Амаркорд (Збірка) - Сняданко Наталка В. - Страница 46

46

Що не кажіть, якість звучання помітно відрізняється. Та і зміст слова «пристрасть», якщо вдуматися, доволі-таки незрозумілий. Так, ніби чоловік ніяк не второпає, що до чого, а точніше хто при кому. Він «при страсті», вона при ньому, чи почуття (принаймні сильні) тут взагалі непричетні. Як на мене, що чоловік «при страсті», що «без страсті» — різниця невелика. Погана це ознака, коли людина носить свої почуття при боці. Як гаманець, пейджер або носову хусточку. Мало в цьому, як на мене, темпераменту.

Звичайно, є у слова «пристрасть» і милозвучніші синоніми: «жага», наприклад. Або «захоплення». Але на те вони й синоніми, щоб відрізнятися за змістом. Мені здається, що почуття, яке ми називаємо «пристрастю», несуттєво, але все ж таки відрізняється від того, яке мається на увазі під словом «жага», не кажучи вже про «захоплення». А почуття — це речі, що вимагають точності. Особливо, коли йдеться про їх число. Уявіть собі, що вам потрібно вжити слово «жага» в множині. Не виходить? Із захопленням — ще гірше. Йому що множина, що однина, «без різниці», як каже моя бабця. А мені зовсім не без різниці, про що саме Вам розповідати: про одне захоплення, три чи 15. А були б ви моїм чоловіком чи принаймні коханцем, думаю, тоді б ви теж прониклися розумінням важливості цього аспекту української граматики.

Якщо припустити, що мова має безпосередній вплив на дійсність, то багато речей можна пояснити. Напевно, найкраще взяти для цього поетичні тексти, адже у них, як відомо, відображаються найхарактерніші риси національної ментальності. Уявіть собі народ, чий поет, освідчуючись коханій жінці у віршованій формі, пише: «Не дивися так привітно» чи «Не милуй мене шовково»[5]. Вже не кажучи про «Утекти од тебе світ за очі»[6]. Щось подібне зустрічаємо хіба у спорідненій ментальності «старшого брата»: «Нє жалєю, нє заву, нє плачу»[7].

Це у класиків. Здавалося б, у процесі еволюції почуття, точніше форма їх висловлювання у поезії мала би шліфуватися, ставати тоншою, ніжнішою. Але не з нашим щастям.

Уявіть собі, наприклад, поетичний образ: «…чи кохання хотів що не торкане ще пролітає над ринком де рила і туші»[8]. Уявили? І схочеться Вам торкати те кохання поміж рилами?

Чи інший образ. «Встромляю в панну спис тюльпанний», — і це пише поет у кінці XX століття, перед тим попередивши довірливу дівчину: «Ні подиху, ні слова поміж нами», а потім ще й задоволено завершує: «А я в траву щасливий упаду»[9]. Справді, як мало часом потрібно для щастя.

Іншому поетові потрібно ще менше:

«Принцесо! Швидше роздягнися! Принцесо! Швидше на матрац! Ну, все в порядку — понеслися: Ерзац, ерзац, ерзац, ерзац»[10].

Щоправда, не всі сьогоднішні поети аж настільки позбавлені будь-якої романтики. Дехто все ще спромагається на дещицю ліризму, описуючи, наприклад, перший поцілунок:

«Коли до губ твоїх лишається півподиху, коли до губ твоїх лишається півкроку — зіниці твої виткані із подиву, в очах у тебе синьо і широко».

Красиво? Не розслабляйтеся, для дівчини все це закінчується не так вже й солодко: «І забуваю я, що вмію дихати, і що ходити вмію, забуваю»[11], — зізнається їй поет, і роби з ним, що хочеш. А якщо надворі ніч, додому далеко, а трамваї вже не ходять? От тобі і романтика.

Не набагато веселіша ситуація вимальовується, якщо спробувати визначити місце пристрасті в ієрархії поетичних цінностей. Дивіться самі: «Десь на дні мого серця»[12], — каже один український поет. Мало того, що на дні, то ще й невідомо де, так, ніби окуляри, які десь поклав і тепер не може знайти.

«Чи дівчини хотів, чи хотів її пляцка»[13], — сумнівається наступний. «Я кохаю Вас, Надіє», — починає свій вірш третій і закінчує його: «Ти таки не слухаєш мене, проститутко»[14]. Слухали б Ви, якби до Вас так зверталися?

