Хліб із хрящами - Бриних Михайло - Страница 1

Annotation

Земля, задобрена людською плоттю, рано чи пізно розродиться. «Радіо Живих Мерців» веде прямий репортаж про кінець світу з села Міцне на Київщині.

«Хліб із хрящами» — це роман про голод і непрощенність, про ген канібалізму і морок свідомості.

Апокаліпсис не буде лагідний до тебе, й триватиме він довше, ніж пульсація інстинкту виживання. Колишній священик стоїть на порозі свого дому й молитва його проста: сокира чи таки автомат?

Intro

Розділ 1.

Розділ 2.

Розділ 3.

Розділ 4.

Розділ 5.

Розділ 6.

Розділ 7.

Розділ 8.

Розділ 9.

Розділ 10.

Розділ 11.

Розділ 12.

Розділ 13.

Розділ 14.

Розділ 15.

Розділ 16.

Розділ 17.

Розділ 18.

Coda

Видавництво «Ярославів Вал», Київ, 2012

ББК 84.4УКР6

Б87

Видавнича рада:

Віктор Баранов, голова НСПУ, головний редактор журналу «Київ»;

Михайло Ватуляк, голова Асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Львівщини; Сергій Гальченко, заступник директора Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, літературознавець;

Сергій Грабар, письменник;

Григорій Гусейнов, головний редактор журналу «Кур’єр Кривбасу», лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка;

Дмитро Іванов, головний редактор газети «Гарт» (Чернігів), лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка;

Володимир Загорій, президент Ліги українських меценатів;

Світлана Короненко, заступник директора каналу «Культура»

Національної радіо компанії України;

Іван Корсак, головний редактор газети та радіо «Сім'я і дім» (Луцьк);

Василь Простопчук, головний редактор газети «Віче-інформ» (Луцьк); Михайло Слабошпицький, директор видавництва;

Павло Щириця, головний редактор видавництва.

Бриних, Михайло.

Хліб із хрящами : роман / Михайло Бриних. — К.: Ярославів Вал,

Б 87 2011.— 168 с.: іл.

ISBN 978-617-605-005-6

Ілюстрація на обкладинці — робота художника, скульптора та перформера Олів’є де Саґазана (http://nefdesfous.free.fr)

Земля, задобрена людською плоттю, рано чи пізно розродиться. «Радіо Живих Мерців» веде прямий репортаж про кінець світу з села Міцне на Київщині.

«Хліб із хрящами» — це роман про голод і непрощенність, про ген канібалізму і морок свідомості.

Апокаліпсис не буде лагідний до тебе, й триватиме він довше, ніж пульсація інстинкту виживання. Колишній священик стоїть на порозі свого дому й молитва його проста: сокира чи таки автомат?

ББК 84.4УКР6

© Михайло Бриних, 2012 © Сергій Тарасенко, дизайн обкладинки, 2012 © Олександр Овсянніков, верстка, макет, 2012 © Видавництво «Ярославів Вал», 2012

ISBN 978-617-605-007-0

Михайло БРИНИХ

РОМАН

Intro

Мікробіолог Михайло Васильович написав листа колишній дружині, яка жила в Рівному, і пішов на пошту. На пошті його не чекали, бо такий у світі порядок.

Зубний технік Василь Спиридонович прокинувся від того, що дзвонив телефон, дзвонили в двері й дзвонило в голові. "Три в одному", — подумав він і відключився.

Колишній підприємець Іван Петрович вийшов із під'їзду о восьмій сорок п'ять, і по дорозі до автобусної зупинки двічі впав. Коли приїхав автобус, йому пощастило пробитися до вільного місця біля вікна.

Для всіх цих людей день розпочався вдало.

Студент Василь Чобіт не міг знати, що під під'їздом на нього чекають двоє чоловіків у цивільному. Під час вкрай невдалої втечі він напоровся на металеву садову огорожу й умер від розриву селезінки. Лікар, який оглядав тіло на місці пригоди, чомусь не здивувався, коли в найближчих кущах раптом стрепенувся вгодований селезень. "Диви, який жирний качур!" — сказав він блідій медсестрі, яка лише другий день працювала в бригаді швидкої, й тому не знала, як сильно лікар не любить алітерацій.

