Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 124

- ...думав, що ми з тобою друзі? - звертався до неї Снейп. - Найкращі друзі?

- Ми друзі, Сев, просто мені не подобаються деякі люди, з якими ти крутишся! Ти вже вибач, але мене аж нудить від тих Ейвері і Мульцибера! Мульцибер! Сев, ну, що ти в ньому знайшов? Він же гидкий! Знаєш, що він недавно хотів зробити Мері Макдональд?

Лілі підійшла до колони й сперлася на неї, дивлячись у Снейпове худе землисте обличчя.

- Нічого страшного, - сказав Снейп. - Пожартував, та й годі...

- Це була темна магія, і якщо тобі здається, що це смішно...

- А що ти тоді скажеш про те, що виробляють Поттер і його дружки? - вибухнув Снейп. Він аж почервонів, неспроможний стримати образу.

- А до чого тут Поттер? - здивувалася Лілі.

- Вони ночами кудись щезають. З тим Люпином діється щось дивне. Куди він увесь час ходить?

- Він хворий, - сказала Лілі. - Кажуть, він хворіє...

- Раз на чотири тижні, коли повний місяць? - гмикнув Снейп.

- Я знаю твою теорію, - холодно відказала Лілі. - Чого ці хлопці так тебе турбують? Яка тобі різниця, що вони роблять ночами?

- Я просто хочу тобі показати, що вони не аж такі пречудові, як усі вважають.

Його напружений погляд змусив її зашарітися.

- Але ж вони не бавляться з темною магією, - вона стишила голос. - До того ж, ти дуже невдячний. Я чула, що було вночі. Ти прокрався за ними в тунель біля Войовничої Верби, а Джеймс Поттер врятував тебе від того, що там є...

Снейпове обличчя викривилося і він бризнув слиною:

- Врятував? Врятував? Думаєш, він такий герой? Він рятував свою шкуру - свою і своїх дружків! Навіть не починай... я не дозволю тобі...

- Ти не дозволиш? Не дозволиш мені?

Ясно-зелені очі Лілі звузилися до щілин. Снейп негайно почав виправдовуватися.

- Я не те мав на увазі... просто я не хочу бачити, як ти з нього робиш... ти йому подобаєшся, ти подобаєшся Джеймсові Поттеру! - Ці слова вилетіли всупереч його волі. - А він не... Усі думають... Великий герой квідичу... - Снейпа так переповнювали гіркота й ворожість, що він не міг зв’язати кількох слів. Ліліні брови від подиву піднімалися дедалі вище.

- Я знаю, що Джеймс Поттер - зарозумілий йолоп, - урвала вона Снейпа. - Мені про це не треба нагадувати. Але жарти Мульцибера й Ейвері просто зловісні. Зловісні, Сев. Я не розумію, як ти можеш з ними товаришувати.

Гаррі сумнівався, що Снейп узагалі почув, що вона сказала про Мульцибера й Ейвері. Коли вона образила Джеймса Поттера, Снейпове тіло розслабилось, а хода стала пружніша...

І знову змінилися декорації...

Гаррі побачив, як Снейп вийшов з Великої зали після іспитів на СОВи із захисту від темних мистецтв, побачив, як він покинув замок і випадково опинився неподалік того місця під березою, де сиділи Джеймс, Сіріус, Люпин і Петіґру. Але Гаррі цього разу тримався поодаль, бо знав, що сталося після того, як Джеймс підняв Северуса в повітря і глузував з нього. Він знав, що тоді було зроблено й сказано, і не мав ані найменшого бажання вислухати це ще раз. Дивився, як Лілі підійшла до хлопців і почала захищати Снейпа. Здалеку почув, як принижений і розлючений Снейп обізвав її непрощенним словом:

- Бруднокровка.

Картина змінилася...

- Вибач мені.

- Мені начхати.

- Вибач мені!

- Дарма стараєшся...

Була ніч. Лілі стояла в халаті, склавши на грудях руки, перед портретом Гладкої Пані біля входу в Ґрифіндорську вежу.

- Я вийшла тільки тому, що Мері казала, ніби ти намірився тут спати.

- Ага. Я так би й зробив. Я не хотів назвати тебе бруднокровкою, це просто...

- Само вискочило? - Лілі говорила без найменшого співчуття. - Тепер уже пізно. Я роками тобі вибачала. Мої друзі не розуміють, чому я взагалі з тобою розмовляю. Ти зі своїми дорогоцінними дружками-смертежерами... бачиш, ти цього навіть не заперечуєш! Ти навіть не заперечуєш, що й сам хочеш стати таким! Ніяк не дочекаєшся, щоб приєднатися до Відомо-Кого?

