Повісті та оповідання, драматичні твори - Квитка-Основьяненко Григорий Федорович - Страница 73

Тільки таки що став доходити губернатор, вона так і гепнула йому у ноги, та як заголосить і слова не вимове, тільки усе хлипа у ввесь голос.

Що ж? Губернатор сам своїми руками підняв її та з ласкою, та пестуючи став її випитовати, об якій нужді вона його просить.

А вона йому і не вимовить нічого, тільки знай усе просить:

«Помилуйте, помилуйте!»

Довго^він її слухав і усе уговорював, щоб вона розказала своє діло, і як бачить, що вона і себе не тямить, узяв її за руку і сказав: «Послушай же, любезная; ти тепер іспу-жалася і не можеш говорить, а мине некогда, у меня не одно дело. Иди ка мне у дом,там отдохни, покуда я приеду, і розкажеш усьо. Не бойся, не бойся меня; я тебе усьо добро сделаю. Жаидар, проведи ейо тихонько до меня та не обідь єйо дорогою і вели ейо пакармить: может, она кушать хочет». От отець і начальник!

ївзі неначе світ піднявся! Віддихнувши трошки після сліз, пішла за жандармом до губернаторського дому; там він посадив її у горниці, щоб дожидала самого. Принесли їй і хліба, і паляниці, і якої-то страви не понаносили! Так нічого їй і у рот не йде!. Чи піде ж пак їжа на думку при такій біді, як у ївги, Г чого їй ще ждати?

Геть-геть, часів через скільки, прибіг і губернатор; і тільки що ускочив у двері, зараз і крикнув: «А де девушка?» Побачивши ївгу, увів її у горницю. А у горниці тій хороше та прехороше, гарно та прегарно! Ось як ївга розка-зовала: «Горниці,— каже,— превисоченні, вікна великі, мов двері; а двері, як ворота: сміливо возом, наклавши десять копиць сіна, уїжджай—не зачепишся. А стіни ж то усі, і стеля, і поміст, усе розмальовано усякими цвітами, аж душа радується! А дзеркала! усюди дзеркала, так і сяє, як море! Туди глянеш,— там тебе видно, сюди подивишся,— і там ти; куди-таки оком не кинеш, усюди тебе видко, усюди мов жива; аж сумно, зроду вперше таке бачачи».

Губернатор, побачивши, що вона сторопіла, сказав їй: «Отдохни здесь, я зараз вийду»,— і пішов у другу горницю.

Огляділась ївга, і вже їй не так моторошно стало, аж тут і губернатор увійшов із ласкою та люб’язно сказав: «Ну, девушка, тепер розказуй мені усе, усе: откуда ти, єсть лі отець і мать, і за каким ти ділом прийшла сюда?»

Оттут вже ївга і почала: і все, що з нею і з Левком було, спершу аж до сього дня, усе чисто розказала.

Губернатор вислухав усе і говорить:

— Нет, девушка, твой Левко плут: з иєво у двох судах допрос знімали, і он руку давав. Вот у меня єтоє дело.—1 Зараз пішов і виніс бумаги, перегортав, перегортав і показав: — Вот он признався, што і не раз крал деньги у твого отца. Вот за нєво подписано, і судді слушали, при них он признавався.

— Батечку, ваше благор... не знаю, як вас величати? паночку, губернаторчику, голубчику, сьому неправда: .його не допрошували; я заприсягну у тім. Вже б мені Левко сказав, а то аж просить, щоб його у допрос узяли, і він має щось розказати дуже пильне: так я йому вже лучче повірю, чим вашому судді; хоч він і підписав, що Левка допрошував, так він бреше — він тільки вміє бублики їсти, що приносють до нього.

Губернатор аж засміявся, як згадав про бублики, а далі і каже:

— Смотри, дєвушка, єто ти не бездєлицю розказуєш; €то ти на суддей доказуєш, што они допросу не знімали.

— Не знімали, не знімали, ваше губернаторство! — аж скрикнула їзга.— Дайте мені їх сюди, я їм у вічі те ж скажу. Вже недаром Левко каже...

— Вот же і люди з-под присяги показали, што твой Левко воряжка і недоброго поведенія,— казав губернатор, перебираючи та перечитуючи усе бумаги.

— Брехня сьому, їй же богу, брехня,— так розпадалась ївга, вже осмілившись зовсім.— Нема за ним ніякого качества: я його більш усіх знаю. Він зроду ні пилинки не вкрав і на волосинку ие збрехав. Та і люди — гляньте лишень — може, показали так, як і Левко допрос підписав.

— Харашо,— сказав губернатор,— я єтоє дєло розберу. Прийди ти завтра у палату і гдє єтоє дєло, я велю тебя туда довести.

