Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) - Губерский Л. В. - Страница 56

Енгельс у своєму “Л. Фейєрбаху” називає Юма і Канта філософами, “які заперечують можливість пізнання світу або, принаймні, вичерпного його пізнання”. Енгельс висуває, отже, на перший план те, що спільне Юмові і Кантові, а не те, що розділяє їх. Енгельс вказує при цьому, що “вирішальне для спростування цього” (юмівського і кантівського) “погляду сказав уже Регель”... З цього приводу мені здається досить цікавим відзначити, що Гегель, оголошуючи матеріалізм“послідовною системою емпіризму”, писав: “Для емпіризму взагалі зовнішнє (das Au?erliche) є істинне, і якщо потім емпіризм допускає що-небудь надчуттєве, то він заперечує пізнаванність його (soll doch eine Erkenntnis desselben (d. h. des Ubersinnlichen) nicht statt finden konnen) і вважає за необхідне додержуватись виключно того, що належить до сприймання (das der Wahrnehmung Angehorige). Ця основна посилка дала, однак, у своєму послідовному розвитку (Durchfuhrung) те, що згодом було названо матеріалізмом.Для цього матеріалізму матерія, як така, є істинно об’єктивне” (das wahrhaft Objektive)...

Усі знання з досвіду, з відчуттів, із сприйнять. Це так. Але постає питання, “чи належить до сприймання”, тобто чи є джерелом сприймання об’єктивна реальність?Якщо так, то ви – матеріаліст. Якщо ні, то ви непослідовні і неминуче прийдете до суб’єктивізму, до агностицизму, – все одно, чи будете ви заперечувати пізнаванність речі в собі, об'єктивність часу, простору, причинності (за Кантом) чи не допускати й думки про річ у собі (за Юмом). Непослідовність вашого емпіризму, вашої філософії досвіду полягатиме в такому разі в тому, що ви заперечуєте об'єктивний зміст у досвіді, об'єктивну істину в досвідному пізнанні.

Прихильники лінії Канта і Юма (в числі останніх Мах і Авенаріус, оскільки вони не є чисті беркліанці) називають нас, матеріалістів, “метафізиками” за те, що ми визнаємо об'єктивну реальність, дану нам у досвіді, визнаємо об’єктивне, незалежне від людини, джерело наших відчуттів. Ми, матеріалісти, слідом за Енгельсом, називаємо кантіанців і юмістів агностикамиза те, що вони заперечують об’єктивну реальність як джерело наших відчуттів. Агностик – слово грецьке: азначить по-грецькому не; gnosis – знання.Агностик говорить: не знаю,чи є об’єктивна реальність, відбивана, відображувана нашими відчуттями, оголошую неможливим знати це (див. вище слова Енгельса, який викладав позицію агностика). Звідси – заперечення об’єктивної істини агностиком і терпимість, міщанська, філістерська, полохлива терпимість до вчення про лісовиків, домовиків, католицьких святих і подібні речі. Мах і Авенаріус, претензійно висуваючи “нову” термінологію, “нову” нібито точку зору, на ділі повторюють, плутаючись і збиваючись, відповідь агностика: з одного боку, тіла є комплекси відчуттів (чистий суб’єктивізм, чисте беркліанство); з другого боку, якщо перехрестити відчуття в елементи, то можна мислити їх існування незалежно від наших органів чуттів!

Махісти люблять декламувати на ту тему, що вони – філософи, які цілком довіряють показанням наших органів чуттів, що вони вважають світ дійсно таким, яким він нам здається, повним звуків, барв і т.д., в той час як для матеріалістів, мовляв, світ мертвий, в ньому немає звуків і барв, він відрізняється сам по собі від того, яким здається, і т. ін. В такій декламації вправляється, наприклад, Й.Петцольдт і в своєму “Вступі до філософії чистого досвіду”, і в “Проблемі світу з позитивістської точки зору” (1906). За Петцольдтом перебазікує це п. Віктор Чернов, приходячи в захват від “нової” ідеї. Насправді ж махісти – суб’єктивісти й агностики, бо вони не доситьдовіряють показанням наших органів чуттів, непослідовно проводять сенсуалізм. Вони не визнають об’єктивної, незалежної від людини реальності, як джерела наших відчуттів. Вони не бачать у відчуттях правильного знімка з цієї об’єктивної реальності, заходячи в пряму суперечність з природознавством і відчиняючи двері для фідеїзму. Навпаки, для матеріаліста світ багатший, живіший, різноманітніший, ніж він здається, бо кожний крок розвитку науки відкриває в ньому нові сторони. Для матеріаліста наші відчуття є образи єдиної і останньої об’єктивної реальності, – останньої не в тому розумінні, що вона вже пізнана до кінця, а в тому, що крім неї нема і не може бути іншою. Ця точка зору безповоротно зачиняє двері не тільки для всякого фідеїзму, але й для тієї професорської схоластики, яка, не бачачи об’єктивної реальності, як джерела наших відчуттів, “виводить” шляхом вимучених словесних конструкцій поняття об’єктивного, як загальнозначимого, соціально-організованого і т.ін. і т.д., не

