Таємниця. Замість роману - Андрухович Юрий Игоревич - Страница 70

А, пригадую! У нас про це повідомляло албанське радіо. Сто тисяч африканських партизанів у лісі під Прагою. Приблизно так.

Що один, що другий. Давайте трохи подрімаємо. У мене очі злипаються після тої ночі в чопському душогубнику.

Я не хочу спати. Я хочу дивитися за вікно.

А я візьму собі в буфеті пляшку пива, чеського. Подивимося, за що його так вихваляють.

І мені кофолу. Або лимонад. Але краще кофолу.

Ми обов’язково купимо тобі у Празі нову куртку, літню. Таку, як я бачила два роки тому. Тобі добре у світло-синьому.

А мені ковбойські штани, з багатьма кишенями! Ма, ти поспи, якщо хочеш, ми не будемо голосно. Або взагалі не будемо — так ніби в нас зашиті роти. У Празі є такий музей, і в ньому виставляють зовсім маленькі людські голови, з кулачок, але справжні. Колись це були живі люди, уявляєш? У них усе на місці — очі, ніс, вуха — але роти зашиті такою грубою ниткою.

Мабуть, живими вони забагато мололи.

Мабуть. Я вже замовкаю, ма. Просто в мене такий настрій, ніяк не заспокоюся. Я думаю, нам страшенно повезло у житті, правда ж?