Він роззявив було рота, та так нічого й не сказав.

- Я більше не можу прикидатися. Ти обрав свій шлях, а я - свій.

- Ні... послухай, я ж не хотів...

- ...називати мене бруднокровкою? Та ти ж, Северусе, усіх таких, як я, називаєш бруднокровцями. Навіщо робити для мене виняток?

Він намагався знайти якісь слова, але вона зміряла його зневажливим поглядом, розвернулася й полізла назад у отвір за портретом...

Коридор зник, але нова сцена виникла не одразу. Гаррі немовби летів крізь якісь мінливі форми й кольори, поки все навколо не ущільнилося знову. Він опинився на вершині пагорба, стояв самотній і змерзлий у непривітній темряві, а вітер свистів у гіллі кількох безлистих дерев. Дорослий Снейп озирався навсібіч, важко дихав, міцно стискав у руці чарівну паличку, чекаючи на когось або на щось... Його страх передався й Гаррі, хоч він і розумів, що йому ніщо не може зашкодити, але зазирав Снейпові за плечі, хотів збагнути, на що саме той чекає...

І тут повітря прорізав сліпучий, зазубрений струмінь білого світла. Гаррі подумав було, що це блискавка, але Снейп упав навколішки, чарівна паличка вислизнула у нього з руки.

- Не вбивай мене!

- Я й не збирався.

Звук Дамблдорового явлення потонув у свисті вітру в гілках. Албус височів над Снейпом, його мантія розвівалася на вітрі, лице підсвічувала знизу чарівна паличка.

- Ну, Северусе? Яку вістку хоче мені переказати Лорд Волдеморт?

- Ні... ніякої вістки... я тут із власної волі!

Здавалося, Снейп збожеволів - він заламував руки, чорне волосся мотилялося навколо голови.

- Я... я прийшов з попередженням... ні, з проханням... будь ласка...

Дамблдор легенько махнув чарівною паличкою. Хоч листя й гілляччя, як і раніше, хиталося від нічого вітру, одначе те місце, де він стояв перед Снейпом, огорнула тиша.

- З яким це проханням може звертатися до мене смертежер?

- Пе... передбачення... пророцтво... Трелоні...

- Ясно, - сказав Дамблдор. - І що ж ти розповів Волдемортові?

- Усе... все, що почув! - відповів Снейп. - Ось чому... з цієї причини... він думає, що там ідеться про Лілі Еванс!

- У пророцтві не згадується ніяка жінка, - сказав Дамблдор. - Там ідеться про хлопця, що народився наприкінці липня...

- Ти знаєш, що я маю на увазі! Він думає, що там ідеться про її сина, він полюватиме на неї... і вб’є їх усіх...

- Якщо вона для тебе така важлива, - глузливо дивився Дамблдор, - то, може, Лорд Волдеморт її пощадить? Ти не попросив у нього милосердя для матері в обмін на сина?

- Я вже... я вже його просив...

- Який же ти ниций, - кинув Дамблдор, і Гаррі ще не чув такої погорди в його голосі. Снейп аж зіщулився. - Отже, тобі байдуже, що загинуть її чоловік і син? Вони можуть померти, аби тільки ти здобув те, чого жадаєш?

Снейп мовчки дивився на Дамблдора.

- То сховай їх усіх, - прохрипів він. - Тримай її... їх... у безпечному місці. Прошу тебе.

- І що я за це від тебе матиму, Северусе?

- Від мене... за це? - Снейп приголомшено дивився на Дамблдора, і Гаррі чекав, що він почне протестувати, однак той після довгої паузи сказав: - Усе, що завгодно.

Вершина пагорба зникла, Гаррі вже стояв у Дамблдоровім кабінеті, і хтось жахливо ревів, наче поранений звір. Снейп повалився долілиць у крісло, а Дамблдор похмуро стояв над ним. За якусь мить Снейп підняв обличчя. Здавалося, що після тієї розмови на вершині пагорба для нього минуло кількасот років невимовних мук.

- Я думав... ти зумієш... її... вберегти...

- Вони з Джеймсом довірилися не тій людині, - відповів Дамблдор. - Як і ти, Северусе. Ти ж, мабуть, сподівався, що Лорд Волдеморт її пощадить?

Снейп ледве дихав.

- Її син вижив, - додав Дамблдор.

Снейп смикнув головою, наче відганяв набридливу муху.

- Її син живий. Очі - точнісінько, як у неї. Ти ж, мабуть, пам’ятаєш, які очі були в Лілі Еванс?

- НІ! - заревів Снейп. - Її нема... Померла...

- Це каяття, Северусе?