Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 125

- Краще б... краще б я вмер...

- А кому це потрібно? - холодно сказав Дамблдор. - Якщо ти любив Лілі Еванс, якщо ти справді її любив, то ти знаєш, як жити далі.

- Що... що ти маєш на увазі?

- Ти знаєш, як і чому вона померла. Зроби так, щоб смерть її не була марна. Допоможи мені захистити Ліліного сина.

- Йому не потрібен захист. Темного Лорда немає...

- ...Темний Лорд повернеться, а коли це станеться, Гаррі Поттеру загрожуватиме смертельна небезпека.

Запала довга мовчанка. Снейп помалу опанував себе й почав дихати рівніше. Нарешті сказав:

- Ну що ж. Ну що ж. Але ніколи... ніколи й нікому про це не кажи, Дамблдоре! Хай це залишиться між нами! Поклянися! Я цього не витримаю... тим паче Поттерів син... дай мені слово!

- Даю тобі слово, Северусе, що ніколи не розкрию твоїх найкращих намірів, - зітхнув Дамблдор, дивлячись на люте, перекошене мукою Снейпове обличчя. - Якщо ти так наполягаєш...

Кабінет зник, але майже одразу з’явився знову. Снейп крокував туди-сюди перед Дамблдором.

- ...посередність, зарозумілий, як і його батько, злісний порушник правил, постійно прагне слави, привертає до себе увагу, зухвалець...

- Северусе, ти бачиш те, що хочеш бачити, - урвав його Дамблдор, уважно переглядаючи свіжий номер «Трансфігурації сьогодні». - Інші викладачі кажуть, що хлопець скромний, приємний і доволі здібний. Мені особисто здається, що він цілком нормальна дитина.

Дамблдор перегорнув сторінку і сказав, не підводячи очей:

- Стеж за Квірелом, добре?

Барвистий вир, усе потемніло, і ось уже Снейп і Дамблдор стоять недалеко один від одного у вестибюлі, а повз них проходять у свої гуртожитки учні, що затрималися на Різдвянім балу.

- Ну? - пробурмотів Дамблдор.

- У Каркарофа теж потемніла Мітка. Він у паніці, боїться відплати. Ти ж знаєш, як він допомагав міністерству після падіння Темного Лорда. - Снейп скоса зиркнув на Дамблдорів профіль з гачкуватим носом. - Якщо Мітка почне пекти, Каркароф має намір тікати.

- Справді? - тихо сказав Дамблдор, зачекавши, коли повз них пробіжать, хихочучи, Флер Делякур і Роджер Девіс. - Ти теж хочеш утекти з ним?

- Ні, - заперечив Снейп, дивлячись, як віддаляються Флер і Роджер. - Я ж не такий боягуз.

- Так, - погодився Дамблдор. - Ти набагато відважніший за Ігоря Каркарофа. Знаєш, іноді мені здається, що Сортувальний Капелюх наплутав...

І він пішов, покинувши враженого Снейпа...

А тепер Гаррі знову стояв у директорському кабінеті. Була ніч і Дамблдор, похилившись набік, сидів у своєму схожому на трон кріслі за письмовим столом, як видно, напівпритомний. Права рука звисала, почорніла й обсмалена. Снейп бурмотів заклинання, спрямувавши чарівну паличку на зап’ястя цієї руки, а своєю лівою рукою тим часом перехиляв Дамблдорові в горло кубок, повний густого золотистого зілля. Минуло кілька секунд, Дамблдорові очі закліпали й розплющилися.

- Навіщо, - без жодного вступу запитав Снейп, - навіщо ти надів цей перстень? Ти ж знав, що він заклятий. Навіщо було його торкатися?

На столі перед Дамблдором лежав перстень Ярволода Ґонта. Він був розрубаний. Поряд лежав Ґрифіндорів меч. Дамблдор скривився.

- Я... був дурний. Спокусився на свою голову...

- Чим спокусився?

Дамблдор не відповів.

- Це просто чудо, що ти взагалі лишився живий! - люто крикнув Снейп. - Цей перстень зачаклований надзвичайно могутнім закляттям. Ми можемо його хіба що на якийсь час стримати. Я тимчасово заблокував закляття лише в одній руці...

Дамблдор підняв почорнілу недіючу руку й поглянув на неї так, ніби побачив рідкісну антикварну річ.

- Северусе, ти дуже добре зробив. Як гадаєш, скільки мені ще лишилося?

Дамблдор спитав це буденним тоном, ніби цікавився прогнозом погоди. Снейп завагався, а тоді відповів:

- Не можу сказати точно. Може, з рік. Таке закляття неможливо стримати назавжди. Рано чи пізно воно пошириться далі, цей вид заклять з часом тільки набирає сили.

