Мiстер Мерседес - Кінг Стівен - Страница 104

— Ми не можемо випробовувати долю на тобі, Джероме, і ми аж ніяк не можемо випробовувати долю на мені. Він стежив за мною задовго до того, як я дізнався, що він взагалі існує на світі.

— Я підберуся ззаду, — каже Джером. — Захоплю його зненацька. У темряві, де нема нічого, окрім світла зі сцени, він мене нізащо не помітить.

— Якщо він там, де, як я гадаю, він є, твої шанси на те, щоб так зробити, будуть п’ятдесят на п’ятдесят, і то в найкращому випадку. Це недостатній рахунок.

Ходжес обертається до жінки з сивіючим волоссям і обличчям невротичної юнки підліткового віку.

— Це мусите бути ви, Холлі. Зараз він вже тримає палець на спусковому гачку, а ви єдина, хто може підібратися близько без того, щоб бути впізнаною.

Вона прикриває свої понівечені губи долонею, але однієї недостатньо, тож вона додає ще й другу. Очі в неї величезні й вологі. «Господи, поможи нам», — думає Ходжес. Це не вперше його навідує така думка в зв’язку з Холлі Джібні.

— Тільки якщо ви підете разом зі мною, — промовляє вона крізь пальці. — Можливо, тоді…

— Я не можу, — каже Ходжес. — У мене інфаркт.

— Ох, біда, — стогне Ґеллісон.

— Містере Ґеллісон, там є сектор для інвалідів? Мусить бути, правильно?

— Звичайно. У середній частині аудиторії.

«Він не лише зумів пробратися на концерт, — думає Ходжес. — Він ідеально розташувався, щоб спричинити якнайбільше смертей».

Він каже:

— Слухайте сюди, ви двоє. Не змушуйте мене повторювати це двічі.

— 35 —

Завдяки інтродукції конферансьє, Брейді трішки розслабився. Те ярмаркове лайно, що він бачив, як його вивантажували, коли робив свій розвідувальний похід, зараз або десь за лаштунками, або підвішене нагорі. Перші п’ять-шість пісень гурту — то лише для розігріву. Доволі скоро ті декорації або виїдуть з-за боковин сцени, або опустяться згори, тому що основна робота цього гурту, причина того, чому вони зараз тут — продати найсвіжішу порцію свого аудіогівна. Коли діти — багато з них уперше в житті потрапили на поп-концерт — побачать ті яскраві миготливі вогні та чортове колесо й задній фон, що зображує морське узбережжя, вони зі своїми тінібоперськими мізками зовсім ошаліють. І от тоді, саме тоді, він і посуне тумблер на Речі Два й від’їде в пітьму верхи на золотій бульбашці всього цього щастя.

Соліст — той, що з найпишнішим волоссям — закінчує якусь сиропну баладу, уклякнувши на колінах. Він тримає останню ноту з похиленою головою, екзальтовано відстовбурчивши свій підарський задок. Він лайно співак, і мабуть, уже не раз запізнився з фатальною дозою наркоти, але коли він підводить голову й реве: «Як ви там почуваєтесь?», аудиторія передбачено заходиться в чумовому екстазі.

Брейді озирається довкола, як він це робить кожні кілька секунд — відстежуючи свій периметр, точно, як був сказав Ходжес, що він так робитиме — і його очі затримуються на маленькій чорношкірій дівчинці, яка сидить за пару рядів праворуч від нього.

«Я її звідкись знаю?»

— Кого ви шукаєте? — гукає йому гарна дівчина з ногами-патичками, перекрикуючи перші акорди наступної пісні. Брейді її ледве чує. Вона йому усміхається, і Брейді думає: «Як це кумедно — дівчині з ногами-патичками ще й усміхатися з якогось приводу. Цей світ її царствено виїбав, аж по самі гланди, аж донесхочу, тож звідки тут може взятися бодай найменша усмішечка, не кажучи вже про такий радісний, на всі щоки, вищир?».

Він думає: «Мабуть, вона чимсь обдовбана».

— Свого друга! — гукає він у відповідь цій дівчині.

Думаючи: «Ніби вони є в мене».

Ніби.

