Мексиканські хроніки. Історія однієї Мрії - Кидрук Максим Иванович - Страница 35

Мешкала у хостелі ще одна парочка, теж з Америки, аж із Чикаго. Рік тому вони побралися, а оце лише зараз віднайшли час поїхати у весільну подорож (америкоси, що там ще казати…). Вони, як «real Americans», тримались осторонь від нашої галасливої ватаги. Протягом дня усе, що ми від них чули, зазвичай поміщалось на чайній ложечці: на світанні скупе «Good morning», а трохи пізніше — ще скупіше «Bon appetite!» за столом. Зате вночі парочка брала абсолютний реванш за свою бутафорську мовчазність, здіймаючи такий безпардонний гамір, що всі стіни і стелі у хостелі ходили ходором. Не зайвим, мабуть, буде зауважити, що гамір той носив вельми пікантний характер.

Показові виступи, влаштовані американською парою, не можна було ні з чим порівняти. У мене особисто складалось враження, що в сусідньому будиночку німецькі емігранти знімали найбільш брутальний і безсоромний фільм за всю історію порно-кінематографа. Під час найбільш гарячих дублів навіть хазяйський собака переставав вити і, нашорошивши вуха, зацікавлено дослуховувався до охкань, вересків, плескання і пухкання.

І так, хай їм грець, кожної ночі — аж земля двигтіла. Увесь «La Villada Inn Hostal» терпляче очікував останнього «а-ах!» (а воно могло настати ой як не скоро), і лише після того засинав неспокійним і невдоволеним сном. А на ранок тим двом — як з гуски вода, тільки собі й знали, що «ранок добрий» та «смачного».

…За два наступні дні наш квінтет, ніби справжнє торнадо, обгасав замалим не цілий штат. Ми то влаштовували феєрверк із петард, то шукали «чарівні гриби»[90], чіпляючись з тупими запитаннями до кожного стрічного — від затурканого волоцюги до офіціанток у пивничках, — то обнишпорювали усі ринки у пошуках автентичних сапотецьких реліквій і, як завжди, накуповували купу підробленого спеціально для клаповухих туристів мотлоху. Ми відвідали Мнтлу, руїни древнього поселення міцтеків у вісімдесяти кілометрах від Оахаки, їздили дивитися на Тэле, одне з найдревніших дерев на планеті, вік якого оцінюють у дві тисячі років, забиралися до Hierve el Agua, невеликих озерець талої води, схованих високо в горах. І всюди за нами невідступно слідували гамір, безлад і спустошення.

Саме тут я познайомився зі справжньою Мексикою, такою, якою вона була сотню, а може й дві сотні років тому, де люди й досі вирощують боби, щоб прогодувати себе, вручну обробляють землю, самі тчуть собі тканини, фарбують їх та шиють одежину, словом, де усе просте, примітивне і натуральне, а мексиканці — відверті, щирі та усміхнені.

Я бачив величезні отари кіз у горах, яких пасли замурзані дітлахи, чорноокі й смагляві. Я блукав серед поодиноких глинобитних хатинок, густо обплетених зеленню, що з останніх сил чіплялися за кряжистий крутосхил. Я милувався кондорами, які звільна зривалися ввись з неприступних бескидів і годинами ширяли, наче ковзали спекотливою чашею неба, вишукуючи здобич.

Ті дні я пригадую як найкращі дні моєї подорожі. Я встиг помандрувати автостопом, ридати від вогненного мексиканського такосу, побачити Монте Албан, завести собі справжніх друзів, уздріти істинну Мексику. І все за неповних три дні! Хоча головні пригоди ще чигали на мене попереду.

А під завісу напханого пригодами дня нашу невгомонну банду гостинно приймав найкращий у світі мандрівний притулок — «La Villada Inn Hostal» — справжній дім вдалині від дому. Мені на все життя запам’ятається той тихий вечір, коли під умитим серпиком місяця, потомлені після клекітливого дня, я з Кеном та Пітером неквапом потягували «Negra modelo», говорили про майбутні американські вибори і по черзі грали в більярд у шикарному залі десь високо в горах Оахаки. А в сусідньому будиночку, де, схоже, мало переймались результатом президентських перегонів, зачинався черговий дубль добротного німецького кіно у виконанні скромних американських громадян з Іллінойсу.

X. Ґелаґетса і мескаль

Як бачите, у цій книзі дуже багато нових слів, особливо у назвах розділів. Щоразу мені доводиться їх пояснювати. Хоча вам воно, думаю, не зашкодить. Ну, хоча б для загального розвитку.