Дамблдор усміхнувся. Новина про те, що йому залишалося жити не більше року, здається, анітрохи його не турбувала.

- Мені так пощастило, просто неймовірно пощастило, що є ти, Северусе.

- Якби ти покликав мене хоч трохи раніше, я міг би зробити більше, зберегти тобі ще трохи часу! - сердито відказав Снейп. Він подивився на розламаний перстень і на меч. - Ти думав, що, зламавши перстень, зламаєш закляття?

- Щось таке. Поза сумнівом, це була маячня... - відповів Дамблдор. З великим зусиллям він випростався в кріслі. - Але тепер це лише спрощує справу.

Снейп глянув спантеличено. Дамблдор усміхнувся.

- Я маю на увазі план Лорда Волдеморта щодо мене. За його задумом, мене має вбити бідолаха Мелфой.

Снейп сів на стілець, на якому так часто сидів Гаррі - біля стола навпроти Дамблдора. Гаррі відчував, що він хотів ще щось додати про ушкоджену закляттям Дамблдорову руку, але той підняв її вгору, ввічливо відмовляючись розмовляти на цю тему. Снейп насупився і сказав:

- Темний Лорд і не сподівається, що Драко зуміє тебе вбити. Це лише кара за недавні Луціусові провали. Повільні тортури для Дракових батьків, які тільки й можуть, що спостерігати, як він урешті-решт зазнає невдачі і заплатить за це сповна.

- Словом, хлопцеві оголосили смертний вирок так само, як і мені, - сказав Дамблдор. - Так ось, мені здається, що наступним виконавцем убивства після Дракової невдачі цілком природно маєш стати ти.

Якусь мить вони мовчали.

- Гадаю, саме так Темний Лорд і задумав.

- Чи передбачає Лорд Волдеморт у найближчому майбутньому ситуацію, коли йому вже не потрібен буде шпигун у Гоґвортсі?

- Так, він вірить, що школа незабаром опиниться в його руках.

- А якщо вона й справді опиниться в його руках, - сказав Дамблдор ніби сам до себе, - дай мені слово, що зробиш усе можливе для захисту учнів.

Снейп скупо кивнув головою.

- Добре. Так-от. Насамперед з’ясуй, що там задумав Драко. Переляканий підліток - загроза не лише іншим, а й йому самому. Запропонуй йому допомогу й підтримку, він погодиться, він тебе любить...

- ...значно менше після того, як його батько потрапив у неласку. Драко звинувачує в цьому мене, думає, що це я зазіхнув на Луціусове місце.

- Нічого, спробуй. Мене не так турбує власна доля, як випадкові жертви його завзяття. Бо якщо ми хочемо врятувати хлопця від гніву Лорда Волдеморта, то існує тільки один вихід.

Снейп підняв брови і в’їдливо запитав:

- Ти дозволиш йому тебе вбити?

- Авжеж, ні. Мене вб’єш ти.

Запала довга мовчанка, яку переривало тільки якесь дивне клацання. Це фенікс Фоукс обгризав хрящ каракатиці.

- То, може, мені це зробити зараз? - з їдкою іронією запитав Снейп. - Чи дати тобі ще кілька хвилин - скласти епітафію?

- Ні, ще трохи зашвидко, - усміхнувся у відповідь Дамблдор. - Насмілюся стверджувати, що потрібна мить сама виникне в належний час. А враховуючи те, що сталося сьогодні, - показав він свою засохлу руку, - можна не сумніватися, що така мить настане впродовж цього року.

- Якщо ти не проти вмерти, - грубо сказав Снейп, - то чому б не дати такої можливісті Драко?

- Він свою душу ще не надто занапастив, - відказав Дамблдор. - Я не хочу, щоб через мене вона в нього пропала.

- А моя душа, Дамблдоре? Моя?

- Тільки ти один знаєш, чи зашкодить твоїй душі, якщо ти допоможеш старій людині уникнути мук і принижень, - сказав Дамблдор. - Я прошу тебе, Северусе, зробити мені цю велику послугу, бо смерть і так наближається до мене так само невідворотно, як і той факт, що «Гармати з Чадлі» опиняться цього року на самому дні турнірної таблиці. Зізнаюся, що надаю перевагу швидкому й безболісному відходу замість повільної й неприємної історії, якою все це може стати, якщо вони, наприклад, залучать Ґрейбека... я чув, що Волдеморт його завербував? Або ж любу Белатрису, яка любить погратися з їжею, перш ніж її проковтнути.

Він говорив це невимушено, проте його блакитні очі пронизували Снейпа так, як часто пронизували Гаррі - ніби він бачив душу, про яку йшлося. Нарешті Снейп іще раз скупо кивнув.