— Знаю я, добродієчку, па лихо собі, і сама угомонну палату і, добре, прийду завтра раненько. Глядіте ж, не забудьте і ви, прийдіте; там укупі розберемо діло і побачимо, хто з нас бреше, чи я, чи ваші судді.

От губернатор, сміючись, і відпустив її. Пішла ївга і вже дуже веселенька, аж землі під собою не чує; а по-стріча старця або сліпця, то й подасть милостину; і вже цілий вечір була веселенька.

Уранці, чим світок, скочила, чи помогла в чім хазяйці, чи ні, зібралася, пішла до палати; а йдучи біля церкви, подала батюшці на часточку, як і учора. «Пом’яніть,— каже,— об Левковому ділі!»

Сьогодні ранш, чим учора, зібралися судящі .до уго-монної палати; не забарився прибігти і сам губернатор і, побачивши ївгу, зараз повів її за собою у ту палату і звелів їй себе дожидати, а сам пішов до судящих, і за ним якийсь-то пан поніс бамаги,— мабуть, Левкове діло.

Погомонівши там з судящими довгенько, вийшов до ївги губернатор з судящими; от він їм і каже:

— Вот дєвка увіряєт, што орештанту допросу ие було. Говори при усєх.

— Не було, пайове судящі,— сміливо казала ївга.— Хоч що мені хочете робіте, а ие було йому допросу. Левко передо мною зроду не брехав: коли, було, скаже, на скільки за день уторговав, то так і є; у яку пору скаже вийде на вулицю, то якраз і вийде, і вже ранш і не виходить. Вже в брехні ні в чім не примітний; так я йому вірю, що його у, допрос не приводили, і я готова за нього заприсягти, цілісіньку жмешо землі з’їм, що його правда, а не тих суддів, що брешучи попідписовали. І той-таки брехав, що за людей пописав, що буцімто за Левком є качества! Люди сього не казали і не скажуть. Тут і спереду брехня, і ззаду брехня, та іце брехня брехнею і покрита. Ось що! не во гнів сеє слово вам, панове судящі!

— Ну, што теперь будете дєлать? — питав губернатор судящих. А ті ззирнулися, здвигнули плечима і кажуть:

— Як ви знаєте, а ми вже рішили.

• — Що ж, що ви рішили? Глядіте лишень, щоб не согрі

шили! — сказав їм губернатор.— Ви сєво не знали, што дєвка об’являєт; ви смотріли на бамаги, а в бамагах усьо гладко. А она там була і усьо знаєт і заприсягається, што єво не допрошували. Озьміте діло і перемініт тут нєшто: потребуйте єво сюда, допросіт: по какой нужді он крал...

— Та я наперед знаю,— казала ївга,— що він на те брав, щоб було нам на що одружитися. Так тут нема ніякої вини: я батькова, він батьків і гроші батькові. Тут просто можна розсудити, що він не виноват, ні за що його в Сибір зсилати. Призовіть його, допросіть, і він вам скаже, що на те брав; от ви його і відпустіть.

Бодай тебе, Івго, з твоєю правдою! Наробила була сим словом такого, що троха вся твоя праця не пропала, бо один з судящих сказав, а за ним і усі пристали, каже:

— На що б то не брав, та вже все брав; і хочь би у рідного батька брав, та без спроса, та відбивши сундук, так усе вор.

Губернатор подумав трохи, зім’яв собі чуб, здихнув і каже:

— Так, ваша правда. Одначе пошліть за ним, щоб його привели, та і допросіть. Может, за одно слово можна будет учепиться, та його хоч від Сибірі ослобонити. Напишіть же, штоб скареїча його сюда присилали. А ти, девушка, ступай домой і навєдуйся сюда через недєлю, чи не приведут твого жениха.— Та й приказав тут одному панку: — Напишіть (кудитось, вже ївга не второпала), штоб єйо не трогал і не обиджал ніхто. Я один єйо знаю. А ти, дєвка, когда тобі лучиться нужда іли абєда от каво, смє-ливо пріходи до меня і проси, чєво тебе нада.— І пішов по своєму ділу.

От вже не зрадовалася ївга! І плаче, і регочеться, і кидаться губернаторові у ноги, і руки ловить ціловати йому і усім судящим. Не дійшла, а долетіла до хазяйки і ту

виціловала, хвалячися, що її Левка, приведуть сюди і до-просять і що, може, не пошлють у Сибір.

Цілий день з радощів себе не тямила.

На другий день, вже нічого — спасибі богу — по городу сновати, прийнялася за діло: так так у неї діло і горить! Пісні... не втиха, у вигадках та прикладках не зопиниться, так що хазяйка кишки порве зо сміху від її балянтрасів; а робота за роботою так і настига: не вспіли одного пошити, вже і нова робота настигла. А гроші відусюди так і сиплються. А щотижня збіга-таки ївга і в угомонну палату об Левкові справитися, так усе нема і нема. Не близенький же і світ півтораста верстов пішки його довести!