Відлуння: від загиблого діда до померлого - Денисенко Лариса - Страница 35

Раптом мені схотілося випити. І випити багато. В барі саме було кілька пляшок іспанського вина, турботливо подарованих мамою на випадок, якщо мені трапиться цікавий чоловік. Напевне, прихильник тверезого життя, на думку моєї мами, мені не світив.

І тут він зателефонував, прихильник тверезого життя. Мій колишній, Оскар. «Я можу до тебе зайти найближчим часом?» Мама працювала на братовому фронті, а батько, виявляється, займався Оскаром. Утім, батько не дуже енергетично витратився: Оскар, якби йому це дозволили, залюбки живився б татковими мікробами. Справа в тому, що я не могла відмовити Оскарові у візиті. Бо для нього це було доктринально-важливо. Він, наче в лати, загортався в таткові постулати. Я почала говорити віршами.

Оскар виглядав так, наче вбрався на фотосесію. Його костюм ніби промовляв до мене: уявляєш, скільки він витратив зусиль? Власне, найкраще для костюма та Оскара було б запакувати їх до портпледа або підвісити на вішак, щоб не зім’яти, не обляпати. Я бачила, що Оскар не знає, як розпочати розмову, але допомагати йому не хотіла. Це вам не суд, пане адвокате, де суддя завжди кидає репліки. Він усівся у крісло, в якому до нього сидів Артур, і гортав той самий журнал, якби поряд була секретарка Артура, Оскар неодмінно отримав би чай або каву, але на мене це перегортання не діяло. Я продовжувала сидіти на дивані з ноутом на колінах. Оскар мовчав, він чудово знав, що його надбана й натренована впертість переможе мою природну.

Тому я вирішила, що цілком можна поговорити про Лі. Його дівчину. Вони разом працювали. Про неї кілька разів починав розмову мій батько, певне, для того, щоб я схаменулася і зрозуміла, який скарб я викопала та віддала невідомо-кому, не залишивши собі навіть відсотків. Взагалі-то я думала, що Лі – китаянка, тому моє питання було таким: «Слухай, батько розповідав мені про твою дівчину. Лі. А чим її катували в дитинстві – гімнастичним знаряддям чи піаніно?» Переможці архітектурного конкурсу гепнулися на підлогу. «Перепрошую?» Я повторила питання. Оскар дивився на мене поглядом, у якому поєдналися подив та недовіра. Мабуть, підозрював, що я щось знаю про Лі. А він – ні.

«Ти зовсім не цікавишся європейською документалістикою з прав людини», – почала я. «Тоді б знав, що в Китаї дітей змалку готують до блискучого спортивного або музичного майбутнього, щоб виборсатися зі злиднів». – «А яке відношення Лі має до Китаю?» – «Безпосереднє, я так думаю». – «Якого ти так думаєш?» Оскар так і не навчився не реагувати на шпильки. А батько стільки доклав зусиль. І – марно. Оскар підвівся. «А. Збагнув. Ти так подумала через ім’я, так?» Я підтвердила його здогад. «Знаєш, а добре, що ти не розпочинала суддівської кар’єри, дуже добре. Суспільство від цього тільки виграло. Бо Лі насправді Лісель». І тут я почала реготати. Навіть не тому, що помилилася, а тому що знала значення цього імені. Лісель. О, Оскар усе продумав, він навіть дівчину обрав з суддівським ім’ям «Моя присяга». Це повинно стати подружнім жартом, бо вони ж обов’язково вишкрябаються у судді. Його честь, що має ім’я – Спис Бога, та Її честь, що зветься – Моя Присяга, – чарівно.

Оскар склав руки на грудях. Придушує праведне обурення. Можна було б запропонувати йому винця, але він сприйме це однозначно: що я вирішила його звабити, повернути, пригорнути. Звичайно, можна було б у це погратися. Але вина – шкода. Тут я пригадала, що мені треба послухати музику Лятошинського, ноти було вкладено в листа діда, котрого надіслав мені Боно. На піаніно грала мама, але просити її зіграти було марною справою. «Я не буду гратися минулим, достатньо того, що в нього загралася ти», – дала б вона відсіч. Я наче чула її голос, коли мама намагалася бути серйозною і хотіла, щоб саме так її сприймали, її голос ставав таким сухим, трохи натисни, і він твердими крихтами роздряпає їй горлянку.

«Оскаре, а ти граєш на піаніно?» – «Чого ти вчепилася в це піаніно? Ні, Лі не грає, я не граю, щось ще?» – «Власне, це ти до мене прийшов, а не я до тебе. Певне, питання приніс, якщо не загубив. Тільки от вибач, мені час іти». Я почала сновигати хатою, збирати речі. Оскар мовчки казився, але вдіяти нічого не міг, скаже батькові, що я остаточно втратила здоровий глузд, дізналася, що він не грає на піаніно, та виперла його з хати. Дивно, але поки Оскар не зник, стояв і спостерігав за мною.

