Динамо Харків. Вибрані вірші - Жадан Сергій - Страница 13

13

2007

Гриби Донбасу

Донбас навесні тоне в тумані, і сонце ховається за сопками. Тому треба знати місця, треба знати, з ким домовлятися. Це був робітник колишнього насосного цеху, мужик, потріпаний алкоголізмом. — Ми, — сказав при знайомстві, — робітники насосного цеху, завжди вважались елітою пролетаріату, ага, елітою. Свого часу, коли все полетіло к єбєням, багато хто опустив руки. Лише не працівники насосного цеху, лише не ми. Ми тоді зібрали незалежні профспілки гірників, захопили три корпуси колишнього комбінату і почали вирощувати там гриби. — Як гриби? — не повірив я. — Так. Гриби. Хотіли вирощувати кактуси з мескаліном, але у нас, на Донбасі, кактуси не ростуть. Знаєш, що головне, коли вирощуєш гриби? Головне, щоб тебе перло, точно, друг — головне, щоб перло. Нас — перло, повір мені, нас і зараз пре, можливо тому, що ми все-таки еліта пролетаріату. Ну, і значить що — ми захопили три корпуси і висіяли наші гриби. Ну, і там — радість праці, почуття ліктя, сам знаєш — це п’янке відчуття трудових звершень. А головне — всіх пре! Всіх пре і без грибів! Проблеми почались уже за пару місяців. У нас тут серйозний район, сам бачив — нещодавно спалили заправку, причому міліція там усіх і накрила, вони навіть заправитись не встигли, так хотіли її спалити. І ось одна бригада вирішила на нас наїхати, вирішила забрати наші гриби, ти уявляєш? Я думаю, на нашому місці будь-хто прогнувся б, такий порядок — прогинаються всі, кожен у міру свого соціального статусу. Але ми зібрались і подумали — добре, гриби — це добре, але справа не в грибах, і не в почутті ліктя, і навіть не в насосному цеху, хоча це був аргумент. Просто ми подумали — ось зараз зійдуть врожаї, виростуть наші гриби, виростуть і, умовно кажучи, заколосяться, і що ми скажемо нашим дітям, як ми подивимось їм у вічі? Просто є речі, за які ти маєш відповідати, від яких ти не можеш просто так відмовитись. Ось ти відповідаєш за свій пеніцилін, а я відповідаю за свій. Одним словом, забились просто на грибних плантаціях. Там ми їх і повалили. I коли вони падали на теплі серця грибів, ми думали: Все, що ти робиш своїми руками, працює на тебе. Все, що ти пропускаєш крізь власну совість, б’ється в такт із твоїм серцебиттям. Ми залишились на цій землі, щоби нашим дітям недалеко було ходити на наші могили. Це наш острів свободи, розширена свідомість сільського господарства. Пеніцилін і Калашников — два символи боротьби, Кастро Донбасу веде партизанів крізь туманні грибні плантації до Азовського моря. — Знаєш, — сказав він мені, — вночі, коли всі засинають і темні ґрунти всмоктують у себе туман, я навіть уві сні відчуваю, як земля рухається навколо сонця, я слухаю, слухаю, як вони ростуть — гриби Донбасу, нечутні химери ночі, виходячи з пустоти, виростаючи з кам’яного вугілля, доки серця стоять, ніби ліфти в нічних будинках, гриби Донбасу ростуть, ростуть, не даючи померти від туги усім зневіреним і пропащим, тому що, чувак, доки ми разом, доти є кому переривати цю землю, знаходячи в її теплих нутрощах чорний колір смерті, чорний колір життя.

2007

Mercedes-Benz

Глибока ніч стояла над нами, і зорі світили нам із піднебесся. І ось саме цієї глибокої ночі ми вибирались із бундесу. І коли така ніч і нікого навколо, і по радіо всі говорять лише польською мовою, на крайняк — німецькою, завжди згадуєш усіх рідних і близьких. Ось і я згадував собі, згадував, і не міг згадати. Як же так, думав, все життя — як оце польське радіо: жодної тобі поваги до православних, демократія, думав я, їбав я таку демократію. Що приховувала ця ніч? З чого все почалось? Партнери в Берліні, стрілки під російською синагогою, нормальний курс, гарантія на півроку з правом продовження. І оця ось жінка, ці ночі, повні вогню, готель, в якому вона працювала, і я шепотів їй: Натаха, твоє серце зараз у моїх руках, я відчуваю, яке воно ніжне й гаряче, і вона сміялась, відводячи очі: придурок,                                           ну це ж не серце, це силікон, відпусти його, це зовсім не серце, серце у мене тверде і холодне, таке, як хокейні шайби. І ось ми разом вибирались із бундесу, з її документами і моїми боргами, наче Марія і Йосип на двох віслюках, купуючи на заправках лише найнеобхідніше — консерви і презервативи. Вже десь під Варшавою, коли і консерви не лізли, і радіо глохло від утоми, я почав засинати, підіймаючись у піднебесся. І тоді на трасі з’явився мотель. Вона його помітила першою. Першою вона до нього і увійшла. Натаха, просив я її, тільки не радіо, лише пару годин, Натаха, дай охолонути своєму силікону, вимкни на хуй це радіо "Марія", що ти хочеш почути? Які новини можуть бути у католиків? В них немає новин з часу останнього хрестового походу. Дай відпочити своєму серцю, шепотів я, дістаючи свої пилки і ножиці, дай йому відпочити. За дві години, прокинувшись, витягнув її з душу і переніс до машини. Ну, думаю, справді — не ховати ж її до багажника, тупо якось: кохану жінку совати в багажник, хай уже сидить поруч зі мною, доїду до Мостиська — поховаю по-людськи. І вже на самому кордоні, не знаю, що зі мною трапилось, ранок був холодний і свіжий, і я на якусь мить відійшов собі відлити. І саме тоді вони й випасли наш мерседес — троє берлінських знайомих, котрі йшли по сліду, винюхували нас серед темних доріг, тепер стояли біля машини і говорили — тихо, говорили один до одного: тьолка спить, він десь поруч, тихо, не розбудіть тьолку, не розбудіть тьолку. — Що такий смурний, братішка, — запитав український таксист, вже на виїзді з Мостиська, — що за діла? А що я міг йому сказати? Я ніби пілот Люфтваффе, так ніби юнкерс мій підбили, а сам я встиг вистрибнути. Мені б тішитись, а я стою посеред лісу і лише повторюю: блядь, ну звідки тут стільки білоруських партизанів? Ну що, далі водій почав співати, ясна річ — бандитські пісні, такі поморочені, що їх жодними словами не перекажеш, але приблизно таке: не плач, моє серце, не плач, не муч свою душу картонну, ми ще зустрінемось з того боку кордону. з того боку життя, з того боку державної митниці, ми ще побачимось де-небудь в районі Вінниці. я люблю цю країну навіть без кокаїну, небо це березневе, без тебе, серце, без тебе. кину все, що виніс, перепродам свій бізнес, вийду на берег Дунаю, там і сконаю.