будучи спроможна, а часто і не бажаючи відділити об’єктивну істину від учення про лісовиків та домовиків.

Махісти презирливо знизують плечима з приводу “застарілих” поглядів “догматиків” – матеріалістів, які держаться за спростоване нібито “новітньою наукою” і “новітнім позитивізмом” поняття матерії.Про нові теорії фізики, які стосуються будови матерії, мова буде у нас окремо. Але зовсім недозволенна річ сплутувати, як це роблять махісти, учення про ту чи іншу будову матерії з гносеологічною категорією, – сплутувати питання про нові властивості нових видів матерії (наприклад, електронів) із старим питанням теорії пізнання, питанням про джерела нашого знання, про існування об'єктивної істини і т. ін. Мах “відкрив елементи світу”: червоне, зелене, тверде, м’яке, гучне, довге і т. ін., кажуть нам. Ми запитуємо: чи дана людині, коли вона бачить червоне, відчуває тверде і т. ін., об’єктивна реальність чи ні? Це старе, престаре філософське питання заплутане Махом. Коли не дана, то ви неминуче скочуєтесь разом з Махом в суб’єктивізм і агностицизм, в заслужені вами обійми іманентів, тобто філософських Меншикових. Коли дана, то потрібне філософське поняття для цієї об’єктивної реальності, і це поняття давно дуже давно вироблене, це поняття і є матерія. Матерія є філософська категорія для означення об’єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях її, яка копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них.

Тому говорити про те, що таке поняття може “застаріти”, є дитячий лепет,є безглузде повторення доводів модної реакційноїфілософії. Чи могла застаріти за дві тисячі років розвитку філософії боротьба ідеалізму і матеріалізму? Тенденцій або ліній Платона і Демокріта в філософії? Боротьба релігії і науки? Заперечення об'єктивної істини і визнання її? Боротьба прихильників надчуттєвого знання з противниками його?

Питання про те, прийняти чи відкинути поняття матерії, є питання про довір’я людини до показань її органів чуттів, питання про джерело нашого пізнання, питання, яке ставилось і обмірковувалось з самого початку філософії, питання, яке може бути переряджене на тисячі ладів клоунами-професорами, але яке не може застаріти, як не може застаріти питання про те, чи є джерелом людського пізнання зір і дотик, слух і нюх. Вважати наші відчуття образами зовнішнього світу – визнавати об'єктивну істину – стояти на точці зору матеріалістичної теорії пізнання, – це одно й те саме. Щоб ілюструвати це, наведу тільки цитату з Фейєрбаха і з двох підручників з філософії, – щоб читач міг бачити, наскільки елементарне це питання.

“Як це пошло, – писав Л. Фейєрбах,— відмовляти відчуттю в тому, що воно є євангеліє, оповіщення (Verkundung) від об’єктивного спасителя”... Як бачите, дивна, потворна термінологія, але цілком ясна філософська лінія: відчуття відкриває людині об’єктивну істину. “Моє відчуття суб’єктивне, але його основа або причина (Grund) об’єктивна” (S. 195) – порівняйте вищенаведену цитату, де Фейєрбах говорить, що матеріалізм виходить з чуттєвого світу, як останньої (аusgenmachte), об’єктивної істини.

Сенсуалізм, – читаємо ми у “Філософському словнику” Франка – є вчення, яке виводить усі наші ідеї “з досвіду чуттів, зводячи пізнання до відчуття”. Сенсуалізм буває суб’єктивний (скептицизм і беркліанство), моральний (епікуреїзм) і об'єктивний. “Об’єктивний сенсуалізм є матеріалізм, бо матерія або тіла є, на думку матеріалістів, єдині об’єкти, які можуть діяти на наші чуття” (аtteindre nos sens).