Я ж натягнула на себе чорні джинси, а зараз шукала чорний бюстгальтер та светр. Взагалі все це виглядало, наче я була не в себе вдома, а в Оскара, і от-от до нас мала нагрянути Лі, тому я збиралася, наче у лихоманці. «Ти в жалобі?» – долинули до мене його слова. «Ні, мені довірили роль Багіри в шкільній постановці. Ти, часом, не бачив мого хвоста?» Оскар нарешті вшився. Якщо він нині почуватиметься щасливим через те, що ми з ним не разом, я за нього радітиму. Якби не вплив батька, він давно б полишив про мене згадувати, але вплив батька був сильнішим за всі любовні почуття Оскара.

Згодом, схопивши ноти, пішла і я. Коли вийшла на вулицю, зрозуміла, що уявлення не маю, хто з моїх знайомих грає на піаніно і куди мені податися. Можливо, Наташа. Не здивуюся. Останнім часом складалося враження, що вона вміє і здатна на все.

Про всяк випадок я зателефонувала Агаті Райс. «Привіт, слухай, хто-небудь з твоїх знайомих вміє грати на піаніно?» – «Шопена? – скептично поцікавилася Агата. – Чи ще щось, що грають на жалобних вечірках?» – «На жалобних вечірках грають?» – «Звичайно». – «Власне, мені потрібно, щоб хтось заграв мені по нотах, що в мене є. Це ноти, котрі дісталися мені від діда». – «Зайди до консерваторії, певне, що там таких багато. Хоча й там більше чекають на свіжі булочки та каву, ніж на чергову партитуру. Знову твій дід. Бесіда про діда. Навіть я вже не можу того всього чути, ти взагалі розумієш, як хвилюється через тебе Агнес? Егоїстичні діти. Ось чому в мене вас немає. Це єдині істоти у світі, хто перемагає мене в егоїзмі. Марто, чого ти не вгамуєшся?»

«Агато, я серйозно. Мені дуже потрібно почути цю музику». – «Добре, пиши одну адресу. Його звати Берц. Я зараз попереджу його, що ти підійдеш». – «Дякую тобі!»

Сходи, що вели до квартири Берца, були подібні на жирафів. Вигнуті та довгошиї з щербинами, схожими на темні плямки.

Берц відкрив мені двері й відразу відійшов углиб кімнати, наче щось його затягнуло. І щось потужне, бо він виглядав як міцний чолов’яга. Насправді, якби мені показали його фотокартку серед інших і попросили обрати піаніста, його б я не обрала. Пальці Берца більш за все були схожі на стручки бобів, під шкіркою вже сформувалися великі зернятка. «Я – Марта, від Агати», – представилася я, Берц потиснув мені руку, наче загорнув у свою, бобово-пальцеву, його шкіра виявилася оксамитовою, я здивувалася, бо відчула збудження. «Заходьте».

У цій кімнаті не було піаніно. Килим, круглий стіл, посеред якого мружив очі товстий черепаховий кіт. Два стільці і крісло, схоже на гінекологічне. Звичайно, Манфред міг би вигадати й такий інструмент, аби зробили замовлення. «Влаштовуйся», – кивнув Берц у бік крісла. Навіть не уявляю, з я кого дива я його послухалася. «Спочатку варто було б роздягнутися. Не хвилюйся, холодно тобі не буде. Хіба що на мить». – «Ви – піаніст?» Навіщо я про це запитала – йди знай. «Берц – Піаніст. Так. Часто мене звуть так. Взагалі-то я – Джеркоф[14]». Він випростав мені назустріч два середніх пальці, чим нагадав мені «козу» нашого родинного повіреного Олафа.

Я кахикнула. «Якесь непорозуміння, я прийшла, щоб послухати ось це». Я витягнула з папки ноти, протягнула Берцу. Певний час він їх вивчав. «У цьому ритмі? Без проблем, але я не знаю, як швидко ти кінчиш, ну, це не проблема, якщо маєш час. У мене є вдосталь часу. Виглядає це цікаво». Він хитнув головою в бік партитури. «Ти сама це вигадала?» – «Це – Лятошинський», – розгубилася я. «Слов’яни набагато більше тямлять у сексі, ніж хтось думає. Певне, саме цей метод – результат впливу класики. В них балет, так? Опера, так? Ти – слов’янка?» – «Ні. Це – музика Лятошинського». – «Я про інше. Ти давно вигадала, щоб тебе задовольняли в музичних ритмах? Хто був першим? Бах, так?»

14

Jerk off – майстерність доводити до оргазмів тільки за допомогою рук. Термін використовується в порноіндустрії.