТКИ

ОПОВІДАННЯ ТА ПОВІСТІ

Тексти оповідань та повістей подаються за виданням: Вільде І. Твори: В 5 т. — К., 1968. — Т. 5. Винятки обумовлено у примітках до окремих творів.

Даємо тут джерела першопублікацій та пояснення окремих реалій.

Поема життя. У кн.: Вільде І. На порозі. — К., 1955.

Щастя. Там же.

«Маленька господиня великого дому». В кн.: Вільде І. Ти мене не любив. — Львів, 1958.

Одного весняного вечора. Під заголовком «Одного весняного дня». В кн.: Вільде І. На порозі. — К., 1955.

Не можу. В журн.: Жіноча доля. — 1938. — № 10–12. «Жіноча доля» — український журнал буржуазно-ліберального напряму, що виходив у Коломиї в 20–30 рр. нашого ст. У його редакції в 30-х рр. працювала Ірина Вільде.

Дух часу. В журн.: Жіноча доля. — 1934. — № 12–13.

Врятований. В журн.: Назустріч. — 1934. — № 11. «Назустріч» — український журнал буржуазно-ліберального напряму, що виходив у Львові в 20–30 рр. нашого ст.

24 години. Там же.

Крадіж. У кн.: Вільде І. Троянди і терня. — К., 1961.

Наші батьки розійшлись. У кн.: Вільде І. На порозі. — К., 1955.

Роман жениться. В журн.: Радянська література. — 1940. — Кн. 4.

Історія одного життя. У кн.: Вільде І. Історія одного життя. — Львів, 1946.

«Католицька акція» — українська клерикальна організація на Західній Україні за часів буржуазної Польщі.

Ті, з Ковальської. В кн.: Вільде І. Ті, з Ковальської. — Львів, 1947.

Береза Картузька — концтабір для політичних в'язнів у буржуазній Польщі; Станіслав — нині Івано-Франківськ; польські орльонта — «Орлєнта», — націоналістична молодіжна організація в буржуазній Польщі.

Як мене життя розуму вчило. В кн.: Вільде І. Нова Лукавиця. — Львів, 1953.

Ольга Борисюкова. В журн.: Радянський Львів. — 1947. — № 5.

Ти мене не любив. В кн.: Вільде І. Ти мене не любив. — Львів, 1958.

Пробудження. В кн.: Вільде І. Оповідання. — К., 1954.

…З часів Марії Терези — тобто з 18-го ст., коли «Священою Римською імперією», до складу якої входила Австрія із загарбаними нею буковинськими та галицькими землями, правила імператриця Марія Тереза (1717–1780).

Кури. В журн.: Радянський Львів. — 1948. — № 7.

Любов. У кн.: Навіки з тобою, Росіє. — Львів, 1954.

Із записної книжки Дмитра Підлесного. В кн.: Вільде І. Твори: В 5 т. — К., 1968. — Т. 5.

Довіра. В журн.: Жовтень. — 1961. —№ 10. Текст подається за цією публікацією.

Сестра Ізидора. В журн.: Жовтень. — 1970. — № 8. Текст подається за цією публікацією.

Дзеркало. В журн.: Жовтень. — 1973. — № 5. Текст подається за цією публікацією.

ОКРУШИНИ

Друкувалися в галицьких періодичних виданнях, починаючи з 1936 р., у післявоєнний період — переважно в журн. «Жовтень», а також у п'ятитомному зібранні творів. 1969 р. виходили окремою книжкою (К., «Рад. письменник»). Подаються за цим виданням скорочено і з доповненнями: «Лист до ювіляра» і «Татові».

Лист до ювіляра. В журн.: Жовтень. — 1958. — № 10. Твір написано у зв'язку з 85-річним ювілеєм українського письменника М. Ю. Яцкова (1873–1961).

Татові. Під заголовком «Спогад про батька» — в газ. «Прикарпатська правда», 1966, 28 жовтня; під заголовком «Татові» — в останній книзі п'ятитомного зібрання творів письменниці.

Батько Ірини Вільде — Дмитро Якович Макогон (1881–1961), український письменник, вчитель. Писав поезії (зб. «Мужицькі ідилії») та оповідання (зб. «Шкільні образки», «Учительські гаразди», «По наших селах»), у яких з демократичних позицій зображував життя селян та вчителів за капіталізму.

СПИСОК ФОТОІЛЮСТРАЦІЙ

1. Родина Макогонів: батько Ірини Вільде — Дмитро Якович Макогон (стоїть), мати Адольфіна Гнатівна Макогон із сином Орестом на руках, внизу біля ніг матері Дарина (Ірина Вільде).

вернуться

27

Толоку.