Часом виникає сумнів, «при» страсті такий чоловік чи вже «по» страсті. Особливо, коли йдеться про такі неконкретні матерії, як сни. Що, наприклад, повинна думати жінка, коли до неї спочатку звертаються: «Чого являєшся мені у сні?» Так, ніби вона винна.

Але не встигнеш дочитати до кінця, як раптом виявляється: «Являйся, любонько мені. Хоч в сні…»[15] І будь тут мудрий.

Одним словом, складно в українських поетів із пристрастями. Особливо тоді, коли справа стосується освідчення. Європейці давно позбулися цієї проблеми. Німець, наприклад, ще в часи благословенної пам'яті Гайнріха Гайне не соромився виглядати сентиментальним і сказати:

«На оченьки милої любки дивні Я гарні складаю канцони На устонька милої любки дрібні Складаю найкращі терцини».

Що вже казати про відомих здавна своєю галантністю французів чи знаменитих завдяки темпераментові італійців та іспанців.

Українець, у кращому випадку, витисне із себе: «Проклинаю. Цілую. Мовчки».

Така ситуація не могла не вплинути і на почуття та уявлення українських жінок І зокрема на їх уявлення про щастя. Візьмімо хоча б єгиптянок. У них із бажаннями і уявленнями ще з давніх-давен усе просто:

«А якби пригорнувся До мене близенько „От знайшлося любе щастя!“ — Мовило б серденько».[16]

Навряд чи така жінка зрозуміє українську поетесу, для якої:

«Все, все покинуть, з тобою загинуть, То було б щастя…»[17]

Чи жінку, для якої «…щастя зіткане з прощань».[18]

Звідки їм там, у Єгипті, знати про наших українських чоловіків, наше українське життя і наші українські проблеми.

Якщо вчитатися у жіночу інтимну лірику, то серед української і тут знаходимо відбиток непростих і часто майже незбагненних суперечностей, які ми щойно простежили у чоловічому поетичному світі: «Навіки мій!»[19] — з гордістю стверджує одна. «Я не скажу і в пам'яті — коханий»[20], — затинається інша. Відгадайте, котра з них українка?

Не важко здогадатися, що при такому способі вираження почуттів страх займає далеко не останнє місце «при страстях» в українській поезії:

— «Якби зустрілися ми знову, Чи ти злякалася б, чи ні?» —

запитує український поет.[21]

— «Ми стрінемось. Ми будем ворогами. Я вже на тебе меч приготувала»[22], — відповідає українська поетеса.

Треба визнати, вони одне одного варті.

вернуться

5

«Не дивися так привітно», «Не милуй мене шовково» (Павло Тичина).

вернуться

6

«Утекти од тебе світ за очі» (Ліна Костенко).

вернуться

7

«Нє жалєю, нє заву, нє плачу» (Сєргєй Єсєнін).

вернуться

8

«…чи кохання хотів що не торкане ще…» (Юрій Андрухович).

вернуться

9

«Встромляю в панну спис тюльпанний», «Ні подиху, ні слова поміж нами», «А я в траву щасливий упаду» (Віктор Неборак).

вернуться

10

«Принцесо! Швидше роздягнися!..» (Юрій Позаяк).

вернуться

11

«Коли до губ твоїх лишається півподиху…», «І забуваю я, що вмію дихати…» (Грицько Чубай).

вернуться

12

«Десь на дні мого серця» (Павло Тичина).

вернуться

13

«Чи дівчини хотів, чи хотів її пляцка» (Юрій Андрухович).

вернуться

14

«Я кохаю Вас, Надіє», «Ти таки не слухаєш мене, проститутко», «Проклинаю. Цілую. Мовчки» (Василь Стус).

вернуться

15

«Чого являєшся мені у сні?», «Являйся, любонько мені…» (Іван Франко).

вернуться

16

«А якби пригорнувся…» (Єгипетська народна творчість).

вернуться

17

«Все, все покинуть, з тобою загинуть…» (Леся Українка).

вернуться

18

«…щастя зіткане з прощань» (Ліна Костенко).

вернуться

19

«Навіки мій!» (Емілі Дікінсон).

вернуться

20

«Я не скажу і в пам'яті…» (Ліна Костенко).

вернуться

21

«Якби зустрілися ми знову…» (Василь Стус).

вернуться

22

«Ми стрінемось…» (Ліна Костенко).