Листи в Україну. Вибране - Андрухович Юрий Игоревич - Страница 17

17

КРИМІНАЛЬНІ СОНЕТИ

Ніжність

По той бік пристрасті народжується ніж. Лахмітник Місьо о четвертій ранку зарізав панну Касю, лесбіянку (як він гадав, а втім, йому видніш). Він пописав їй черево й горлянку, аж весь шалів, аж весь упав у дріж. Вона ж одно твердила: «Хоч заріж, я присягла навіки свойму Янку». (Той саме відбував за зґвалтування.) Вона була любов його остання — і так пішла, небога, ні за гріш. Кохання — то велика дивовижність: там, де лише народжувалась ніжність, за хвильку може виникнути ніж.

Азарт

У карти, так обшмульгані, що аж, засіли пан різник і пан музика. Була спокуса виграшу велика, а за вікном був гомін і пейзаж. І все зійшло б гаразд, якби не піка. Вона не йшла — музика впав у раж, сказав собі: «Ти в пику його вмаж! Дивись, яка паскедна в нього пика!» І різнику в чоло зацідив прасом. Той більш не буде торгувати м’ясом, він горілиць лежить і ні мур-мур. У супроводі ґречних поліцаїв музика йде навік, мов у Почаїв, кудись далеко, певно, у тюрму.

Життєпис

Зиновій Блюм, король шинків і яток, рожевих лярв улюблений кумир, літав по крамарях, немов упир, і, ніби кров, смоктав із них податок. Його стрічали радісним «вей мір!». Під усмішкою, що солодша паток, він позбавляв їх золота й дівчаток, але, на жаль, порушив міру мір. З тюрми його звільнили вже совіти — сяк-так почав по-руському триндіти і висунув на службу сам себе. По лікті у кишках, немов анатом, навчився водку жрать, ругаться матом в енкаведе, а згодом емґебе.

Мафія

На розі Кармелітської та Духа Святого двометровий зимний хлоп лежав, зацвівши оком, як циклоп (античний). Потекла на брук з-під вуха його червона юха, мов сироп (малиновий), а в центрі капелюха прострелено діру. Літала муха над ним, і плач дівочий із утроб летів до неба, де злодійський рай, де кожен сутенер або шахрай знайде в кущах навік собі малину. В присутності лягавих та собак старенька мати думала: «Ось так ти гідно шлях життя завершив, сину».

Постріл

Ти заповзеш, нечутний, ніби вуж, у золоті дзеркала установи, поправиш ружу й посміх Казанови і сам собі накажеш: кроком руш до кабінету, де — вершина змови. Тебе чекає мрець — очей не мруж, а, вихопивши револьвер із руж, спрямуй на нього дуло тридюймове. Ти станеш в цю хвилину шестикрилим, а він повільно зсунеться на килим, потягне канделябр і каламар. Ти скинеш рукавички (щойно з пральні) і, розпізнавши натяки астральні, почуєш, як видзенькує комар.

Спостереження самотнього

Сліпих було — 16, глухонімих — 7, недорозвинутих — 2, божевільних — 1.

А. Шарловський. «Станіславів і Станіславівський повіт: Статистичний довідник», 1887 зате у повіті повно іншого дрантя площі лежать потоптані зранку по святах панни стоять на панелі так ніби франція там де лікарня і школа для француватих крім того ніхто не злічив чи до місяця близько прапор на маґістраті зіпрано блякне добрі жандарми схожі на василісків тому й місцеве населення вкрай перелякане крім того ніхто не знає чи близько до львова навіть поштові карети ні в сих ні в тих плине юрба голодна сумна стоголова скільки ж у ній насправді скупих і тупих щоправда й таких чимало які з-під німбів повчаннями всюди сіють роздерши міх а ще спізнілий годинник усіх забімбав яким є справжнє число сліпих і німих скільки до того ж таких що могли б літати а так сидять не вилазять з-під бідних стріх в затхлім вертепі ласих і череватих скільки ув’язнено білих світлих святих тим часом в мені минає тутешня пам’ять і ніч по якій блукаю не має дна світиться з неї хіба що сорочки рам’я біла крохмальна цупка тісна                                      гамівна

«Юрцьо Дрогобич, на прізвисько теж Котермак…»

Юрцьо Дрогобич, на прізвисько теж Котермак, поночі крався у вежу, з якої все видко, — сходи рипіли, тремтіла над оком зоря. Все, що ти можеш — пізнати невидимий рух війн і чуми, і вогненних коліс на таємному атласі ночі. Все, що ти годен — здійматись у вежу, папі писати цидулу про недорід і розмовляти латиною там, де від тебе чекають самопожертви. Пахло щурами. З вежі виднівся космос. Юрцьо, ректор Болонського etcetera, бачив у небі всілякі країни світу. Все, що ти бачиш — хіба що хвіст від комети, яка розцвіла над чернечими снами Європи. Все, що ти видиш — хіба що качан, дірка від бублика, слід чумацької валки, що споконвіку мандрує в нікуди з пропахлих вогнем україн. Спурхнули нетопирі. Юрцьо побачив на небі Дрогобич: залатаний мертвими мур, два костели, дзвіниця і церква Святого Юра. Все, що ти годен — закрити при цьому очі. Згусла в сорочці рана, дірка понура, всмоктує в тебе таємні пророцтва ночі. Все, що ти знаєш — калач, переламаний навпіл, не зліпиш докупи. Дні твої, наче вода. Небо запнулося чорним. Дописуєш Папі: сього року, здається, знову рушить орда…