Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія» - Андрухович Юрий Игоревич - Страница 4

4

Мій цісарю, хвала тобі — яка щаслива нація, що ти ступив на наш пісок вечірньої пори. Кущем небесним зацвіла ясна ілюмінація, остроги в тебе срібляні. Ти дивишся з гори. І дим ракетниць очі їсть — яке палке зворушення! У церемоніймайстра з напруги карк упрів. Ми всі готові хоч на смерть, мов посполите рушення, і сльози капають з очей гицлів та шандарів. (Наш загумінок став як сад. Петардами і бомбами обстріляно небесне дно для більшої краси. Оркестри віддано ревли тромбонами і тромбами, повії прали неґліже і пудрили носи). Ілюмінація! Оркестр! Волаємо і граємо — цісарська доля — наче сфінкс, і що вона пошле? — чуму, пожежу чи війну, небіжчика в Сараєво, тож веселися, цісарю, ти ще дитя мале! Ще маєш білого коня і капелюха з перами, твердиня влади, мов горіх, імперія без меж, таємно вішаєш когось, обдурюєш паперами, і де ще той двадцятий вік, в якому ти помреш?..

НОВІ ЕТЮДИ БУДІВЕЛЬ

КАСАРНЯ ми навіть її не бачимо і не знаємо яка вона адже вдосвіта вибігаємо з неї повертаємось коли споночіє певно вона мурована ще досі в ній пахне кінським потом і сіном зі стаєнь гусарського реґіменту здається має кам'яні сходи а коли ми шкребемо її безконечно чорну підлогу відламками шкла і тупими бритвами то здається шкребемо спину великого кита вгрузлого в мілину у листопадовій пітьмі шостої ранку лунає сурма побудки розлучивши кожного з його нічними дівчатами і під хрипкі погрози капралів друга чота зіскакує на голови першій ми ніяк не можемо розтулити очей і руки все ще тягнуться за дівчатами котрі відпливають і так починається день ВОКЗАЛ отут ми прагнемо сісти в потрібний поїзд слідуючи за дороговказами поспішаємо крізь тісні коридори між клунками й валізами нам ніколи вгору глянути де під кулястим склепінням повисла запорошена й тьмяна флорентійська люстра стискаємо спітнілі мідяки як пружину шикуємося в безладні черги над нами гіпсовий настінний путті десятих років дме в позолочений ріжок іноді глянемо в бік знудженої блондинки що притулившись до колони їсть яблуко врешті виринаємо на пропахлому пивом і трояндами пероні когось цілуємо просимо не забувати сумніваємося чи потрапили на своє місце аж поки не відірвемось від землі і м'яко рушимо заспокоєні дивимося з вікон як жовкнуть перші дерева у приміських лісах УНІВЕРСИТЕТ ми послуговуємось мертвими мовами ходимо безпорадні серед астролябій реторт черепів з висоти земляного валу слухаємо дзвін миколая на брукованому подвір'ї слухаємо красномовного ритора заляпаного крейдою ціцерона на уроках медицини зазираємо в очі мерцям ховаємо в кишенях тютюн і нецнотливі малюнки вранці чемно ступаємо за капеланом жбурляємо в котів малими філософськими камінцями опівдні втікають від нас найдотепніші силогізми і формули адже поруч за крутими вогкими мурами саме розвішує щойно випрану мокру ваговиту білизну медова служниця підстарости ГРОБНИЦЯ і ось ми зібралися всі разом ціла родина коли цвинтарні служаки відітнули непевний промінь за останнім з нас ми знову зустрілися як за найкращих часів гри на біржах катання на фіакрах недільних балів у заміському клубі лежимо на твердій підлозі під мармуровою чашею що від палого листя й дощівки тяжка та все ж у пристойному товаристві праворуч цукровий маґнат ліворуч оперний тенор не чуємо як тече вода шумить вітер але іноді глухої нічної пори здригаємось коли затягне лайдацьку пісню молодь повертаючись пізно з танців у робітничі передмістя БІБЛІОТЕКА ми шукаємо щонайточніших знань драбинами сходимо на вищі поверхи книгозбірні нишпоримо по стелажах спільно з павуками здіймаючи крейдяні хмари під стелею мов на вершині стрімкої вежі чуємося повітряними гімнастами аж забиває дух і ледве втримуєм рівновагу поринаємо в найтовщі томи без надії колись вибратися книги поглинають нас як моря хапаємось руками за різьблені виступи сяк-так тримаємось на поверхні і коли вже цілком підупадем на силі засапані обсипані штукатуркою здається знаходимо в гущавині сап'янів та коленкорів притулене до стіни легке і тепле гніздо вуличної ластівки ЛІКАРНЯ ми стаємо щоразу легшими о десятій ранку по закінченні процедур виходимо всі в однакових фланелевих піжамах в наших рухах дедалі більше невагомості ходимо парком старої садиби граємо в доміно біля гіпсової купальниці над водою по обіді граємо в доміно у палатах іноді нянька висварить когось хто наслідив калошами на музейному килимі граємо в доміно дивимось у вікна часом повз оранжерею і літню альтанку проносять когось такого укритого твердим накрохмаленим простирадлом їмо яблука в наших очах щораз більше ясності до пізньої ночі тишком розповідаємо анекдоти водночас прислухаємось коли ж нарешті вирине з лісосмуги той сліпучий експрес далекого прямування