Твори у п'яти томах. Том 2 - Шевченко Тарас Григорович - Страница 33

33

І рада ти, і весела

Кумирові знову

Помолилась. А кумир той,

Юпітер той новий,

Ось побач, якеє свято

Буде завдавати

В Колізеї. А тим часом

Іди зустрічати

Свого сина. Та не дуже

Радій лиш, небого.

Ще не знаєш ти нового

Ласкавого бога.

А поки що з матерями

Алкідова мати

Пішла його зустрінути,

Святих привітати

На березі. Пішла єси,

Трохи не співаєш

Та кесаря Юпітера

Хвалиш-вихваляєш:

«От Юпітер так Юпітер!

Не жаль і назвати

Юпітером. А я, дурна,

Ходила благати

У Афіни Юпітера.

Дурна, більш нічого!»

І нищечком помолилась

Кесареві-богу

Та й пішла понад болотом,

На Тібр поглядає.

А по Тібру із-за гаю

Байдак випливає

Чи галера. На галері

Везуть твого сина

З неофітами в кайданах.

А твоя дитина

Ще й до щогли прикована —

Не неофіт новий,

А апостол великого

Христового слова.

Отакий-то він. Чи чуєш,

У путах співає

Твій мученик.

«Псалом новий господеві

І новую славу

Воспоєм честним собором,

Серцем нелукавим.

Во псалтирі і тимпані [134]

Воспоем благая,

Яко бог кара неправих,

Правим помагає.

Преподобнії во славі

I на тихих ложах

Радуються, славословлять,

Хвалять ім'я боже.

І мечі в руках їх добрі,

Острі обоюду,

На отмщеніє язикам

І в науку людям.

Окують царей неситих

В залізнії пута,

І їх, славних, оковами

Ручними окрутять,

І осудять неправедних

Судом своїм правим,

І вовіки стане слава,

Преподобний слава».

X

А ти на березі стояла,

Неначе темная скала.

Не слухала і не ридала,

А алілуя подала

За матерями християнам.

Мов дзвони, загули кайдани

На неофітах. А твій син,

Єдиний твій! апостол новий,

Перехрестившись, возгласив:

«Молітесь, братія! Молітесь

За ката лютого. Його

В своїх молитвах пом'яніте,

Перед гординею його,

Брати мої, не поклонітесь.

Молитва богові. А він

Нехай лютує на землі,

Нехай пророка побиває,

Нехай усіх нас розпинає;

Уже внучата зачались,

І виростуть вони колись,

Не месники внучата тії,

Христові воїни святиє!

І без огня, і без ножа

Стратеги божії воспрянуть.

І тьми, і тисячі поганих

Перед святими побіжать.

Молітесь, братія!»

Молились,

Молилися перед хрестом

Закуті в пута неофіти,

Молились радостно. Хвала!

Хвала вам, душі молодиє!

Хвала вам, лицарі святиє!

Вовіки-віки похвала!

XI

І в Рим галера приплила.

Минає тиждень. П’яний кесар,

Постригши сам себе в Зевеса,

Завдав Зевесу юбілей.

Ликує Рим. Перед кумира

Везуть возами ладан, мірро,

Женуть гуртами християн

У Колізей. Мов у різниці,

Кров потекла. Ликує Рим!

І гладіатор, і патрицій,

Обидва п’яні. Кров і дим

Їх упоїв. Руїну слави

Рим пропиває. Тризну править

По Сціпіонах[135]. Лютуй! лютуй,

Мерзенний старче. Розкошуй

В своїх гаремах. Із-за моря

Уже встає святая зоря.

Не громом праведним, святим

Тебе уб’ють. Ножем тупим

Тебе заріжуть, мов собаку,

Уб’ють обухом.

XII

Другий день

Реве арена. На арені

Лідійський золотий пісок

Покрився пурпуром червоним,

В болото крові замісивсь.

А сіракузьких назореїв

Ще не було у Колізеї.

На третій день і їх в кайданах

Сторожа з голими мечами

Гуртом в різницю привела.

Арена звіром заревла.

А син твій гордо на арену,

Псалом співаючи, ступив.

І п’яний кесар, мов скажений,

Зареготавсь. І леопард

Із льоху вискочив на сцену,

Ступив, зирнув… І полилась

Святая кров. По Колізеї

Ревучим громом пронеслась

І стихла буря. Де ж була?

Де ти сховалась? Чом на його,

На кесаря свого святого,

Не кинулась? Бо стерегли,

Кругом в три лави оступили

Зевеса ліктори. За ним,

Твоїм Юпітером святим,

Залізну браму зачинили.

