Дон Кіхот - Де Сервантес Сааведра Мигель - Страница 65

65

Нарешті, обидва діди — і хитрий, і той, кому сплатили — пішли геть; присутні ж дивувалися, а той, хто записував слова, вчинки й найменші рухи Санчо, не міг вирішити — вважати та розцінювати його як дурня чи як розумного.

РОЗДІЛ XXIV

де оповідається далі про те, як поводився Санчо, бувши губернатором

Із суду Санчо повели до розкішного палацу, де в одній із зал був улаштований королівський стіл. Коли Санчо входив до їдальні, заграли кларнети, і чотири пажі піднесли воду, щоб помити руки, і він їх помив дуже поважно.

Після цього музика втихла, і Санчо сів до столу, де був тільки один прибор. Поруч Санчо став якийсь чоловік, як потім виявилося — лікар, з маленьким жезлом із китового вуса в руці. Зняли розкішний білий рушник, яким було накрито на столі фрукти й велику силу різних страв; хтось, ніби студент, проказав молитву, один паж зав’язав Санчо мережаний нагрудник, а другий, що виконував обов’язки дворецького, поставив перед ним блюдо з фруктами.

Але не встиг Санчо проковтнути перший шматок, як той чоловік, що стояв при ньому, торкнувся своїм жезлом блюда, і його зараз же забрали. Дворецький подав нову страву; Санчо зібрався покуштувати її, та перше ніж він дотягнувся до неї, жезл знову торкнувся блюда, і паж прибрав його так само швидко, як і те, що було з фруктами. Здивований Санчо, роздивляючись навкруги, спитав, чи не вважають вони його за якогось штукаря, що вміє наїстися таким способом.

— Вам, сеньйоре губернаторе, — відповів той, що із жезлом, — належить їсти тільки так, як звичайно їдять губернатори всіх інших островів. Я, сеньйоре, лікар і служу на цьому острові при особі губернаторів, щоб дбати про їхнє здоров’я більше, ніж про своє власне, щоб вивчати вночі й удень властивості їхнього організму, а вивчивши, мати змогу лікувати їх як слід, коли він заслабне. Головна моя робота в тому, щоб бути під час їхнього обіду, сніданку та вечері, дозволяти їсти те, що я вважаю за корисне, і забороняти подавати їм страви, які, на мою думку, можуть заподіяти шкоду їхньому шлункові. Отже, я звелів прибрати блюдо з фруктами, бо в них занадто багато вологи, другої страви не можна було їсти через те, що вона була занадто гаряча й гостра. Гострота збільшує спрагу, а той, хто багато п’є, витрачає й нищить вологу свого тіла, що становить основу життя.

— У такому разі, — сказав Санчо, — он ті смажені і, здається, дуже смачні куріпки не зашкодять мені аж ніяк.

— Цього сеньйор губернатор не їстиме, поки я живий, — відповів лікар.

— Чому ж так? — спитав Санчо.

— А тому, — відповів лікар, — що наш учитель Гіппократ[94], провідна зірка й світило медицини, каже, що «ненажерливість шкідлива завжди, а надто як об’їдатися куріпками».

— Якщо це так, — відповів Санчо, — то нехай сеньйор подивиться, які з тих страв, що стоять на столі, будуть мені корисніші, а які — шкідливіші, і дасть мені поїсти, не торкаючись блюда своєю паличкою. Клянуся життям губернатора, я помираю з голоду, і забороняти мені їсти — значить вкорочувати мені життя, а не продовжувати його, наперекір тому, що каже і казатиме лікар.

— Ваша милість, сеньйор губернатор має рацію, — сказав лікар. — От мені здається, що вашій милості не слід було б їсти тих кроликів із начинкою, бо шлунок погано перетравлює їх. Ви могли б іще покуштувати оцієї телятини, якби вона не була смажена, але тепер і цього не можна.

— Я гадаю, — сказав Санчо, — отам у великому блюді, що парує, повинна бути «олья подрида». А тому, що в цих стравах багато різного овочу та м’яса, то там, на мою думку, знайшлося б щось смачне й корисне для мене.

— Ні, — відповів лікар. — Жодна страва на світі не шкодить так здоров’ю, як «олья подрида». Нехай її їдять попи, ректори університетів та гості на сільських весіллях, і хай вона не з’являється на столі губернаторів, що повинні мати тільки найкращі та найдобірніші страви. Я знаю, що сеньйор губернатор, щоб зберегти й поліпшити своє здоров’я, мусив би з’їсти тепер із сотню трубочок із кремом та кілька шматочків айви, бо це очищає шлунок і сприяє травленню.