Отож, Ґелаґетса (ісп. Guelagetza) — це щорічний фестиваль народних мексиканських танців, який проводиться наприкінці липня в Оахаці і на який збираються танцювальні колективи замалим не з усіх штатів південної Мексики. Сучасна Ґелаґетса — грандіозне цілоденне шоу, яке супроводжується народними гуляннями, ігрищами тощо. Кількома словами, Ґелаґетса — це справжня мексиканська краса, витончена грація, пристрасть, динамічність, запальність і т. д. і т. п.

Мескаль (ісп. mezcal) — це міцний алкогольний напій, який приготовляють із забродженого соку голубої агави. Мескаль виготовляють лише в Оахаці. Його величають старшим братом текіли. Інакше кажучи, мескаль — це… Та стривайте, самі все побачите.

Податися на Ґелаґетсу — то була ідея Кена та Рейчел. Відверто кажучи, до нашої з техасцями зустрічі я навіть не здогадувався про існування якоїсь там Ґелаґетси. Але за цілий день в Монте Албані і за два дні в Оахаці вони буквально виїли мені мозок своїми захопленими розповідями про танцювальний фестиваль. Врешті-решт і я, і голландці зрозуміли, що коли ми не потрапимо на це дійство, то просто ґиґнемося з горя, а оскільки ніхто з нас помирати не збирався, ми вирішили таки піти туди укупі з Кеном та Рейчел. Проблема полягала в тому, що Ґелаґетса починалась завтра і зайвих квитків, зрозуміло, більше не було.

— Мексика — не Європа, — спокійно роздумував я. — Я не вірю, що завтра біля входу не буде жодного перекупника з притриманими білетами. Якщо той фестиваль справді такий класний, як ви оце кажете, я згоден переплатити і піти.

— Ми теж! — закивали головами Пітер з Марією.

На тому й порішили: з самого ранку почвалати до фестивального майданчика і спробувати розжитися там на квитки.

Виявилося, я мав рацію. Тільки-но ми припленталися до відкритої круглої сцени, оточеної амфітеатром простих бетонних лав, між якими майоріли на слабому вітрі мексиканські прапорці, не встигли надати своїм лицям опецькуватого вигляду (мовляв, отакі-от ми йолопи, не купили зарані білетів), як до нас надбігло відразу кілька жіночок шельмувато-розбійницької зовнішності.

— Квитки? Які квитки? Немає у нас ніяких квитків! — лементували вони, бризкаючи слиною, а потім проказували тихше і крізь міцно стиснуті зуби: — Шістдесят баксів…

Поторгувавшись, ми зійшлися на ціні сорок доларів за квиток і купили три штуки, а хапкі жіночки подріботіли далі, на все горло гарикаючи:

— Та ви що? Які квитки? Та нема у нас ніяких квитків!

Отак ми пробралися на Ґелаґетсу.

Сонце пражило нещадно. При вході до амфітеатру милолиці дівчатка роздавали простецькі солом’яні брилі з емблемою фестивалю. Оскільки Пітер та Марія головних уборів не мали, а я свій фасонистий ковбойський капелюх загубів у Мехіко на згадку про себе та Україну, ми прихопили собі по фестивальному головному убору: фасад кожного бриля прикрашав напис «Guelagetza 2008», а позаду тріпалися скромні зав’язки, щоб можна було легко зорієнтуватися, де зад, а де перед.

Коли ми ступили на майданчик, люду набилось уже чимало, однак нам пощастило всістись недалеко від танцювального майданчика. За нами валом валив розбурханий та веселий натовп мексиканців, потроху розтікаючись і всідаючись на лавах. Останнім з якогось бокового входу, оточений тісним табунцем жилавих охоронців, випірнув губернатор Оахаки і пройшов до спеціально влаштованої ложі.

Незабаром почалось саме дійство. Простір тріщав і розколювався від оглушливої музики, сцена пашіла багатством убранства, вишукані танцівниці гицали, стрибали, вихилялись і стріляли гарпунними позирками зі сцени. Перед кожним номером танцівники піднесено і патетично переказували, звідки вони приїхали, яка там у них гарна земля, врожаї та люди, а потім підносили губернаторові кошики з дарами. Навіть під час номерів окремі танцівники чи танцівниці викрикували зі сцени всілякі дотепи.

90

У 1955 році банкір Роберт Гордон Уоссон (Robert Gordon Wasson) на пару з фотографом Алленом Річардсоном (Allen Richardson) знайшли в горах Оахаки у віддаленому селищі Міксетеко (Mixeteco) гриб Psilocybe mexicana, який при вживанні викликає сильні галюцинації. Місцеві індіанці вважають, що гриб наближує їх до бога, що сам бог говорить через нього, допомагаючи підшукати відповіді на серйозні проблеми і втішаючи під час важких часів. Обряд споживання гриба є урочистою релігійною процедурою. Гриби дуже популярні, але офіційно їх заборонено вживати, через що дуже важко знайти.