Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія» - Андрухович Юрий Игоревич - Страница 3

3

ОПІВНІЧНИЙ ПОЛІТ З ВИСОКОГО ЗАМКУ авжеж не райський сад не світять помаранчі загублено стежки і втрачено сліди а все що є у нас ліхтарик на підзамчі і треба нам туди збігати у пітьму яка непевна втіха чи виросте вогонь коли позолотить найменша іскра тиха розсипаний пісок розрив поміж долонь і тісно між дерев і темно в сьому граді і тягнуться до нас обуджені гілки та крізь нічне зело що пнеться на заваді злітаємо з гори злітаємо таки і жодної зорі лиш доторки тернові і де ще той ліхтар чи світиться йому подряпини легкі падіння варте крові і навіть без надій                 і навіть у пітьму бо хто на світі ми за сімома шляхами шукаємо любов як золото в ріці закрито всі доми спідниця з реп'яхами і скалка на щоці ПРОМОВЛЯННЯ САМОТНІЙ …і хоча все золото світу не варте твого мізинця і тільки для тебе жовто горять сьогодні сади губи твої холодні наче прозорі вінця яких ніхто не торкався прагнучи світла й води губи твої неспиті а все ж таємниця квітки сповита в них і забута допоки живеш сама вона проросте крізь тебе ніби крізь чашу звідки солодко й тлінно пахне цвітом і тілом пітьма несеш отак мов клейноди а може клеймо дівоцтво ось його зимне плесо між двох берегів як між пут поки з лози постанеш уже не вином а оцтом скільки ключів назавше квітку в тобі відімкнуть? і так прочуваєш того хто з милості чи з наруги злетить на тебе й розтане в чадні долини безсонь ввійде в твою кров і шкіру тебе народивши вдруге і лишить губам болючий незнаний новий вогонь

ТРИ БАЛАДИ

ЛЕМБЕРЗЬКА КАТАСТРОФА 1826 р.

Дня 14 липня 1826 р. прийшла подія, що потрясла цілим Львовом: стара ратушева вежа по полудні зарисувалася й о годині чверть на сему вечером з великим тріскотом завалилася. Наперед вже опорожнено ринок з людей, але все-таки у звалищах погиб трубач, двох жовнірів і кількох робітників.

І. КРИП'ЯКЕВИЧ «Історичні проходи по Львові» З отого дня суремного, як завалився ратуш, усе навіки зважене і вписане в архів: «Понесено у людности не так велику втрату: погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників». Маленька апокаліпса на ринковому пляці: з розпуки позіхнуло трагічне місто Львів, мов гер таємний радник над аркушем реляції: отин трупач                 тфох шофніріф                                 кількох ропітникіф. Зібрали вдовам на свічки, а матерям на ліки. Дітей забрали в інтернат на вулицю Сиріт. На поминках буяла чернь і мандрівні каліки і гупав куксами о брук увесь калічий рід (і кожен чесно їв, і пив, і плакав як умів: погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників). Поховані під вежею, вони ввійшли в комори, де світло мре і твердне кров, де вже не чути з тьми, як на майданах і в шинках реве житейське море. Там інше світло — і воно біліє над кістьми. Вони зійшли в підземну хлань, немовби в інше місто, — їх не любили на землі й забули серед хмар. Ішов попереду трубач.                                 Він дув натхненно й чисто — так ніби не трубу тримав, а вогняний ліхтар. Коли ж посмертні очі в них зітліли, мов одежа, вони злягли на дно камінь — плече коло плеча, лиш не вгавав, як джерело, і виростав, як вежа, таємний і хрипкий сигнал — відозва трубача. ДИДАКТИЧНА ВИСТАВА В ТЕАТРІ БОГУСЛАВСЬКОГО

Велике вражіння у Львові зробило те, як один із акторів відкрив домовини з людськими кістяками, — при перебудові костела на театр забуто усунути з підземелля давніх покійників…

І. КРИП'ЯКЕВИЧ «Історичні проходи по Львові» Панове публіка, для трепету і млості, для гостроти і свіжості в серцях репрезентуєм підземельні кості. Панове, всі ми ходим по мерцях, як по мостах. Вони лежать під нами, тверді, мов підмурівки у домах, — ростуть униз невидними вогнями. Пройміться світлом ницих костомах… Розкішно вам у ложі, мов на лоні, на галереях — тупіт і аншлаг, ви так бурхливо плещете в долоні, немовби винні в смерті бідолах… Панове, цить!                 (Стікає воском люстра…) Мерці мерцями, їм не в голові. А ми — мов лишаї на тілі людства — голодні, ґеніальні і живі. Тож порятуйте нас! і лорнетуйте худу й безкровну шкіру ґалатей. Подайте хліба, рани побинтуйте — панове, всі ми схожі на людей, зігравши королів і принців крові, у вицвілих плащах, мов у мішках, підем у тьму — в мансарди вечорові і спати полягаєм на дошках… НАШІПТУВАННЯ З ВІКІВ

В 1855 р. Франц-Йосиф відвідав знову Замок у вечірній порі, в каварні гостила його шляхта, з балькону наварні цісар оглядав ілюмінацію Львова на його честь.

І. КРИП'ЯКЕВИЧ «Історичні проходи по Львові»