Почувши таке, Санчо відхилився на спинку крісла і, пильно оглядаючи лікаря, спитав, як його звати і де він учився.

— Звуть мене, — відповів лікар, — Педро Ресіо де Агуеро, родом я із села Тіртеафуера[95], що праворуч і посередині між Каракуелем та Альмодоваром дель Кампо, а докторський ступінь здобув я в Осунському університеті.

На це Санчо, спалахнувши гнівом, одказав:

— У такому разі, доктор Ресіо де Маль-Агуеро[96], родом з села Тіртеафуера, що лежить праворуч як іти з Каракуеля до Альмодовара дель Кампо, учень Осунського університету, геть звідси зараз же! Бо інакше, сонцем присягаюся, я візьму дрючок і почастую, починаючи з вас, усіх лікарів на цьому острові, або принаймні тих, що, на мій погляд, є неуки, бо лікарів учених, розумних і свідомих я берегтиму, як зіницю ока, і поважатиму їх, як божественних людей. Кажу ще раз, нехай Педро Ресіо зараз же тікає звідси, бо інакше я потрощу крісло, де сиджу, об його голову, і коли мене судитимуть, я зможу виправдатися, бо скажу, що вбив поганого лікаря, який катував громадянство. А тепер дайте мені поїсти або заберіть від мене це губернаторство, бо посада, що не годує того, хто її має, не варта й пари бобів.

Лікар, побачивши, як розлютувався губернатор, замішався й хотів тікати із зали, але тим часом на вулиці засурмив поштовий ріжок, і дворецький, виглянувши з вікна, підбіг до Санчо й сказав:

— Їде поштар від сеньйора герцога і, здається, везе якогось важливого листа.

Незабаром увійшов поштар, спітнілий і засапаний, і, витягши з-за пазухи листа, передав його губернаторові, а Санчо передав його дворецькому і звелів прочитати адресу, де стояло: «До дона Санчо Панси, губернатора острова Баратарія, в його власні руки або в руки його секретаря».

— Хто ж тут мій секретар? — запитав Санчо, коли йому прочитали адресу.

— Я, сеньйоре, бо вмію читати й писати, — відповів один із тих, що були в залі, — до того ж я біскаєць[97].

— Із таким додатком ви могли б бути секретарем і в самого імператора, — мовив Санчо. — Розпечатайте ж пакет і подивіться, що там написано.

Новонаставлений секретар так і зробив і, прочитавши листа, сказав, що має поговорити з ним віч-на-віч. Санчо звелів усім, крім мажордома[98] та дворецького, покинути залу, і, коли всі вийшли, секретар прочитав голосно листа, де було написане таке:

Дійшло до мене, сеньйоре дон Санчо Пансо, що дехто з ворогів моїх і вашого острова готуються колись уночі напасти на острів. Конче треба пильнувати, щоб вони не захопили його несподівано. Я довідався також від гідних довіри розвідників, що до міста, де ви живете, зайшло четверо передягнених людей, щоб погубити вас, бо вони бояться вашого великого розуму. Будьте уважні, стежте за тими, хто приходить до вас балакати, і не їжте того, чим вас годують. Я подбаю про те, щоб допомогти вам, коли ви опинитесь у скрутному становищі, а ви в усьому покладайтеся на свій розум. Написано тут, 16 серпня, о четвертій годині ранку.

Ваш друг герцог.

Санчо й присутні були вражені; звертаючись до дворецького, він сказав:

— Те, що треба тепер зробити відразу ж, це — ув’язнити лікаря Ресіо, бо це він має вбити мене, та ще й убити найвитонченішим та найгіршим способом — заморити мене голодом.

— Але й мені здається, — сказав дворецький, — що вашій милості не слід нічого їсти з цього столу, бо все це готували монахині, а прислів’я каже: за хрестом біс стоїть.

— Не заперечую цього, — відповів Санчо. — А тепер нехай мені дадуть скибку хліба та фунтів чотири винограду; в них не може бути ніякої отрути, а я ж, справді, не можу обійтися без їжі. Тим більше, коли ми мусимо бути готові до боїв, що нам загрожують, ми повинні бути міцніші, бо відвага спирається на шлунок, а не шлунок залежить від мужності. А ви, секретарю, відпишіть моєму сеньйорові герцогу й перекажіть йому, що я виконаю всі його накази.

вернуться

94

Гіппократ — вчений Стародавньої Греції. Відомий у ті часи лікар.

вернуться

95

Тіртеафуера — буквально значить «відправляйся на той світ».

вернуться

96

Маль-Агуеро — погане віщування.

вернуться

97

Біскайці відзначалися своєю чесністю.

вернуться

98

Мажордом — комендант будинку.