Ганна Миколаївна Авербах взяла гроші й стривожено глипнула на покупця. Грошей було дуже мало, а продуктів, нагромаджених на транспортері перед касою, дуже багато. Вона дивилася на покупця і думала, що сьогодні — не його день. Поки вона це все обмірковувала, покупець зіщулився, різким рухом приклав долоні до грудей, ніби збирався комусь подякувати, і впав на підлогу. Серцевий напад, миттєва смерть. Покупця звали Матвій Широкий.

Отже, для цих людей день почався дуже погано. Навіть для Ганни Миколаївни Авербах, зміна якої закінчилась опівдні, після чого вона побігла в лікарню забрати результати обстеження. Там лікар сказав, що в неї неоперабельна стадія раку, торкнувся до її плеча, ніби перевіряв, чи справді перед ним стоїть людина, й пішов у службове приміщення з табличкою WC. Ганна Миколаївна чула, як потекла вода, проте за мить вже не чула нічого, бо зомліла і внаслідок вкрай невдалого падіння зламала шию.

Дивакуватого покупця з вродженою вадою серця Матвія Широкого, студента Василя Чобота й Ганну Миколаївну Авербах привезли у міський морг №1.

Ближче до вечора, коли місяць викотився з грозової чорноти, бо він і справді був круглий і міг котитися, колишнього підприємця Івана Петровича, мікробіолога Михайла Васильовича та зубного техніка Василя Спиридоновича привезли в міський морг №2.

Ось і вся різниця між цими людьми. Кому пощастило і кому не пощастило.

Розділ 1.

Гараж: погляд збоку

Кажуть так: подивись на себе збоку. Це значить, що ніби від тебе має відокремитись якийсь внутрішній погляді зайти збоку; стати отак збоку, і дивитися; дивитися довго, скептично, примружено; дивитися так, як дивиться п'яниця на своє відображення у вітрині бару, звідки його щойно випроторили; після цієї душевної дактилоскопії, вівісекції та відокремлення здору від ребер, цей боковий погляд нібито може надати на розгляд свідомості більш-менш адекватний знімок твого єства. Твоєї сутності. З усіма її викривленнями, болячками, астральними переломами.

Можливо, комусь це допомагає. Зі мною внутрішній погляд повівся інакше. По-перше, їх приперлося троє. Стали, як і годиться, збоку і в один голос заявили: "Ти кликав — ми прийшли. Зараз будемо тебе роздивлятися". Я їм кажу: "А чого вас троє? Мені одного цілком би вистачило". А вони на те: "Ну, так вийшло, що у твоєму випадку нас троє. Але не звертай уваги, для тебе ніякої різниці нема. Так навіть краще".

Я стою, намагаюся не рухатись, щоб вони краще все розгледіли. А вони тим часом між собою про щось балакають, курять, плюють на підлогу. На мене не звертають уваги. Я до них: "Чуєте, вас чого покликали? Щоб я зміг поглянути на себе збоку. От і дивіться, а потім звітуєте, що там і як".

Вони всі разом засміялися, кажуть: "На що там дивитися? Ні-фіга цікавого".

Я їм на те: "Та знаю, що ніфіга цікавого, але це ви маєте моїй свідомості по всій формі розтлумачити. Інакше хтозна, що робити. Які чакри чистити, а які краще залить бетоном, щоб не мучитись".

Вони на це: "Чуєш, ми ж наче тобі чітко пояснили: нема на шо дивитися. Он минулого місяця до сусіда гамновозка приїжджала — так то було зрєліще! Спершу — як вона заїжджала на подвір'я і зламала загородку для курчат. Потім — як шланг тягнули в уборну й по дорозі мотузку з білизною зачепили. А коли качать почали, мама, як воно завоняло! Та ще й шланг дірявим оказався, в двох місцях з нього капало... От на що цікаво було подивитись! А в тобі шо? В тобі нічого. Холодрига, темрява, порожнеча. Щось ніби блимає, але дуже глибоко. Ми так далеко не зазираєм, — без оптики спеціальної нема смислу".