— 36 —

Ґеллісон веде Холлі й Джерома за собою в… ну, десь. Ходжес сидить на ящику з похиленою головою, упершись долонями собі в стегна. До нього нерішуче наближається один з ровді й пропонує викликати йому невідкладну медичну допомогу. Ходжес дякує, але відмовляється. Він сумнівається, що крізь гуркіт, який видають «Довколишні», Брейді зможе почути виття сирени машини невідкладної допомоги (чи будь-чого іншого), але не хоче випробовувати долю. Покладання на удачу й привело їх на цю стежку, і тепер усі ці люди в аудиторії «Мінго», включно з матір’ю і сестрою Джерома, під загрозою. Він краще помре, ніж ризикне таким чином знову, і краще б це сталося з ним раніше, аніж доведеться пояснювати всю цю глазуровану лайном, розсери-куди-не-глянь катастрофічну справу.

От тільки… Джейні. Коли він думає про Джейні, як вона сміється і під пікантним кутом насовує собі на брову позичену в нього федору, він розуміє, що, якби йому довелося починати це знову, він, найімовірніше, робив би все точно так само.

Ну… переважно так само. Якби йому надався другий шанс, він міг би уважніше прислухатися до місіс Мельбурн.

«Вона вважає, що вони походжають серед нас», — сказав тоді Бовфінгер, і вони вдвох щиро по-чоловічому реготали з цього, але кумедними виявилися самі вони, хіба ні? Бо місіс Мельбурн була права. Брейді Хартсфілд дійсно якась чужинницька істота, і він таки весь час перебував серед них, лагодячи комп’ютери та продаючи морозиво.

Холлі з Джеромом пішли, Джером взяв «Сміт & Вессон .38», який колись належав батькові Ходжеса. Ходжеса гризуть важкі сумніви через те, що послав хлопця в повну людей аудиторію з зарядженим револьвером. За звичайних обставин він напрочуд врівноважений хлопець, але навряд чи він зуміє зберігати свою врівноваженість, коли його мама й сестричка під такою загрозою. Тим не менше, Холлі треба підстрахувати. «Пам’ятай, ти тільки дублер», — сказав Ходжес перед тим, як Ґеллісону повести їх геть, але Джером ніяк на це не відгукнувся. Ходжес не певен, що той його навіть почув.

У будь-якому разі Ходжес зробив усе, що міг. Єдине, що йому залишилося, це сидіти тут, поборюючи біль, намагаючись не перестати дихати, і чекати вибуху, про який він молиться, щоб його не сталося.

— 37 —

Холлі Джібні двічі в житті поміщали в спеціалізовані заклади, перший раз ще тінейджеркою, а другий, коли їй було за двадцять. Психотерапевт, якого вона відвідувала пізніше (в її так званому зрілому віці), означив ці примусові канікули, як «розриви з реальністю», що було недобре, але все одно краще за «психотичні розлами», з яких чимало людей так ніколи й не поверталися. У самої Холлі малася власна, простіша назва для означених розривів. То були періоди її «тотальної прибацаності», на відміну від стану тихої помірної прибацаності, в якому вона проживала своє повсякденне життя.

Тотальна прибацаність у молодої жінки за двадцять була викликана її босом у фірмі з продажу нерухомості в Цинциннаті, яка називалася «Френк Мітчелл — Гарні будинки й садиби». Її босом був Френк Мітчелл-молодший, шикарний модник з обличчям інтелігентної форелі. Він наполягав, що її робота не відповідає нормам, що колеги її терпіти не можуть, і єдиний шанс для неї залишитися в компанії — це якщо він продовжуватиме її прикривати. Що він робитиме, якщо вона з ним переспить. Холлі не хотілося спати з Френком Мітчеллом-молодшим, і роботу їй також не хотілося втрачати. Якщо вона втратить роботу, тоді вона втратить і квартиру, і змушена буде повернутись додому, жити разом зі своїм легкодухим батьком і всеконтролюючою матір’ю. Врешті-решт вона розрішила конфлікт тим, що одного разу прийшла на роботу раніше й розтрощила кабінет Френка Мітчелла-молодшого. Знайшли Холлі в її робочому закутку, скорчену під стіною. Пучки в неї були скривавлені. Вона гризла собі пальці, наче звірятко, що намагається вирватися з пастки.

Причиною її першої тотальної прибацаності був Майк Стьордевант. Це він вигадав для неї заразливе прізвисько Джібба-Джібба.

У ті дні Холлі — учениця молодшого класу середньої школи — не бажала нічого, окрім як шмигати з місця на місце, притискаючи підручники до своїх новоз’явлених грудей, з волоссям, що висіло, прикриваючи поцятковане акне обличчя. Але навіть тоді вона мала проблеми, які поширювалися набагато далі за акне. Проблеми з тривожністю. Проблеми з депресіями. Проблеми з безсонням.