А ти осталася одна,

Одна-однісінька надворі.

І що ти зможеш? «Горе! Горе!

О горе лютеє моє!

Моя ти доленько! Без його

Що я робитиму? До кого

Я прихилюся?..» І небога

Кругом зирнула, і о мур,

Об мур старою головою

Ударилась, і трупом пала

Під саму браму.

XIII

З позорища увечері

У терми сховався

Святий кесар з лікторами.

Колізей остався

Без кесаря і без римлян

І ніби заплакав,

Одинокий. Мов гора та,

На полі чорніє

Колізей той серед Риму.

Тихо, тихо віє

Із-за Тібра, із Альбано [136]

Вітер понад Римом.

А над чорним Колізеєм,

Ніби із-за диму,

Пливе місяць круглолиций.

І мир первозданний

Одпочив на лоні ночі.

Тілько ми, Адаме,

Твої чада преступниє,

Не одпочиваєм

До самої домовини

У проспанім раї.

Гриземося, мов собаки

За маслак смердячий,

Та тебе ще зневажаєм,

Праотче ледачий!

XIV

Трохи одпочила

Стара мати недобита.

Живущую силу

Сила ночі оживила.

Встала, походила

Коло замкнутої брами

Та щось шепотала.

Чи не кесаря святого

Нишком проклинала?

А може, й так. Тихесенько

До брами підкралась,

Послухала, усміхнулась

І щось прошептала,

Якесь слово. І нищечком

Коло брами сіла

Й зажурилась. Незабаром

Брама одчинилась.

І на возах, на колесницях

Із Колізея, із різниці,

Святиє вивезли тіла,

І повезли на Тібр. Тілами

Святих убитих годували

Для царського-таки стола

У Тібрі рибу. Встала мати,

Кругом оглянулась, взялась

За биту голову руками

І тихо, мовчки за возами

Марою чорною пішла

На Тібр. А скіфи сіроокі,

Погоничі, рабів раби,

Подумали — сестра Морока[137]

Із пекла вийшла провожать

У пекло римлян. Поскидали

У воду трупи та й назад

З возами скіфи повертали.

І ти осталася одна

На березі. І ти дивилась,

Як розстилалися, стелились

Круги широкії над ним,

Над сином праведним твоїм!

Дивилась, поки не осталось

Живого сліду на воді.

І усміхнулася тойді,

І тяжко, страшно заридала,

І помолилась в перший раз

За нас розп’ятому. І спас

Тебе розп’ятий син Марії.

І ти слова його живії

В живую душу прийняла

І на торжища, і в чертоги

Живого істинного бога

Ти слово правди понесла.

1857, 8 декабря,

Нижній Новгород

ЮРОДИВИЙ

Во дні фельдфебеля-царя

Капрал Гаврилович Безрукий

Та унтер п'яний Долгорукий[138]

Украйну правили. Добра

Таки чимало натворили,

Чимало люду оголили

Оці сатрапи-ундіра

А надто стрижений Гаврилич

З своїм єфрейтором малим [139]

Та жвавим, на лихо лихим,

До того люд домуштровали,

Що сам фельдфебель дивувались

І маршировкою, і всім,

І «благосклонні пребивали

Всегда к єфрейторам своїм».

А ми дивились, та мовчали,

Та мовчки чухали чуби.

Німії, подлії раби,

Підніжки царськії, лакеї

Капрала п'яного! Не вам,

вернуться

134

Тимпан — стародавній ударний музичний інструмент, подібний до литавр.

вернуться

135

Сціпіони — стародавній римський рід патриціїв Корнеліїз, з якого у III–II ст. ст. до н. е. вийшло кілька відомих полководців і державних діячів.

вернуться

136

Альбано — місто недалеко від Рима, де була священна гора латинян і храм Юпітера.

вернуться

137

Подумали — сестра Морока… — Морок — «скіфський Плутон», — прим. Шевченка, — тобто, за віруванням скіфів, Морок — бог, володар підземного царства.

вернуться

138

Фельдфебель — тут — цар Микола І.

Капрал Гаврилович Безрукий — Бібіков Дмитро Гаврилович, генерал-губернатор Київщини, Поділля й Волині в 1837–1852 рр., реакціонер і самодур (справді не мав лівої руки). Серед усіх тодішніх генерал-губернаторів виділявся цими своїми якостями.

Долгорукий — князь Долгоруков Микола Андрійович, генерал-губернатор Харківщини, Полтавщини та Чернігівщини в 1840–1847 рр.

вернуться

139

Єфрейтор малий — М. Є. Писарєв, управитель канцелярії київського генерал-губернатора Бібікова.